1.3. Впровадження сучасних інноваційних педагогічних технологій здоров’язбереження у практику початкової школи

«Здоров’я – не все, але без здоров’я – нічого»

Сократ

Гармонійний розвиток дитини, що передбачає її фізичне, психічне, соціальне, духовне здоров’я, інтелектуальну достатність, морально-етичну досконалість, є нині пріоритетом у розвинутих країнах світу. За останні десятиліття у світовому масштабі проблема здоров’я увійшла до глобальних проблем людства.

Проте Україна разом із незалежністю у спадок отримала загрозливий стан здоров’я нації, незадовільні та небезпечні умови, в яких це здоров’я формується. За останнє десятиріччя чітко спостерігаються такі фактори, які впливають на стан здоров'я учнів, а саме: зростання навчального навантаження, вільний час діти все більше проводять за переглядом фільмів, за комп'ютерними іграми. Усе це призводить до гіподинамії, порушення постави, порушення зору.

Сучасна медицина займається не здоров'ям, а хворобами, не профілактикою, а лікуванням. Завдання ж школи – зберегти, зміцнити здоров'я учнів, сформувати в них відповідальне ставлення до власного здоров'я. Останнім часом з’явилося немало цікавих методик та авторських розробок з оздоровлення дітей.

Здоров'язбережувальні технології не є чимось невідомим, таємним, чудодійним. Грамотно складений розклад уроків, використання вчителями на уроках та на перервах прийомів рухової активності, нейтралізації стресів, організації гарячого харчування, зв'язок навчального матеріалу з життям, озброєння учнів валеологічними та екологічними знаннями – це повсякденна діяльність школи. Ефективність позитивного впливу на здоров'я школярів різних оздоровчих заходів визначається не хаотичністю методів, а системною роботою за всіма напрямками.

Практика показує, що процес формування свідомого ставлення до власного здоров'я потребує обов'язкового поєднання інформаційного й мотиваційного компонентів із практичної діяльності учнів, що сприятиме оволодінню дітьми необхідними здоров'язбережувальними вміннями і навичками. Діяльність учителя на кожному уроці повинна бути орієнтована на формування в дітей стійкої позиції, що передбачає визначення цінності здоров'я, почуття відповідальності за збереження й зміцнення власного здоров'я, поглиблення знань, умінь та навичок, пов'язаних з усіма складовими здоров'я (фізична, соціальна, психічна, духовна). Формування в учнів компетентного ставлення до власного здоров'я неможливе без реалізації всіх складових здоров'я.

Для роботи у школі, ми визначили напрямки, через які можлива реалізація кожної складової здоров’я. Реалізація фізичної складової здійснюється через:

• ранкову гімнастику, фізкультхвилинки, рухливі ігри, фізкультпаузи (оздоровчу рухливу діяльність);

• контроль та самоконтроль за правильною поставою під час письма, читання, ходіння тощо;

• використання вправ щодо профілактики сколіозу, запобігання гіподинамії;

• виконання дихальних вправ;

• виконання гімнастики для очей, точковий самомасаж біологічно активних точок обличчя й голови, щоб врешті «розбудити» дітей і створити відповідний робочий настрій на весь навчальний день;

• навчання використанню народних засобів оздоровлення та профілактики захворювань;

• знання свого особистого рівня здоров’я;

• навчання правильному та регулярному чищенню зубів;

• навчання щодо дотримання режиму навчання, харчування, праці, відпочинку;

• навчання культурі споживання їжі.

Реалізація соціальної складової здійснюється через:

• засоби, які викликають інтерес до навчального матеріалу;

• створення умов для самовираження учнів;

• стимулювання аргументації відповідей;

• заохочування ініціативи учнів;

• розвиток інтуїції, творчої уяви учнів;

• зосередження уваги на якості мовлення;

• демонстрація правильного мовлення;

• закінчення уроку повинно бути своєчасним;

• використання на уроці засобів диференційованого, проблемного, діалогового та рефлексивного навчання, колективної розумової діяльності;

• використання зв’язків з іншими предметами;

• використання матеріалу з інших сфер життєдіяльності;

• використання дидактичного матеріалу;

• надання різнорівневих домашніх завдань;

• ініціація різноманітних видів діяльності;

• здійснення взаємоконтролю;

• навчання дотриманню правил спілкування в класі, в громадських місцях, їдальні, громадському транспорті;

• навчання вмінню уникати конфліктних ситуацій за алгоритмом «Стій! Подумай! Прийми рішення!»;

• навчання гуманному ставленню до людей з фізичними вадами.

Реалізація психічної складової здійснюється через:

• створення сприятливого психологічного клімату на уроці;

• дотримання позитивного мислення;

• демонстрацію ненасильницьких засобів навчання;

• навчання вмінню керувати своїми емоціями, почуттями;

• навчання підтриманню в собі задатків, впевненості у своїх можливостях;

• здійснення самооцінки, самоконтролю;

• здатність аналізувати наслідки дій шкідливих звичок тощо;

• навчання вмінню відмовлятися від пропозицій, які шкідливі для здоров’я;

• навчання вмінню приймати самостійно рішення в різних ситуаціях;

• навчання підтримувати дружні стосунки з усіма учнями класу;

• музикотерапію;

• кольоротерапію.

Реалізація духовної складової здійснюється через:

• навчання доброзичливому ставленню до товаришів у класі, до учнів школи, до дорослих;

• навчання відповідальності за власні дії та вчинки;

• вироблення навичок самообслуговування;

• навчання висловлювати свої погляди щодо здорового способу життя;

• навчання здатності бачити й сприймати прекрасне в житті, природі, мистецтві, літературі;

• навчання вмінню розрізняти добро і зло, духовне і бездуховне, долати прояви зла в собі;

• навчання усвідомленню життєвих цінностей.

Впровадження здоров'язбережувальних технологій потребує від учителя не допускати перевантаження учнів. При цьому необхідно визначати оптимальний обсяг навчальної інформації й способи її надання, враховувати інтелектуальні та фізіологічні особливості учнів, їх індивідуальні мовні особливості, а також намагатися планувати такі види роботи, які сприяють зниженню втоми. Здоров'язбережувальні технології передбачають: по-перше, зміну та чергування видів діяльності, а саме, інтелектуальної, емоційної, рухової; групової й парної форм роботи, які сприяють підвищенню рухової активності, вчать вмінню поважати думки інших, висловлювати власні думки, правилам спілкування; та, по-друге, проведення ігор та ігрових ситуацій, нестандартних та інтегрованих уроків.

В учнів розвинута інтуїтивна здатність чути емоційний стан учителя, а тому з перших хвилин уроку треба створити середовище доброзичливості, позитивного емоційного налаштування. Слід пам’ятати, що психологічний стан і психологічне здоров’я учнів впливає й на їхнє фізичне здоров’я .

Велике значення для попередження втоми є чітка організація навчальної праці. На уроках, де більша частина навчальної діяльності пов’язана з класною дошкою, дуже важливо, щоб до початку уроку було зроблено необхідні записи на дошці: завдання для усного рахунку, опитування, можливо, план роботи на уроці. Можна відразу вказати, в залежності від ступеня складності, завдання і якому рівню відповідає його виконання. Знаючи весь план уроку, які знання, вміння, навички необхідно набути, який обсяг роботи виконати, учень може обрати ступінь складності завдання, розподілити свою роботу на свій погляд, що формує учня як суб’єкта навчальної діяльності. Під час вивчення нового матеріалу добре, коли весь матеріал уроку записаний на дошці або на плакаті й при підведенні підсумків уроку є можливість охопити ще раз поглядом виведені формули, співвідношення, графіки тощо.

