18)) Самооцінка і рівень домагань

Характер виявляється не тільки у стосунках з іншими людьми, але й із самим собою. Кожний з нас, навмисно або сам того не усвідомлюючи, нерідко порівнює себе з іншими й у результаті виробляє досить стійку думку про свій інтелект, зовнішність, здоров'я, становище в суспільстві, тобто формує "набір самооцінок", від якого залежить: скромні ми або зарозумілі, вимогливі до себе або самозаспокоєні, соромливі або чванливі. У людей, що страждають неврозами, самооцінка частіше буває завищеною або заниженою, а іноді навіть крайньою (найдобріший, найсоромливіший, найчесніший). Люди з істеричними проявами висловлюють такі судження: "Я набагато розумніший, красивіший, добріший від більшості людей, але я найнещасливіший і найхворіший".

Які ж трудності спілкування виникають у людей із завищеною самооцінкою? Людина, яка вважає себе набагато розумнішою за інших і, тим більше, навмисне це підкреслює, неминуче викликає роздратування оточуючих. Це природно - адже думка "бачите, який я розумний", розуміється як зневажливе ставлення до інших. Неадекватна зарозумілість, підкреслення своїх достоїнств, пихатість, зневага до інших - невичерпне джерело негативізму оточуючих. Завищена самооцінка сприяє і такій рисі характеру, як надмірна образливість. Образа, як правило, - це почуття, що виникає у відповідь на несправедливе до себе ставлення. Але що значить для людини "несправедливе"? А те, що чиясь думка про неї нижче її власної думки про себе. Звідси ясно, що завищена самооцінка сприяє образливості, нетерпимості до найменших зауважень (правда, буває й інша крайність: з висоти свого "Я" навіть серйозну критику не бере близько до серця).

З якими ж труднощами в спілкуванні стикається людина зі заниженою самооцінкою? Уявлення про себе, як про менш здатну, некрасиву, невезучу, нещасливу, хвору, властиві, в основному, людям з тривожним, застряваючим і педантичним типами акцентуації характеру, вони створюють знижений фон настрою, закріплюють "комплекс неповноцінності". Стійка надмірно низька самооцінка спричиняє надмірну залежність від інших, несамостійність і навіть підлещування, з'являється боязкість, замкнутість, перекручене сприйняття оточуючих.

На формування самоповаги і самооцінки впливають багато чинників, що діють вже в ранньому дитинстві - ставлення батьків, стан серед ровесників, ставлення педагогів. Порівнюючи думки про себе оточуючих людей, людина формує самооцінку, причому цікаво, що людина спочатку учиться оцінювати інших, а потім уже - себе. І лише до 14-15 років підліток опановує метод самоаналізу, самоспостереження і рефлексії, аналізує досягнуті власні результати і тим самим оцінює себе, впливає на рівень домагань особистості, що характеризує ступінь важкості тих цілей, до яких прагне людина і досягнення яких здається їй привабливим і можливим. Рівень домагань - той рівень важкості завдання, котрий людина зобов'язується досягти, знаючи рівень свого попереднього виконання. На рівень домагань впливає динаміка невдач і вдач на життєвому шляху, успіху і неуспіху в конкретній діяльності. Рівень домагань може бути адекватним (людина обирає цілі, яких реально може досягти, і які відповідають її здатностям, умінням, можливостям) або неадекватно завищеним, заниженим. Чим адекватніша самооцінка, тим адекватніший рівень домагань (рис. 1).

Занижений рівень домагань, коли людина обирає занадто прості, легкі цілі (хоча могла б досягти значно більш високих цілей) можливий при низькій самооцінці (людина не вірить у себе, низько оцінює свої здібності, можливості, відчуває себе "неповноцінною"), але також можливий і при високій самооцінці (коли людина знає, що вона розумна, спроможна, але цілі обирає простіші, щоб не "перетруджуватися", "не висуватися", проявляючи своєрідну "соціальну хитрість").

