Самостійна робота №15 Зобов'язальні відносини у сфері господарювання.

Сторонами зобов'язальних відносин є: зобов'язана сторона й управлена сторона. Змістом господарського зобов'язання є дії господарського чи улравлінсько-господарського характеру, які на вимогу управленої сторони має виконати чи від вчинення яких має утриматись зобов'язана сторона. При цьому сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.

Господарський характер дій зобов'язаної сторони полягає у виконанні робіт/ послуг, переданні майна, сплати грошей, наданні інформації тощо чи утриманні таких дій. Упрзвлінсько-господарський характер дій може проявлятися, зокрема, у прийнятті рішення про створення суб'єкта господарювання, поданні визначеного законом комплекту документів для реєстрації такого суб'єкта господарювання, отримання ліцензій та інших дозволів, затвердження інвестиційного проекту будівництва, укладенні договору, його пролонгації та ін.

Підстави виникнення господарських зобов'язань передбачені ст. 174 ГК України та ст. 11 ЦК України. Господарські зобов'язання можуть виникати:безпосередньо з акта законодавства (ГК, ЦК, закону, підзаконних нормативно-правоеих актів), що регулює господарську діяльність; з акта управління господарською діяльністю (в тому числі прийняття рішення про створення суб'єкта господарювання. Його реєстрації чи відмові в ній, виданні чи анулюванні ліцензій та ін.); з господарських договорів; інших договорів, передбачених законом, а також з договорів, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; інших правочинів, що не суперечать законові; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання; придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.

Самостійна робота №16 Господарські договори.

Договір - основне джерело зобов'язань. Тому частину зобов'язального права, що вивчзє договори, нерідно називають договірним правом, чи теорією договору. Спеціалісти зазначають, що договір як один з основних правових інститутів взагалі можна.розглядати широкому й вузькому змісті.

У широкому змісті договір означає всяке узгодження волі двох чи декількох суб'єктів, що має на меті виникнення, зміну чи припинення визначених правовідносин. У цьому широкому значенні договір, як джерело прав, виступає в різних областях і галузях права. Правда, найбільше поширення він має у сфері майнового права й економічного обігу. Широке застосування має договір у міжнародному праві, у трудовому й адміністративному законодавстві деяких держав. Іншими словами, договір як джерело суб'єктивних прав у широкому змісті застосовується І за межами зобов'язального права.

У вузькому змісті договір як джерело зобов'язань є винятковим поняттям зобов'язального права, у якому знаходиться матеріальна основа правового вивчення договору. Але всі правила і принципи, зв'язані з договором, діють І при вивченні договорів в інших галузях права. Саме тому теорія договору в зобов'язальному праві - основа правової теорії про договори як джерела прав і обов'язків, незалежно від того, де вони виникають.

В умовах переходу до ринкової економіки значно зросла роль договору, в тому числі господарського договору. Це обумовлено докорінною зміною форм і методів організації матеріально - технічного забезпечення підприємств на підставі від централізованого розподілу матеріальних ресурсів до оптової торгівлі засобами виробництва і вільного продажу товарів, розвитку прямих тривалих господарських зв'язків. За цих умов у законодавстві закріплюються лише основні принципи, які визначають відносини підприємств при укладенні відповідних договорів.

1. Поняття та ознаки господарських договорів

Право України регулює майново-господарські та інші відносини суб'єктів господарювання з іншими учасниками відносин у сфері господарювання завдяки застосуванню двох основних нормативно-прааових категорій: договір та господарський договір.

Перша категорія — майновий договір — є загальною. Законодавчо'майнові договори усіх видів врегульовано ЦК (статті 626—654).

У господарському праві категорія «договір» використовується у загальному і спеціальному значеннях. Договір, який регулює ст. 626 ЦК, у господарському праві означає будь-яку майнову угоду між двома або більше суб'єктами господарського права. Але з точки зору статутної діяльності суб'єкта господарювання майнові договори є різні. Наприклад, договір поставки підприємством продукції чи договір підряду на капітальне будівництво — з одного боку; договір купівлі-продажу підприємством меблів для офісу, канцелярським товарів тощо — з Іншого. Ці договори різні, оскільки одні регулюють основну статутну діяльність суб'єктів господарювання, інші — обслуговуючу. Тому законодавець визначає і регулює договори про основну господарську діяльність суб'єктів окремою юридичною категорією — категорією господарського договору.

Термін «господарський договір» у право України було введено Арбітражним процесуальним кодексом України (зараз носить назву Господарський процесуальний кодекс), який регулює порядок розгляду і вирішення господарських спорів, тобто спорів між підприємствами, установами та організаціями, які виникають при укладенні та виконанні господарських договорів (ст. 1 ГПК).Отже, категорії «договір» і «господарський договір» співвідноситься як загальне і особливе. Як особлива категорія господарського .законодавства і права України господарський договір має певну правову основу.

Господарські договори в Україні з прийняттям Господарського кодексу регулюються:

а) загальними (про зобов'язання, договір, зобов'язання, що випливають з договорів) і спеціальними (купівля-продаж, поставка, контрактація сільськогосподарської продукції, постачання енергетичними та іншими ресурсами, лізинг, підряд, будівельний підряд, виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, перевезення, транспортне експедирування, зберігання на товарному складі, позика, кредит, банківський вклад, банківський рахунок, факторинг, комерційна концесія тощо) статтями Цивільного кодексу;

б) норматнвно-правовими актами господарського законодавства: Господарським кодексом, законами України про окремі види господарської діяльності (інвестиційну, зовнішньоекономічну, транспортну тощо).

Господарський процесуальний кодекс-України містить загальне правило про те, що спори, які виникають при укладенні господарських договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду (ст. 10), визначає процедуру досудового врегулювання спорів, які виникають у разі зміни та розірвання певної категорії господарських договорів (ст. 11), а також регулює процесуальні відносини щодо порушення позовного провадження з господарських спорів та їх вирішення.

Отже, у визначенні поняття господарського договору слід враховувати і загальні ознаки категорії майнового договору, і особливі його ознаки, відображені у господарському законодавстві.

Із загальноправової точки зору господарський договір становить собою господарське правонідношення між двома або більше суб'єктами, змістом якого є їхні договірні зобов'язання діяти певним чином: передати і прийняти майно, виконати роботу, надати послуги тощо.

Господарський договір — це регулятор конкретних (одиничних) господарських відносин (зв'язків) між суб'єктами господарської діяльності, умови дії якого визначають самі суб'єкти.