Ми вважаємо, що необхідно також проводити роботу з профілактики стресів. Хороші результати дає робота в парах, групах, як на місцях так і біля дошки, де слабший учень відчуває підтримку товариша. Антистресовим моментом на уроці є стимулювання учнів до різноманітних способів розв’язання, не боячись помилитися, отримати неправильну відповідь.

Ставлення учнів до свого здоров'я, за думкою більшості спеціалістів, є основою здоров'язбереження, оскільки через мотивацію цього ставлення можна здійснити ціннісно-орієнтовану діяльність учнів щодо збереження та зміцнення власного здоров'я. У зв'язку з цим пропаганда здорового способу життя через валеологічне та екологічне виховання засобами уроків є складовою у розв'язанні проблеми здоров'язбереження.

Отже, розглянемо здоров’язбережувальні технології, якими мають оволодіти майбутні вчителі початкових класів

Ароматерапія. Ця наука є майже мистецтвом, яке допоможе відчути в продовж дня вчителеві та дітям гармонію тіла і духу. Люди завжди запам’ятовують особливий аромат приміщення (якщо він є). Тому кожен в змозі зробити свій кабінет неповторним саме таким чином. Заняття принесе подвійний ефект, якщо обраний аромат буде відповідати вимогам учбової діяльності, тобто стимулювати мозкову активність, інтерес до навчання, концентрацію уваги.

На уроках учні часто бувають розгублені. В такому випадку допоможуть стимулюючі та тонізуючі ефірні масла, які покращать пам’ять та увагу. Наприклад: грейпфрут, розмарин, лимон.

В класі завжди повинна бути атмосфера спокою та довіри. Тому зняти зайву дитячу тривожність допоможуть масла бергамоту, лаванди та м’яти. Зняти почуття напруги та нервозності, особливо на початку учбового року в класних приміщеннях допоможуть аромати герані чи лаванди.

Суміш масел сосни, м’яти та лаванди вбиває плетінь, мікроби та стафілококи. В кожному кубічному метрі учбового приміщення приблизно 9000000 мікробів (в той час, як у лісі їх 5, а у міській кімнаті 20 000). Тому розпилення таких сумішей, (розчинених водою) допоможе майже повністю відновляти мікрофлору приміщення впродовж дня.

Випалення ефірних масел також знижує концентрацію патогенних речовин та мікроорганізмів, а також допомагає осіданню пилу. При вдиханні ефірні масла діють антивірусно, зупиняють збільшення та множення багатьох бактерій.

Фізкультхвилинки та фізкультпаузи. Перші ознаки втоми дітей п'ятого року життя проявляються через 7-9 хвилин, а в дітей-шестирічок – через 10-12 хвилин. Фізкультхвилинки та фізкультпаузи допомагають запобігти розумовій втомі, пов'язаній з активною розумовою діяльністю дітей та тривалим сидінням.

Згідно з методичними рекомендаціями, фізкультхвилинка проводить­ся під час уроків упродовж 2-3 хвилин, а фізкультпауза – між уроками і триває 5-10 хвилин Комплекси вправ для малих форм активного відпочинку потрібно змінювати кожні 2-3 тижні. Змінювати можна не весь комплекс, а лише окремі вправи, вихідні положення, амплітуду рухів, що створює враження новизни, завдяки чому діти виконують вправи із задово­ленням.

Основні вимоги щодо вибору вправ для фізкультхвилинок:

• вправи мають відповідати віковим особливостям дітей, тобто бути простими, цікавими й доступними, мати ігровий характер, бути зручними для виконання на обмеженій площі, емоційними й досить інтенсивними;

• вправи мають бути знайомі дітям, щоб не витрачався час на їх пояс­нення та розучування;

• комплекс вправ має спрямовуватися на основні великі м'язові групи і знімати статичну напругу, викликану тривалим сидінням;

