29. Дайте загальну характеристику історичних передумов виникнення, сутності та етапів розвитку меркантилізму.

Передумови виникнення меркантилізму: Розпад системи феодалізму та заро­дження капіталізму Зростання товарообігу „Нестача грошей” Розвиток торгівлі Дефі­цит грошових металів Географічні відкриття Процеси первісного нагромадження капіталу Обезземеленням селян Колонізація та пограбування значних територій.

Суть меркантилізму. Отже, у XV—XVI ст., виникає пер­ша економічна концепція доринкової економічної теорії — мер­кантилізм, яка стала першим виявом політекономії. Осно­вою меркантилізму є узагальнення досвіду первісного нагромадження, яке було першою спробою пояснити суть і прискорити цей процес. З'являється велика кількість різноманітних за жанром еконо­мічних творів, спричинена необхідністю виконання практичних завдань прискорення процесу первісного нагромадження капіта­лу та теоретичного обґрунтування економічних заходів держави. У своїх творах меркантилісти основну увагу приділяють проб­лемам торгівлі і грошей, протиставляючи їх феодальній економіці та натуральному господарству. Погляди меркантилістів не були системними, а були окремими спостереженнями, здогадками, висновками, вкраплени­ми в трактати з практичними рекомендаціями. Загальне у поглядах різних мислителів скла­дає ідеологію меркантилізму, а конкретна господарська практика є політикою меркантилізму. Заслуга представників меркантиліз­му — в постановці проблеми, якою повинна займатися економіч­на наука: що таке багатство, які його джерела? Ранній (монетарний) виник ще до великих географічних відкриттів і був актуальним до кінця XVI ст. Меркантилісти зводили багатство до грошей у вигляді дорогоцінних металів. Пізніше багатство стали розгля­дати не у вигляді нерухомого скарбу, а у формі капіталу, що перебу­ває у постійному русі Засобом примноження грошей стає зовнішня торгівля. Зосередження зусиль політики на залученні грошей до країни сприяння ввезенню в країну золота й срібних грошей Характерна теорія грошового балансу (монетарна теорія), яка ставила два зав­дання: зберегти гроші в певній країні та залучити якомога біль­ше грошей із-за кордону.Найвизначні­шим їх представником був англієць У. Стаффорд. Пізній (мануфактурний) меркантилізм охоплює період почат­ку XVII — середини XVIII. Основними його представниками були Т. Мен, Дж. Ло, Дж. Стюарт, Ж. Б. Кольбер, А. Монкретьєн, А. Серра

В основі була теорія активного торгового балансу: джерелом національного багатства є прибуток від зовнішньої торгівлі; держава збагачується тим більше, чим більше експорт товарів переважатиме над імпортом; головними засобами збільшення активного торговельного балансу країни визначаються: посередницька торгівля, експортні галузі промис­ловості, які працюють на вітчизняній і дешевій імпортній сиро­вині; недоцільними визнаються заборони вивезення грошей за кордон та обмеження імпорту іноземних товарів.

30. Особливості меркантилістської політики західноєвропейських держав в період зародження ринкового господарства. Економічні погляди в.Петті та п.Буагільбера.

Для забезпечення припливу грошей до країни меркантилісти пропонували збільшити і розвивати зовнішню торгівлю. Але загаль­ною теоретичною підкладинкою меркантилізму було переконання про енергійне втручання державної влади в справи промисловості й торгівлі. Обстоювання державного втручання в господарське жит­тя, за якого тільки й можливо забезпечувати грошовий та торговий баланс, було тим спільним, то об'єднувало всіх меркантилістів.

Виникнення меркантилізму як першого систематизованого знання про зміни економічного та суспільного середовища пов'язане з розвитком торговельного і купецького капіталу, фор­муванням національних економік на ринкових засадах.

