Висновок
Антиукраїнська політика явище досить важке в вивченні, тобто досить багато поглядів, і скільки поглядів стільки і матеріалу. Так як це висновок то я буду писати свій погляд на дану тему. Не для того щоб, здатися дуже розумним а хоча б для того щоб читачу було цікаво це читати. Так як всі відомі мною творці висновків «здирають» матеріал із Інтернету. Так ось українська культура розвивалась упродовж всього життя українського народу. Починаючи із трипільської культури. До наших днів майже всі українські обряди збереглись. Хоча десь в них щось змінилось а десь щось зникло, з’явилося нове. Жодна антиукраїнська політика не змогла на протязі багатьох років «викорчувати» коріння культури. Так як жодна тюрма не могла змусити замовкнути Шевченка, Стуса. Скільки б не старалися вороги української культури. Для мене тема культури досить болюча тому я завжди як більшість українців намагаюсь оминути цей «вид діяльності». Одні намагаються подати вигляд, що вносять величезний вклад в неї. Інші вносять величезний вклад в неї, а не подають вигляд. Тих хто це робить ми при житті не в змозі оцінити, але після їхньої смерті будемо всім народом ставити їм пам’ятники. Нагороджувати медалями. Ось цікавий факт про українську культуру. Існує деяка організація (до речі громадська) її колектив уже вісімнадцять років займається збереженням культурних цінностей України. Ії колектив намагається та навіть створює курси самоосвіти із багатьох різноманітних предметів: Ліплення з глини, вишивка, ткацтво, плетіння соломки та лози та ще багато іншого. Але ця організація живе за рахунок коштів меценатів здебільшого приватних підприємців району які бачу чи їхню роботу намагаються їм допомогти хоча б з орендою приміщення. Так ось чомусь деякі приватні підприємці це бачуть. А влада ні. Так це наразі вважається антиукраїнська політика? Тому навіщо досліджувати минулу політику як, що і зараз вона не змінилась. На концерті присвяченому дню працівника культури декілька днів назад виступив ансамбль українських пісень, вище сказаної громадської організації. Всі «державні» працівники культури отримали грамоти, навіть водії. А ось про колектив громадської організації ніхто не вимовив навіть слова (не беручи до уваги оголошення виступу ансамблю). Антиукраїнська політика ведеться і зараз тільки ми її не бачимо у буденних турботах власної долі. Тому мені більше нічого доповнити до всього цього висновку. Маю велику надію, що за цей висновок мене не виженуть із інституту, а ще, що написаний мною матеріал був хоча б трішки цікавий для читача.
Використана Література
1. Історія української культури. – К.: Либідь, 1994. - 656 с.
2. Повість временних літ// Вітчизна. № 3, 1980. - С. 21-91.
3. Довідник з історії України. Т.ІІ. - К: Генеза. - 1995. - 435 с.
4. Білецький В.С. Українська національна еліта XVII-XVIII ст.: Феофан
Прокопович // Схід. - № 9-10(18-17). - 1997. - С.53-56.
5. Ісаєвич Я. Юрій Дрогобич. - К: Молодь. - 1972. - 122 с.
6. Павличко Дмитро. Проглас. К. 2003.
7. Володимир Білецький НАУКА І ОСВІТА В УКРАЇНІ-РУСІ //
Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. т.13 –
Донецьк: Український культурологічний центр. – 2006.
8. Яртися «Лекції з історії світової та вітчизняної культури (2005)»
Предмет «Релігія та культура». – Катастрофа української культури в
добу "соцреалізму"
9. Орест Субтельний. Україна. Історія. ст. 510.
10. Конквест Р. Жнива скорботи. Журнал «Дніпро» 1990 №1, ст. 115.
11.Украинская и зарубежная культура. Донецк: Восточный издательский
дом .- 2001—372 с.