30.Видатні укр.. Художники.

-Тропінін-«Українець», «Українка»,»Дівчина з Поділля»

-Красицький-«Гість із Запоріжжя»

-Самокиш – «Запоріжці обідають»

-Івасюк-«Відїзд Б.Х в Київ» «Битва під Хотином»

-Васильківсткий-«Козаки в степу», «Портрет Шевченка»

-Левченко-«Краевид»,»На Харківщині»

-Труш-«Дніпро», «Протрет Л.Укр.»

-Пимоненко-«Жнива», «По воду»

-Айвазовський-«Очерети на Дніпрі»,»Весілля на Укр»

-Куінджі-«Ніч на Дніпрі», «Березовий гай»,»Після дощу»

-Шевченко-«Катерина»,»Циганка ворожка»,»Притча про Блудного сина»

Сучасні:Дубовин, Медвідь, Попов, Горбачов, Марчук.

31.Театр,його види.

Це мистецтво, що відображає дійсність у художніх образах.Види театру:оперний, драматичний, ляльковий, театр пантоніми, театр юного глядача, комедії, мелодрами та інше.

Початок укр..театру сягае давніх свят і обрядів.Свято Івана Купала відрізнялось іграми, танцями, поклонінням аоді і вогню, стрибали через вогонь з метою очищення, плетінням дівчатами вінків і киданням іх у воду, спаленям опудала Марени, яка за повірям укр.. народила 13 дочок-хвороб і хотіла встановити на Землі вічну ніч.

32.Шкільна драма,інтермедія,вертеп

у 14-16 ст. в Укр. православних школах зароджуеться і поширюється шкільна драма(драма, яку писали вчителі, а ставили учні).

Найбільш відомими шк..драмами були «Володимир», «Милість Божа», «Комічне дійство». У 17-18 ст.виникає і ровиваеться у школах інтермедія(короткі, одноактні п’єси, які писали і ставили учні в перерві між частинами драми).Інтермедії були комедійними п’єсами з укр.. побуту і мати жартівливий хар-ер.

У 17 ст. в Укр. виникає вертеп(укр..ляльковий театр).назва вертепу походить від назви печери біля Віфлиема в Іорданії в якій народився Ісус Христос.Головний герой:в Укр-запорожець; в білорусії-батлейка;в росії-петрушка;в польші-шопка;в англії-панш;в італії-кульчинелла.вертеп розігрувався у гарно оздобленому 2-поверховому будинку.драматичною осн. вертепу була легенда про народження Ісуса Христа і знищення царем Іродом 40 тис віфлиемських немовлят.вистава поділялась на 2 частини- релігійної і світської. У 1 частині на верхньому поверсі розігрувався релігійний сюжет.2 частина виконувалась на нижньому поверсі мала світський хар-ер і була слабо або взагалі не пов’язана з попереднім сюжетом.

33.Укр.кріпацький театр

Найвідомішими кріпацькими театрами в Укр. були: театр Голіцина на Чернігівщині, придворний театр Розумовського у Глухові, театр Потоцького в Тульчині, театр Тарковсткого на Чернігівщині.Музикантів цього театру вчив Глінка.

Кріпацькі театри ставили п’єси укр., рос., та іноземних драматургів.Особливою популярністю користувались твори Котляревського і Квітки-Основяненка.Зокрема, «Наталка Полтавка» та «Сватання на Гончарівці»У 1828 р. було заборонено купувати кріпаків в укр..театр,але кріпацькі актори продовжували входити до театральних груп.

34.Становлення проф.. театру

створилися передумови розвитку українського модерного театру, основи якого заклала драматургія Лесі Українки, Володимира Винниченка, Олександра Олеся. Їх творчість, за визначенням Л. Старицької-Черняхївської, зумовила три течії театру:театр настрою,театр соціальний і театр символічний. Новим етапом у розвитку українського театру став 1918 р. У Києві утворилися три театри: Державний драматичний, Державний народний і ”Молодий театр”. Державний драматичний театр очолювали О. Загаров і В. Кривецький. Виховані на традиціях К. Станіславського і В. Немировича-Данченка у Московському художньому театрі, вони вхилялися до реалістично-психологічної школи. У репертуарі театру переважали п’єси В. Винниченка, Г. Ібсена, Г. Гауптмана. У березні 1919 р. Театр націоналізовано й перейменовано в Перший Український театр Радянської Республікиім.Т.Г.Шевченка. На розвитку театрального мистецтва 20—30-х років помітно позначився процес українізації, що трагічно закінчився ”розстріляним відродженням”. Духовними провідниками українського ренесансу ХХ ст. Стали письменники М. Зеров (керівник київської групи неокласиків) і М. Хвильовий. М. Зеров і М. Хвильовий відстоювали розвиток української культури у її зв’язку з європейською і світовою. Їх погляди поділяв Лесь Курбас (1887-1937),видатний режисер-реформатор українського театру. Утворення у Києві двох театрів — Державного драматичного і ”Молодого театру” стало своєрідним завершенням трьохсотлітнього існування українського театру. З їх появою в Україні намітилися дві основні тенденції розвитку театрального мистецтва — театру реального і мистецтва театральності. В основі своїй ці дві антитези властиві розвиткові театру в усіх країнах.  Творчість Леся Курбаса належить до визначних здобутків українського і світового театру ХХ ст. Його традиції нслідували учні, режисери 40—60-х років — В. Василько, Г. Юра, М. Крушельницький, Б. Тягно, Д. Козачківський, В. Скліренко та ін. Справою життя Гната Юри (1887—1966) став Київський драматичний театр ім. Франка. Він очолював театр у 1926—1961 рр., з 1954 р. — разом з М. Крушельницьким. У 80-ті роки впевнено заявила про себе нова генерація режисерів — В. Афанасьєв, О. Бєляцький, В. Загорутко, В. Козьменко-Делінде, О. Король, І. Равицький, М. Щейко. Розвиток національного театру 90-х років пов’язаний з новаторською діяльністю таких режисерів, як І. Борис, Р. Віктюк, С. Данченко, С. Мойсєєв, В. Петров та ін. До режисерських здобутків С. Данченка належать вистави ”Тев’є-Тевель” за Шолом-Алейхом (1989) і ”Біла ворона” Ю. Рибчинського та Г. Татарченка (1991), поставлені на сцені Київського театру ім. І. Франка.  Світовим визнанням користується творчість Р. Віктюка, який розпочинав свою діяльність у Львові з згодом організував театр у Москві.