• обов'язково треба добирати такі вправи, як потягування, випрямляння та вигинання хребта, на розпрямляння грудної клітки, що виконується з од­ночасними рухами рук угору і врізнобіч – вони сприяють випрямленню хребта та підвищують тонус м'язів-розгиначів тулуба;

• рухи за своїм характером мають бути протилежними положенню тулу­ба, ніг, голови, рук дітей під час занять (вправи з випрямлянням ніг та тулу­ба, з нахилами й поворотами тулуба, розведенням плечей (рук) врізнобіч, підніманням голови);

• обов'язковими мають бути вправи високої інтенсивності: 10-12 при­сідань, 30-40 с бігу на місці, 10-18 стрибків тощо;

• вправи мають узгоджуватися з видом і тематикою уроків, характером діяльності;

• остання вправа має спрямовуватися на зниження фізичного наванта­ження (повільне піднімання рук угору та опускання вниз у поєднанні з гли­боким вдихом та повним видихом).

Така робота з учнями вимагає особливої уваги з боку педагогів, потребує, зокрема, дозування та кількість вправ. За усталеними методиками вправи для фізкультхвилинок зазвичай виконуються з таких вихідних положень: сидячи за столом, стоячи за столом, біля столу. Але чому дітям не вийти з-за столів і не виконувати вправи, скажімо, на килимі? Це забезпечить їм простір і дасть змогу виконувати вправи з різних вихідних положень (лежачи на спині, боці, животі), що має велике значення для корекції хребта. Крім того, на килимі діти можуть виконувати ігрові вправи на розвиток гнучкості та рухливості хребта: прогинання та вигинання тулуба («зла та лагідна кішечка»), повзання по підлозі з опорою на кисті рук та коліна, як «собачка», «черепашка», «жучок», «змія».

У кінці кожної фізкультхвилинки доцільно запропонувати заспокійливу ходьбу і вправи на розслаблення та відновлення дихання.

Фізкультпаузи. До комплексу фізкультпауз зазвичай пропонують включати вправи з м’ячем, ходьбу по колоді, стрибки через скакалку тощо. Крім того, пропонуємо активно використовувати різні вправи з підлізанням, пролізанням, лазінням та повзанням, які сприяють розвиткові м'язів тулуба, гнучкості та рухливості хребта.

Фізкультурні паузи можуть бути комбінованими і складатися з комплексу загальнорозвивальних вправ та рухливих ігор, уже знайомих дітям. Наприклад: спочатку виконують 6-7 вправ (дозування залежно від віку дітей), а потім проводять гру великої або середньої рухливості (одне-два програвання). У кінці комплексу обов'язковими є вправи на розслаблення.

Стимулювальна гімнастика. Доцільно застосовувати перед початком першого уроку в добре провітреному приміщенні. Вона складається з п’яти вправ, що стимулюють психоемоційний стан організму та забезпечують його готовність до виконання навчальної діяльності. Крім трьох загальних вправ, треба виконувати одну вправу з віброгімнастики, а також одну вправу – самомасаж потилиці, яка поліпшує функціональний стан нервових центрів. Тривалість 3 хвилини.

Гімнастика для очей. Проводять на заняттях, де переважає розумове навантаження або працюють дрібні м’язи кисті руки під час фізкультхвилинок та динамічних перерв. Вправи складені у вигляді ігор та казок з урахуванням віку дітей. Вони корисні лише за умови правильного та систематичного їх виконання. Тривалість такої гімнастики 5-10 хвилин. Щоб очі якомога менше стомлювалися, діти виконуютьвп рави: масаж заплющених повік за допомогою колових рухів пальців; піднімання та опускання очей, рухи вліво-вправо; міцне заплющення очей з подальшим поглядом у далечінь; «ходіння» очима по доріжках (див. Додаток Б)

Масаж. Це засіб терморегуляції, тактильний подразник, а також заспокійливий засіб для зняття втоми. У дитячому закладі доцільно застосовувати наступні види масажу.

