1)Верхові,

2)Низинні

3)Перехідні.

Вони розрізняються за джерелами живлення і характе­ром рослинності.

1)Верхові болота розміщуються на вододілах річок, тому живляться атмосферними опадами. Рослинність бідна, здебільшого - мох-сфагнум, який здатний вбирати в себе воду і утримувати її.

Багато верхових боліт у районах з великою кількістю опадів - у тайзі, тундрі. В Україні вони поширені на Поліссі.

2)Низинні болота утворюються в долинах річок, на берегах озер. Живляться вони підземними водами. З рослин переважають вологолюбні трави: осока, очерет, хвощі, плавуни, з дерев - вільха. В Україні низинні болота зустрічаються на півдні в долинах річок. Найвідоміші з них Дунайські плавні.

3)Перехідні болота займають за характером живлення та рослинності проміжне по­ложення.

Раніше вважалося, що болота - це «хворобливі лишаї» на тілі Землі, які не можна було використати в господарстві.

Багато з них осушувалося. Це призводило до обміління річок, уповільнення рос­ту дерев, загибелі птахів і звірів, зникнення цінних ягід, зниження рівня води в кри­ницях.

Тепер зрозуміло, що болота відіграють роль губки, що накопичує воду при її над­лишках і віддає під час посух. Вони є фільтрами, які очищають воду річок і струмків. Настав час створювати заповідники, де зберігалась би рослинність і тваринний світ боліт, запаси води в яких можна було б використовувати в посушливий період.

Підземні води

Підземна вода, що міститься в порожнинах, тріщинах, порах гірських порід у верхніх шарах земної кори. Вона утворюється від просочування вод атмос­ферних опадів.

Гірські породи відрізняються одна від одної за певними властивостями. Най­головніша властивість - здатність пропускати воду.

Легко пропускають воду пісок, гравій, галька. Вони - водопроникні. Затримують воду глина, пісковик, глинястий сланець, граніт. Ці породи - водотривкі.

Земна кора складається з водопроникних та во­дотривких шарів (пластів) гірських порід, що чергуються. Вода, просочуючись униз, заповнює проміжки водопроникної породи, утворює водоносний шар. Водоносних шарів в одній місцевості може бути кілька на різних глибинах.

За умовами залягання підземні води поділяють на:

1)Верховодку,

2)Ґрунтові води

3) Міжпластові .

1)Верховодка - сезонна вода, що залягає окремими лінзами на першому від поверхні шарі водотривких порід. Вона не має течії, каламутна, в посушливий період року випаровується.

2)Ґрунтові води лежать суцільним шаром недалеко від поверхні і можуть рухатися по водотривкому шару, їх рівень змінюється залежно від кількості опадів. Після злив вода стає каламутною. Ґрунтові води використовуються в побуті (криниці) та для зрошення.

3)Міжпластові води лежать у водоносних шарах між двома водотривкими шарами, їхній рівень постійний, вода чиста, перебуває в русі по нахилу водотривкого шару.

Міжпластові води, що залягають у ввігнутих шарах порід під постійним тиском, на­зиваються артезіанськими.

Якщо в цьому місці пробурити свердловину, то вода сама буде виливатися на поверхню або навіть фонтанувати.

Джерела = підземні води в річкових долинах, ярах, балках можуть виходити на поверхню.

За складом підземні води поділяють на прісні та мінеральні.

Мінеральні = на великих глиби­нах підземні води часто містять у собі розчинені солі та гази, їх використовують з лікувальною метою.

Розрізняють підзем­ні води за температурою. Вони вважаються

холодними до +20 °С.

Т еплими називають во­ди з температурою +20... +37 °С, а термальними - ще з більш високою тем­пературою.

Теплі та термальні води перебувають на великих глибинах або в районах вулканічної діяльності, де виходять на поверхню у вигляді гарячих джерел або гей­зерів.

Льодовики та багаторічна мерзлота

Льодовик - це скупчення багаторічного прісного льоду на суходолі.

Кілька сотень тисяч років тому льодовики покривали північ Євразії (в тому числі значну територію України) та Північної Америки. То була льодовикова епоха. Подібних наступів льодо­вика на материки було кілька. Льодовикові епохи змінювались міжльодовиковими. Ми живемо в післяльодовикову епоху.

Нині льодовики займають тільки 11 % суходолу. Вони збереглися у високих горах та за Полярним колом. Антарктида вкрита льо­дом товщиною близько 4 км. Це майже 90 % льоду всієї земної кулі.

Високо в горах температура повітря набагато нижча, ніж біля підніжжя. На певній висоті вона рідко піднімається вище 0 °С. Сніг нагромаджується і перетворюється на лід. Тому вершини високих гір вкриті льодовиками і снігами. Висота, на якій вони утворюються, на різних широтах неоднакова.

Снігова лінія = лінія, вище якої снігу випадає більше, ніж встигає розтанути. Вона є нижньою межею утворення льодовиків. На різних широтах снігова лінія лежить на різній висоті, від кількох сот метрів (у полярних широтах) до 4500-5000 м (у районах екватора). У горах України немає льодовиків. Снігової лінії не досягають навіть їхні найвищі точки.

У будові льодовика виділяють дві частини: область живлення та область руху (льо­довиковий язик). Область живлення знаходиться вище снігової лінії. Тут відбувається накопичення снігу, його ущільнення та перетворення в кригу.

Область руху розта­шована нижче снігової лінії. Під дією сили тяжіння льодовик сповзає і, рухаючись, руйнує поверхню.

Виділяють два види льодовиків: