21 Звички та їх роль в діяльності людини умовно рефлекторна робота навичок та звичок

Звичка — особлива форма поведінки людини, яка виявляється у схильності до повторення однотипних дій у подібних ситуаціях.Коли людина виконує якісь дії постійно, підсвідомо у неї виникає бажання або необхідність робити їх знову - це і є звичка. 

Звичка є важливим аспектом життя людини, стосовно здоров'я людини, її способу життя, звички можуть бути корисними і шкідливими. Корисні звички підвищують працездатність, сприяють фізичному і психічному розвитку особи, зумовлюють її активне довголіття. Чим раніше вони сформувалися, тим міцніше її здоров'я, тим легше їй уникнути шкідливих звичок.

Шкідливі звички, навпаки, руйнують її волю і здоров'я, знижують працездатність, скорочують тривалість життя. Шкідливі звички з'являються у різному віці. Чим раніш вони утворюються, тим згубніше діють і тим складніше їх позбутися. Як дослідили вчені тютюновий дим містить нікотин, окис вуглецю, сірчану та інші кислоти, сполуки свинцю, радіоактивний полоній, тютюновий дьоготь, аміак, солярні масла, етиловий спирт тощо.

Ще один елемент діяльності - це звичка. Стійкі навички утворюють звичну поведінку. Звичка є потреба у виконанні певних дій. Фізіологічну основу звички утворює динамічний стереотип, сформований як система умовнорефлекторних зв'язків у відповідь на деякі умови, що повторюються. Динамічний стереотип - досить стійка освіта, і його "ломка" як зміна звички може проходити дуже хворобливо. Так, адаптаційні проблеми, що відмічаються, при зміні місця роботи, переїзді на інше місце проживання, переведенні школярів в інший клас, іншу школу - усі вони є зміною звички, "ломкою" динамічного стереотипу. У подібних випадках корисно знати особливості нервової системи, щоб створити відповідну установку на майбутні зміни.

З фізіологічної точки зору рухові вміння та навички являють собою злагоджену, усталену систему умовно-рефлекторних зв'язків між органами почуттів, центральною нервовою системою, м'язами і внутрішніми органами. Ці зв'язки утворюються не відразу.  У складному, безперервному процесі формування нового рухового навику умовно виділяють три стадії, або фази:  1. Фаза генералізації.  2. Фаза концентрації гальмівної-збуджувального процесу.  3. Фаза автоматизації та стабілізації рухового навику.  Фаза генералізації характеризується тим, що учень спочатку реагує не тільки на істотні для даного рухового акта подразники, але й на багато інших, особливо схожі з ними. Збудження, що виникло в корі великих півкуль головного мозку, має тенденцію иррадиировать.  Зовні іррадіація збудження проявляється насамперед у скутості і напрузі багатьох м'язів (перші кроки новачка на лижах або ковзанах).  Типовим проявом іррадіації порушення є також зменшена амплітуда і прискорений темп рухів. Нерідко у зв'язку з широкою іррадіацією порушення «пускаються» в хід багато раніше засвоєні руху.  Причинами зайвої напруженості можуть бути і різні емоційні переживання. (Страх, сором'язливість, невпевненість і т. п.), які слід розглядати як вираження оборонного рефлексу.  Зрозуміло, що в кожному знову освоюваної дії є і більш легкі, раніше вивчені елементи, і більш важкі, незвичні руху. Перші виконуються правильно і без зайвого напруження, другий вимагають зусиль, уваги. Тому в залежності від рухового досвіду і ступеня підготовленості учня загальна м'язова напруженість на цій стадії може бути дуже різною і навіть взагалі не проявлятися.  У міру вправи іррадіація збудження змінюється концентрацією. Рухи стають вільніше, точніше, на їх виконання витрачається менше м'язової енергії. Це стадія активних пошуків раціонального способу виконання дії, пов'язана з усуненням виникають реактивних ускладнень в рухомих ланках і використанням зовнішніх сил тяжіння, інерції та ін Пошуки здійснюються шляхом звірення того, що повинно бути, з тим, що є, тобто відображають дійсних якостей руху.  На цій стадії ще можливі невдачі, помилки, а сам процес виконання вимагає від учня цілеспрямованого зосередженого уваги. На зміну примітивному управління рухом приходить управління, засноване на аналізі всієї інформації про рух, що надходить у центральну нервову систему. Воно контролюється і регулюється навчаним свідомо.  Винятково важлива роль на цій стадії належить педагогу. Щоб відбулася концентрація збудження, необхідно створити умови для виникнення дифференцировочного (розрізняльної) гальмування. Такою умовою є негайне підкріплення правильних рухів - схвалення педагога чи усвідомлення їх результативності. Успішні руху закріплюються, неправильні і оцінюються негативно загальмовуються і в процесі диференціювання поступово втрачаються. Це стадія формування динамічного стереотипу, коли в корі головного мозку починає вироблятися певна послідовність протікання процесів збудження і гальмування, створюється «злагоджена врівноважена система внутрішніх процесів» (Й. П. Павлов).  На наступній стадії формування рухового навику відбувається автоматизація способів виконання рухів, тобто зниження контролю над ними з боку другої сигнальної системи. Довільна увага зосереджується па цій стадії в основному на цілі дії і умови його виконання.  Автоматизація ні в якій мірі не обмежує рухових можливостей людини і багатства його психічного життя, навпаки, вона робить можливим розвиток якісно нових форм рухової і психічної діяльності (наприклад, рішення тактичних завдань в спортивних іграх і спортивному двобої).  З і утворенням динамічної стереотипу автоматизацією способів виконання дій створюється дуже цінна можливість під час виконання одного руху здійснити внутрішню підготовку до наступних рухів. Таке випередження думкою-цілої серії рухів називається антиципації. Практичне значення антиципації у трудовій та спортивної діяльності величезне, тому що значно збільшується швидкість рухових реакцій. Наприклад, баскетболісти екстракласу не тільки абсолютно точно реагують на що летить м'яч або на рухи інших гравців, але й швидко вирішують що виникають у ході гри тактичні завдання, без підготовчих рухів ефективно здійснюють кидки партнера.

22.  Основні види діяльності

Дільність - свідома активність що виявляється в системі дій спрямованих на досягнення мети

Залежно від мети, змісту та форм розрізняють три основні різновиди діяльності: гру, навчання та працю. Людині незалежно від віку властиві всі три різновиди діяльності, проте в різні періоди життя вони виявляються по-різному за метою, змістом, формою та значенням. У дошкільному віці провідним різновидом діяльності є гра, у шкільному - навчання, а в зрілому - праця.Гра та навчання властиві і людям, і тваринам. Проте у тварин підґрунтям цих різновидів діяльності є інстинкти, а в людини вони зумовлені соціальними умовами життя, різняться якісно, значно складніші та багатші за змістом і формою.

ІГРОВА ДІЯЛЬНІСТЬ - це такий вид діяльності, продуктом якої є сам її процес.

Основна форма вияву активності дитини дошкільного віку - ігрова діяльність - є водночас основним засобом пізнання нею зовнішнього світу, відображення його у формі відчуттів, сприймань, уявлень тощо. Але вона відрізняється від навчання та праці. У грі дитина захоплюється здебільшого процесом, який викликає у неї задоволення. Як тільки інтерес до гри зникає, дитина припиняє її.

Але в процесі розвитку та виховання цілеспрямованість ігрової діяльності дітей зростає, цілі в іграх набувають стійкішого характеру В іграх не лише виявляються, а й формуються всі психічні процеси та властивості дітей, спостережливість, уважність, вдумливість, наполегливість, сміливість, рішучість, уміння, навички, здібності. В ігровій діяльності відбувається не лише психічний, а й фізичний розвиток дітей, розвиваються фізична сила, спритність, швидкість і точність рухів. В іграх формуються всі якості особистості дитини, зокрема такі моральні риси, як колективізм, дружба, товариськість, правдивість, чесність тощо. У шкільному віці гра має складніший і цілеспрямованіший характер. У школярів переважають дидактичні ігри, у яких яскраво виявляється мета: успішно провести гру, перемогти партнера, розвинути в собі відповідні фізичні та розумові властивості. У підлітковому та юнацькому віці можуть виникнути шкідливі звички, наприклад, до азартних ігор. Залучення дітей до занять спортом, до цікавих справ стане важливим засобом запобігання захоплення шкідливими іграми.

НАВЧАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ - це такий вид діяльності, продуктом якої є знання, навички і вміння.

Навчання - основний різновид діяльності дітей шкільного віку; активна, свідома й цілеспрямована діяльність, яка полягає у засвоєнні знань, вироблених людством, з метою підготовки дітей до майбутньої самостійної трудової діяльності. Навчання не обмежується шкільним віком. Людина навчається все життя. До цього її спонукають розвиток науки, техніки, суспільного життя.