Рис. 1. Взаємозалежність самооцінки, рівня домагань, фрустрацій (за Л.Д. Столяренком)

Завищений рівень домагань, коли людина ставить перед собою занадто складні, нереальні цілі, об'єктивно може призводити до частих невдач, розчарування, фрустрацій. В юності часто висуваються завищені, нереалістичні претензії, переоцінюються здібності, у результаті ця безпідставна самовпевненість часто дратує оточуючих, викликає конфлікти, невдачі, розчарування. Тільки шляхом численних спроб і помилок людина осягає міру своїх реальних можливостей. Але якою б неприємною не була б юнацька самовпевненість, психологічно набагато небезпечніші знижені самоповага, рівень соціальних претензій людини, що примушують її ухилятися від усякої діяльності, відмовлятися від досягнення поставлених цілей, уникати людей.

Самоповага - узагальнене ставлення особистості до самої себе, прямо пропорційне кількості досягнутих успіхів і обернено пропорційне рівню домагань (самоповага = успіх/ домагання), тобто чим вище домагання, тим більшими повинні бути досягнення людини, щоб вона могла себе поважати.

Низька самоповага означає гостру незадоволеність собою, негативну оцінку своєї особистості, схильність до неврозу, депресії, коли визнання і гіпертрофія власних недоліків служать для невротика не стартовим майданчиком для їх подолання, а засобом самовиправдання, відмови від діяльності.

Але незадоволеність собою і висока самокритичність далеко не завжди свідчать про знижену самоповагу; так, в інтелектуально розвинутих і творчих людей особливо усвідомлюється розбіжність між тими властивостями, що є, і тими, якими б він хотів володіти. Звідси невдоволення собою, що спонукає людину ставити собі більш складні завдання, прагнути до удосконалення, самоактуалізації. Якщо людина висуває нереалістичні домагання, вона часто стикається з непереборними перешкодами на шляху до досягнення мети, зазнає невдач, відчуває фрустрацію.

Фрустрáція (від лат. frustratio — омана, марне очікування) — психічний стан людини, що виражається в характерних переживаннях і поведінці і те, що викликається об'єктивно непереборними (або суб'єктивно сприйманими як непереборні) труднощами на шляху до досягнення мети і розбіжності реальності з очікуваннями суб'єкта.

Фрустрація це є своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності в стані безнадійності, втрати перспективи. М. Д. Левітов називає такі різновиди фрустрації, як агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани, характерними для яких є сум, невпевненість, безсилля, відчай. Фрустрація виникає у результаті конфліктів особистості з іншими, особливо в колективі, в якому людина не дістає підтримки, співчутливого ставлення. Негативна соціальна оцінка людини, яка зачіпає її особистісно — її значущі стосунки, загрожує престижу, людській гідності, — спричиняє стан фрустрації.

Найпомітнішими проявами поведінки людини у стані фрустрації також є такі: апатія, агресія, регресія (поведінка, яка наближена до заохочення мінімальних людських потреб) та стереотипія (порушення власної працездатності і наслідування чиїхось дій).

