Висновки до розділу 3

Аналізуючи вимоги щодо вибору АБІС, можна окреслити причини вибору саме системи УФД-„Бібліотека”:

• по-перше, вона оцінюється як одна з кращих;

• по-друге, тому, що поширена в системі бібліотек вищої школи України, а відтак полегшує інтеграцію в освітній інформаційний простір;

• по-третє, підтримує паперові технології: друк каталожних карток, книжкових формулярів і списків, обслуговування користувачів в автоматизованому режимі за допомогою комп’ютера, сканера, штрих-кодування читацьких квитків, книг і закріплення конкретного документа в електронному формулярі читача.

Базуючись на результатах даного дослідження, можна запропонувати наступну послідовність упровадження засобів автоматизації в наукову бібліотеку Луганського національного університету імені Тараса Шевченка:

1. Автоматизація процесів вхідної обробки документальних потоків (для бібліотеки – це функції комплектування й обробки документів, створення на поточних потоках БД або машино- читаних масивів служб довідково-бібліографічного обслуговування, запису читачів та ін.).

2. Установлення й освоєння засобів автоматизованого зовнішнього зв’язку, початок їх використання для вирішення внутрішніх бібліотечних завдань (комплектування, замовлення на постачання літератури серед між абонементних зв’язків, електронна пошта й ін.), а також початок підготовки потенційних користувачів до нових для них послуг та інформаційної продукції.

3. Установлення й обмежене використання засобів автоматизації на місцях обслуговування читачів бібліотеки (абонемент, читальні зали, довідково-бібліографічне обслуговування).

4. Відпрацювання й упровадження комплексу організаційно-технологічних засобів забезпечення і управління роботою автоматизованою бібліотекою.

5. Повномасштабне впровадження „УФД” і її експлуатація.

6. Розвиток АБІС „УФД”.

Найбільш осягненими цілями автоматизації є: підвищення продуктивності й комфортності роботи бібліотечних працівників, зменшення витрат на комплектування фондів і обробку вхідних потоків документів, розширення послуг за рахунок заохочення нових (зовнішніх) інформаційних джерел.

Таким чином, перевагою автоматизованої системи є полегшення роботи бібліотекарів, задоволення попиту користувачів на якісну, повну та оперативну інформацію.

4. Охорона праці

4.1. Органи державного управління та правові основи охорони праці

Відповідно до Закону України „Про охорону праці” державне управління охороною праці здійснюють:

1) Кабінет Міністрів України;

2) спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці (на сьогодні – Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду – Держгірпромнагляд);

3) міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

4) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Компетенція Кабінету Міністрів України в галузі охорони праці полягає в тому, що він:

• забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

• подає на затвердження Верховною Радою України загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

• спрямовує і координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо створення безпечних і здорових умов праці та нагляду за охороною праці;

• встановлює єдину державну статистичну звітність із питань охорони праці.

• Основні функції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці (Держгірпромнагляду), що визначені Законом України „Про охорону праці” та Положенням про цей орган, полягають у тому, що він:

• здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі та здійснює контроль за виконанням функцій державного управління охороною праці органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

• розробляє за участю міністерств та інших уповноважених на це органів та організацій загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;

• здійснює нормотворчу діяльність, розробляє та затверджує правила, норми, положення, інструкції й інші нормативно-правові акти з охорони праці або зміни до них;

• координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, інших суб'єктів підприємницької діяльності в галузі безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

• проводить експертизу проектної документації та видає у передбачених законодавством випадках дозволи на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки;

• Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади в галузі охорони праці:

• проводять єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці;

• розробляють і реалізують галузеві програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за участю профспілок;

• здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі з охорони праці;

• укладають з відповідними галузевими профспілками угоди з питань поліпшення умов і безпеки праці;

• беруть участь в опрацюванні та перегляді нормативно-правових актів з охорони праці;

• організовують навчання і перевірку знань з питань охорони праці;

• створюють у разі потреби аварійно-рятувальні служби, здійснюють керівництво їх діяльністю, забезпечують виконання інших вимог законодавства, що регулює відносини у сфері рятувальної справи;

• здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці на підприємствах галузі.

• Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування в галузі охорони праці:

• забезпечують виконання законів та реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

• формують за участю представників профспілок. Фонд соціального страхування від нещасних випадків і забезпечують виконання цільових регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також заходів з охорони праці у складі програм соціально-економічного і культурного розвитку регіонів;

• забезпечують соціальний захист найманих працівників, зокрема зайнятих на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, вживають заходів до проведення атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці;

• вносять пропозиції щодо створення регіональних (комунальних) аварійно-рятувальних служб для обслуговування відповідних територій та об'єктів комунальної власності;

• здійснюють контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності нормативно-правових актів про охорону праці;

• затверджують цільові регіональні програми поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища, а також заходи з охорони праці у складі програм соціально-економічного і культурного розвитку регіонів;

• приймають рішення щодо створення комунальних аварійно-рятувальних служб для обслуговування відповідних територій та об'єктів комунальної власності [89, с. 16].

Власник підприємства несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок фізичного або психічного впливу небезпечних чи шкідливих умов праці.

Доказом вини власника можуть бути: акт про нещасний випадок на виробництві або акт про профзахворювання:

• висновок посадових осіб, які здійснюють контроль та нагляд за охороною праці і дотримання законодавства про працю;

• медичний висновок про профзахворювання;

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодження здоров'я складаються з:

• виплати втраченого заробітку в залежності від ступеня утрати потерпілого професійної працездатності;

• виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потер-співав;

• компенсація витрат на медичну та соціальну допомогу (з посилення харчування, протезування, сторонній догляд тощо) [89, с. 29].

При наявності факту моральної шкоди, потерпілому відшкодовується моральна шкода.

Розмір одноразової допомоги потерпілому встановлюють колективним договором.

Якщо відповідно до медичного висновку потерпілому установлюється втрата працездатності, одноразова допомога має бути не менше суми визначеної з розрахунку його середньомісячного заробітку за кожен % втрати ним професійної здатності.

Моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної шкоди або укладення медичних органів у вигляді одноразової допомоги або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається на основі домовленості сторін або рішення суду і не може перевищувати 200 мінімальних розмірів заробленої плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.

Розмір витрат на необхідний догляд за потерпілим залежно від характеру цього догляду визначається медико-соціальною експертною комісією (МСЕК).

Витрати на догляд за потерпілим відшкодовуються власником незалежно від того, ким вони виробляються.

Якщо потерпілому встановлена потреба в кількох видах допомоги, йому відшкодовують витрати на кожен вид.

При тимчасовій втраті працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або профзахворювання, власник виплачує потерпілому одноразова допомога на додаткові витрати на лікування в порядку і розмірах, передбачених колективним договором.

У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги його сім'ї повинен бути не менше 5 річного заробітку і не більше річного заробітку на кожного утриманця, а також на його дитину, яка народилася після його смерті [89, с. 36].

Особливості організації охорони праці на підприємстві відіграють важливу роль. Простої та зниження ефективності праці, викликані аваріями, нещасними випадками на виробництві, професійними захворюваннями, не тільки уповільнюють виробничі процеси, а й стають причиною високих додаткових витрат для підприємства. Крім того, ці явища значною мірою негативно впливають на безпеку виробництва, якість продукції та ставлення до роботи працюючих.

Вдосконалення охорони праці на підприємстві має не тільки соціальне, а й безпосередньо економічне значення. Тому ключовим завданням повинна стати організація охорони праці — як внутрішня, так і між підприємствами, сформована таким чином, щоб охорона праці була інтегрована у виробничі процеси кожного підприємства і сприяла вдосконаленню загальної продуктивності [89, с. 42].

Роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці [89, с. 42].

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов’язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання, розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці, забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються, впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо [89, с. 52].