Як першу економічну концепцію епохи первісного нагрома­дження капіталу меркантилізм характеризують такі теоретико-методологічні особливості. Дослідження економічних явищ у його рамках відбувалося емпіричним шляхом, без системного аналізу усіх сфер економіки. Гроші трактувалися як найвища та абсолютна форма багатства й ототожнювалися із золотом та сріб­лом. Джерелом багатства вважалося здійснення зовнішньої тор­гівлі на основі активного торгового балансу. Шляхи збагачення нації бачилися у нееквівалентному зовнішньоторговельному обміні, у проведенні політики «розору сусіда», що обумовлювала антагонізм економічних інтересів конкуруючих на світовому ринку держав. Меркантилізм був спрямований на вмотивування процесу становлення національних держав, необхідності сильної централізованої влади та активної діяльності уряду з накопичен­ня багатства країни у грошовій формі. Сфера виробництва трак­тувалася як передумова успішного розвитку торгівлі, як джерело постачання необхідних для продажу товарів. На основі переко­нання в тому, що імпортні товари є капіталомісткими, а експорт готових виробів передбачає інтенсивне використання праці, об­ґрунтовувалася необхідність забезпечення високої зайнятості на­селення.

Завдяки меркантилізму як першій економічній школі було за­початковане позитивне знання, створені умови для переходу від сприйняття економічних явищ на рівні здорового глузду до їх на­укового осмислення та аналізу. Меркантилізм розглядав не ба­гатство окремої людини, а багатство нації.

Видатний англійський економіст Вільям Петті був яскравим представни­ком економічної науки періоду подолання меркантилістських догм, який одним з перших вийшов за межі меркантилізму і за­початкував новий напрям економічної науки — класичну полі­тичну економію. Петті висловив відмінну від меркантилістської думку, що багатство утворюють не тільки до­рогоцінні метали та камені, включаючи гроші, але й землі, бу­дівлі, товари. Він висловив переконання, що праця є батьком і активним принципом багатства, а земля — його матір'ю. Одним з перших В. Петті висловив ідею про наявність в еко­номіці об'єктивних, пізнавальних закономірностей, які він порів­нював із законами природи, чим зробив великий крок у розвитку політичної економії. Трактуючи гроші як особливий товар, що виконує функції загального еквівалента, В. Петті висловив ідеї, які забезпечи­ли протягом наступних двох століть розвиток теорії грошей і кредитів.

Причини низького рівня життя у провінціях Франції на ру­бежі XVII—XVIII століть намагався з'ясувати П'єр Буагільбер. Він був виразником і захисником інтересів селянства, родоначаль­ником класичної політичної економії у Франції. Самостійно дійшов до тих ідей, що їх згодом обстою­вали великі мислителі XVIII ст. — ідеї природного порядку, невтручання держави в господарську діяль­ність, природної ціни й ринкового саморегулювання. У кількох книгах він виклав «систему» реформ буржуазно-демократичного характеру, які пропонувалися як шляхи подо­лання негативних явищ в економіці. Буагільбер оголошував себе «адвокатом сільського господарства» і з цих позицій розглядав економічні проблеми, пов'язані з вирішальним значенням фер­мерського устрою сільськогосподарського виробництва у соціаль­но-економічному розвитку суспільства. П. Буагільбер абсолютизував роль сільського господарства в економічному розвитку країни, недооцінюючи роль грошей як товару, заперечував їх реальне значення у примноженні майно­вого багатства. П. Буагільбер виступав з ідеєю економічного лі­бералізму, невтручання держави у сферу економічної діяльно­сті. Незалежно від інших він дійшов розуміння того, що багатс­тво країни полягає не у фізичній масі грошей, а в усій багато­манітності благ і речей. Внесок П. Буагільбера в розвиток економічної думки Франції і формування в ній ринкових відносин оцінюється тим, що саме його твори стали теоретико-методологічною базою розвінчання меркантилістських ідей і формування специфічних традицій «французької школи» наукової політекономії. Ідеї П. Буагільбера були розвинуті фізіократами.