19)) Психологічна будова діяльності досить повно і розгорнуто описано в роботах А. Н. Леонтьєва та представників його наукової школи. Згідно з їх поглядами, цілісна діяльність має наступні складові: потреби - мотиви - цілі - умови досягнення мети (єдність мети і умов становить завдання) і співвідносні з ними: діяльність - дії - операції. Схематично структуру діяльності можна уявити наступним чином.  Перший шар діяльності (потреби, мотиви, цілі, ус-ловія) становить її предметний зміст. Це внутрішній план її здійснення, її образ, то, на основі чого вона будується. Другий шар діяльності (окрема діяльність, операції) складають її структурні елементи. Це реалізація діяльності, сама діяльність у плоті. У своїй єдності обидва ці пласта діяльності становлять її психологічний зміст.  У діяльності є і третій пласт: взаємні переходи та перетворення її окремих структурних елементів (мотиву - в ціль і, відповідно, діяльності - в дію; мети - у умова її реалізації і т.д.). Це вже динаміка діяльності, її трансформація.  Зміст цілісної діяльності співвідноситься з поняттями потреби і мотиву, з процесом визначення їх предметного змісту. Тому аналіз конкретної діяльності людини можна здійснити тільки тоді, коли будуть визначені потреби і мотиви цієї діяльності при досить чітке формулювання їх предметного змісту. І, навпаки, якщо мова йде про потреби і конкретизують її мотиви при визначенні їх предметного змісту, то цим психологічним утворенням повинна відповідати та чи інша діяльність, спрямована на їх задоволення.  Джерелом активності людини, її діяльності виступають різноманітні потреби. Потреба - це стан людини, що виражає його залежність від матеріальних і духовних предметів та умов існування, що знаходяться поза індивіда. У психології потреби людини розглядаються як переживання потреби в тому, що необхідно для підтримки життя його організму і розвитку його особистості.  Пережита людиною потреба (потреба) спонукає його до здійснення діяльності, до пошуку предмета її задоволення. Предмет потреби є її дійсний мотив. Мотив - це форма прояву потреби, спонукання до певної діяльності, той предмет, заради якого здійснюється дана діяльність. Мотив - це спонукання до діяльності, в яке виливається дана потреба. Мотив - це опредмечена потреба. Або - що те ж саме - предмет потреби є мотив. На основі однієї і тієї ж потреби можуть утворюватися мотиви до різних деятельностям. Одна і та ж діяльність може викликатися різними мотивами, відповідати різним потребам.  Той чи інший мотив спонукає людину до постановки задачі, до виявлення тієї мети, яка, будучи представлена в певних умовах, вимагає виконання дії, спрямованих на створення чи одержання предмета, що відповідає вимогам мотиву і задовольняє потребу. Мета - це представляється або мислимий результат діяльності.  Діяльність як ціле - це одиниця життя людини, активність, що відповідає певної потреби, мотиву. Діяльність завжди співвідноситься з певним мотивом.  Дія виступає як складова частина діяльності. Воно відповідає усвідомлюваної мети. Будь-яка діяльність здійснюється у формі дій або ланцюга дій. Це означає, що коли ми спостерігаємо який-небудь зовнішній або внутрішній процес активності людини, то по відношенню до її мотиву ця активність є діяльність, а по відношенню до мети - або окрему дію, або сукупність, ланцюг дій. Діяльність і дію жорстко не пов'язані. Одна і та ж діяльність може реалізовуватися різними діями, і одне і те ж дія може входити в різні види діяльності.  Дія, маючи певну мету, здійснюється різними способами залежно від тих умов, в яких ця дія відбувається. Способи здійснення дії називаються операціями. Операції - це перетворені дії, дії, що стали способами здійснення інших, більш складних дій.  Наприклад, коли дитина вчиться писати літери, то написання букви є для нього дією, які направляються свідомою метою - правильно написати літеру. Але, опанувавши цим дією, дитина використовує написання букв як спосіб для написання слів (більш складної дії) і, отже, написання літер перетворюється з дії в операцію.  Особливий аспект аналізу діяльності становлять зміни і трансформації самої будови діяльності як цілісної системи в процесі її здійснення. Так, діяльність може втратити свій мотив і перетворитися в дію, а дія, 'при зміні його мети, може перетворитися на операцію. Мотив деякої діяльності може переходити на мету дії, в результаті чого останнє перетворюється на іншу діяльність.  А. Н. Леонтьєв наводить такий приклад. Дитина може своєчасно виконувати домашні завдання спочатку лише для того, щоб піти гуляти. Але при систематичному отриманні позитивних оцінок за свою роботу, що підвищують його учнівський «престиж», він починає готувати тепер уроки для того, щоб мати гарні оцінки. Дія приготування уроків придбало інший мотив.  Це загальний психологічний механізм розвитку дій: зрушення мотиву на мету. А. Н. Леонтьєв так характеризує цей механізм. Дії, збагачуючись, «переростають» те коло діяльностей, які вони реалізують, і вступають в протиріччя з породили мотивами. У результаті відбувається зсув мотиву на цілі, зміна їх ієрархії і народження нових мотивів - нових видів діяльності; колишні цілі психологічно дискредитуються, а відповідають їм дії або зовсім перестають існувати, або перетворюються в операції.  У діяльності людини постійно відбуваються такі взаємні перетворення: діяльність "-" дія "-" операція і мотив «-» мету "-" умови. Рухливість складових діяльності виражається також у тому, що кожна з них може стати дробової або, навпаки, буде включати в себе раніше відносно самостійні одиниці (наприклад, деяку дію може роздрібнитися на ряд послідовних дій при відповідному розподілі певної мети на підцілі). Складні види діяльності, як правило, спонукають не одним, а кількома мотивами, вони полимотивирована. Наприклад, навчальна діяльність школярів може спонукати пізнавальними, соціальними, матеріальними мотивами.