Успішне навчання дітей у школі великою мірою залежить від усвідомлення мети навчання і мотивів, якими вони керуються. Суспільна мотивація учнем свого навчання найбільшою мірою сприяє глибокому засвоєнню знань.

Важливою умовою успіху в оволодінні знаннями є готовність і підготовленість учня до навчання. Готовність учня до навчання - у його психологічній готовності до цього, у бажанні та вмінні навчатися, у наявності в нього необхідного для цього розвитку Учні, які виявляють самостійність у навчанні, краще засвоюють знання й успішніше розвиваються.

Підготовленість учня до навчання виявляється в конкретних знаннях, навичках та вміннях, потрібних для засвоєння навчального матеріалу. Тому важливо готувати дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі не тільки психологічно, а й із конкретних різновидів знаків лічби, мови, уявлень про природу та суспільство.

Навчання у школі потребує від учня організованості та дисципліни, щоденної систематичної роботи. Цим навчальна діяльність школяра відрізняється від ігрової діяльності дошкільника й наближається до трудової діяльності.

Засвоєння учнями знань залежить від їхньої активності у навчанні. Навчання пов´язане з розвитком особистості. Навчаючись, дитина розвивається, а розвиваючись, здобуває нові можливості - розуміти та засвоювати складніші знання. Успішніше дитина розвивається тоді, коли в процесі навчання активізується її навчальна самостійність, коли дитина стає суб´єктом, а не лише об´єктом навчання, тобто вміє ставити перед собою навчальні завдання й намагається успішно розв´язувати їх.

ПРАЦЯ - свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних і духовних благ. Вона є необхідною умовою існування та розвитку людини.

Праця - це жива єдність фізичного й психічного. У процесі праці активізуються й виявляються різні фізичні та психічні властивості людини. Залежно від змісту праці її психічні компоненти набувають певних особливостей. Діяльність слюсаря, тракториста, вчителя або композитора потребує специфічних психічних якостей. Але є психічні якості особистості, спільні для всіх різновидів трудової діяльності, хоча вони й виявляються в кожному її різновиді по-різному.

Перша й необхідна умова будь-якої праці - наявність мети: створити певний продукт.

Перш ніж щось будувати, людина створює у своїй уяві образ того, що робитиме. Наприкінці процесу праці виходить результат, який ще до його початку існував в уяві людини. Що складніше трудове завдання, то вищі вимоги ставить його виконання до психіки людини.

У праці людини виявляються її уважність, спостережливість, уява та мислення. Особливо важливі ці якості тоді, коли перед людиною постає нове для неї трудове завдання, коли вона шукає нових, досконаліших способів його виконання.

Праця потребує напруження фізичних і розумових сил, подолання труднощів, самовладання та інших вольових якостей. Праця є джерелом різноманітних емоцій людини. У процесі роботи людина переживає успіхи та невдачі. У разі позитивного ставлення до праці ці переживання спонукають її до ще більшого напруження.

Успіх праці людини залежить від зрозумілості мети, яку вона ставить перед собою, від зрілості мотивів, що спонукають її працювати, та пов´язаного з ними ставлення до трудових обов´язків, від відповідності її здібностей, загальної та спеціальної підготовки вимогам праці. Дуже важливу роль у праці відіграють такі індивідуально-психологічні якості людини, як акуратність і дисциплінованість.

У процесі суспільно-історичного розвитку людського життя виникла величезна кількість видів праці.

Розмаїття видів людської праці поділяють на працю фізичну та розумову. До фізичної праці належать різні види виробничої та технічної діяльності. Предметом її є матеріал, який дає природа і який обробляють за допомогою різноманітних знарядь. Фізична праця потребує певного використання фізичних сил людини, напруження її м´язової системи. Результатом такої праці є матеріальні продукти, необхідні для задоволення потреб людини. Результат розумової праці - це образи, думки, ідеї, проекти, знання, втілені в матеріальні форми існування (літературні та музичні твори, малюнки, різьблення тощо).

Успішність творчої праці залежить від того, якою мірою людина володіє прийомами та технікою роботи, як вона ставиться до результатів роботи. Творчим працівникам властиве критичне, вимогливе ставлення до своїх творів. Воно, зокрема, характерне для видатних поетів, письменників. О. де Бальзак дванадцять і більше разів переробляв свої твори, часто до невпізнання змінював, коригуючи їх. Те саме можна сказати про інженерів, науковців.