Тафнел парк фенікс

"openDemocracy" спочатку був задуманий як мережева система для британських активістів, які виступають за конституційну реформу. Потім громадського інтелектуала та активіста, Ентоні Барнетт, осінило, що Інтернет зробив можливим запуск віртуального журналу з політики та культури тільки з обмеженими витратами.

Він зібрав стартову команду з чотирьох осіб, яка розташувалась у його гаражі в північній частині Лондона в Tufnell Park, створив широку групу волонтерів у мережі і, з деякими труднощами, забезпечився малими грантами від благодійних організацій та подарунками від доброзичливців, на загальну суму майже £ 100,000. Коли "openDemocracy" був запущений в травні 2001 року в якості «пілотного» проекту, він зійшов на повільний старт. В той час, коли це було безкоштовно і писались гарні роботи, електронний журнал залишався практично невідомий. У нього не було промо-бюджету, і він не користувався увагою зі сторони засобів масової інформації під час запуску. Середній тижневий рівень відвідування відвідування веб-сайту в травні-червні 2001 року склав лише 1,750.5.

Новому бізнесу, здавалось, судилося стати ще одним банкрутом, які вже траплялись в історії альтернативних засобів масової інформації. Офіс журналу був у Лондоні, всі його оплачувані працівники були британцями, і всі контакти, як правило, вони підтримували з дому. Проте журнал задумувався з самого початку бути міжнародним та вдовольняти потреби глобалізації.

Напад 11 вересня зберіг журнал і змінив його редакційну траєкторію. Тодд Гітлін, волонтер «Редактора Північної Америки", розмістив12 вересня пристрасну статтю в openDemocracy , що закликала свою країну відповісти в стриманому стилі, з 'цілеспрямованою військовою відповіддю». Посилаючись на вислів Ханни Арендт, що «насильство відбувається, коли політика не може", він підкреслив, що Сполучені Штати не повинні брати участь у бехвиходному джихаду (Гітлін, 2001). Стаття Гітлін супроводжувалася іншими миттєвими коментарями, у тому числі цитатати з мусульманського Пакистану, за замовленням штатної команди, яка працюва в екстреному порядку в Лондоні.

По суті, все більша міжнародної аудиторії відкрила собі веб-сайт. Це підвищило статус журналу і принесло значні гранти, особливо з американських благодійних фондів, де набагато легше їх отримати. Це, в свою чергу, збільшило ресурси журналу, що дозволило йому залучати ще більше відвідувачів. “Відкрита демократія” був знову запущений, із збільшеним персоналом і більш широким списком висвітлюваних тем в листопаді 2002 року. Його аудиторія була вдвічі більше, ніж у період після 11 вересня. Відвідувань веб-сайту ще стало більше в 2004 році, і виросло до 441 000 в місяць в 2005 році. Аудиторія "openDemocracy" скоротилася згодом, бо журнал вступив в період економічної кризи. Незважаючи на це, він як і раніше, був респектабельним, і мав 224000 переглядів на місяць у 2008 році.

Глобальні переговори.

Маючи більш міжнародний характер своєї аудиторії, тематика журналу також стала більш інтернаціональною. До 2002 року трьома його найбільш відомими матеріалами були: про вплив глобалізації, використання та зловживання американської влади у всьому світі, і характер ісламу. У міру розвитку журнал, теми також розширбвались: від політики до зміни клімату, від регулювання світових ринків до майбутнього полікультурного впливу міграції. Журнал також взяв у редакцію співробітників і поза Великобританєю. У виборці зі 134 статей, опублікованих у січні-липні 2008 року, автори прийшли з 33 країн на п'яти континентах. Навіть задовго до цього, автори були створені, здавалося б, з різних верств суспільства, переконань і соціальних мережах (в тому числі різних секторів громадянського суспільства). Міністри закордонних справ і активісти третього світу, відомі автори (як Джон Ле Карре) і невідомі журналісти, бізнесмени й організатори профспілок, державні посадові особи та поети, бухгалтери й художники зіткнулися на цих сторінках. Автори також писали від консервативних, ліберальних, соціалістичних, зелених і феміністських партій. Ці різноманітні внески досяг розгалуження аудиторії. У середині 2006 року по 2008 рік, відвідувачі сайту openDemocracy прийшли з 229 країн і територій, в межах від Албанії до Еквадору.

Актуальна журналістика мала тенденцію бути тлумаченою, і оформлювалась з точки зору більш широкого контексту, а не записів дискретних подій в традиціях звичайної звітності. Поряд з цими нитки аналітичної дискусії та інтерпретації були в статтіях з почуттям солідарності, наприклад, до жінок, які працюють в Азії або мігрантів в епічній подорожі з Бурунді. Ці заклики до солідарності, засновані на емпатії були доповнені тими, що базувались на близькості, характерні для двох перших статей, вихваляючих любов до сусідів і в Великобританії і в Чехії. Коротше кажучи, електронний журнал, здавалося, допомагав людям різних національностей та думок зібратися разом, щоб обговорити питання, що представляють спільний інтерес, і зрозуміти, що це краще вияснити в дискусії, і в той же час сприявна емоційному рівні на взаємне розуміння і відчуття єднання.

Таким чином, принаймні на перший погляд здавалось, що кращий, більш освічений світ будуєтьсяза допомогою Інтернет. У красномовних словах самого журналу: "Ми прагнемо до того, що маргінальні погляди і голоси були почуті. Ми вважаємо, що розуміння географічних кордонів є життєво важливим для запобігання несправедливості« можна було побачити це.