Масаж вушних раковин використовують для загартування горла і порожнини рота, бо на вушних раковинах знаходяться рефлекторні зони мигдалин і порожнини рота. Масаж вушних раковин проводять вранці.

Масаж стоп ніг має оздоровлюючий ефект на весь організм в цілому, тому що на стопі є проекція всіх органів. Поліпшується загальний стан, стимулює активні точки і зони, підвищує імунну систему, мобілізує внутрішні сили організму, є прекрасним засобом від плоскостопості. Використовують різні пийоми масажу: прогладжування, розминання, розтирання стопи ніг, згинання та розгинання стопи, виконання колових рухів, ходіння по гумових килимках з випинаннями, по ребристій дошці. Діткам дуже подобається ходити в шкарпетках по своїм масажним килимками, по доріжці здоров'я. Їм все це приносить величезну користь і задоволення. На килимках вони не просто стоять, а виконують вправи перекочування з п'ятки на носочок. Це так легко, просто, доступно, результативно.

Психогімнастика служить для збереження психічного здоров’я, запобігання емоційним розладам у дитини через зняття психічного напруження, розвиток кращого розуміння себе та інших, створення можливостей для самовираження особистості.

Більшість психогімнастичних завдань побудовані на імітації певних почуттів та емоційних станів людини. Решта передбачає відтворення дітьми дій та вчинків уявних героїв. Оволодіння виразними рухами, що закріпилися у процесі еволюції людини, дає змогу учням не тільки більш адекватно спілкуватися, тонше розуміти почуття інших, а й створює умови для формування їхньої власної емоційної сфери: виховання емоцій та вищих почуттів.

Психологічні вправи корисні не тільки емоційно загальмованим учням, а й малюкам з добре розвиненою експресією, а також надто чутливим та реактивним. Це зумовлено тим, що вплив психогімнастики на емоційно особистісну сферу дитини забезпечується цілим рядом як формуючих, так і корекційних механізмів.

Проводити психогімнастику можна в будь-який час, краще з невеликою групою дітей (5-8 чоловік). Окремі вправи можна пропонувати як ілюстрації до щойно прочитаних казок, додаток до бесід про ті чи інші риси характеру, як рухливі ігри на прогулянках або на музичних заняттях.

1. Психомоторна розминка. На цьому етапі найдоречнішими є групові завдання, які допоможуть зняти скутість або надмірне збудження, настроїти дітей на урок. Малюки ознайомлюються з елементами виразних рухів, міміки, ходи тощо, зображують їх у динаміці («Зарядка для обличчя», «Зоопарк на прогулянці», «Загадкові голоси», «Зачарований хлопець» і т.п.). Для зниження нервово-психічного напруження корисно чергувати відтворення емоційних станів, пов’язаних з переживаннями задоволення і невдоволення: «Мандрівники», «Добра чарівниця», «Квіти та садівник», «Слоненя шукає маму», «Хмаринка та сонечко» та ін. На цьому ж етапі доцільно пропонувати ігри – вправи на розвиток довільної уваги, пам’яті, спостережливості, витримки («Знайди та помовч», «Розвідник та загін», «Індійці», «Слухаємо тишу»).

2. Психокорекційні завдання. На цьому етапі переважають етюди та ігри, в яких відтворюються окремі риси характеру та соціально забарвлені почуття (доброта, чесність, скупість і т.п.), дається моральна оцінка поведінки персонажів. Мета цього етапу психогімнастики – корекція настрою та поведінки дітей, тренінг змодельованих стандартних ситуацій. Форми вправ на цьому етапі різноманітні: інсценування оповідань, змагання «акторів» та «телепатів», творчі завдання психотерапевтичної спрямованості, спогади про почуття, які переживали, та ін.

3. Психопрофілактичні вправи. Мета – створити в дитини відчуття, що її приймають група, вчитель, навіяти бажаний настрій, поведінку, риси характеру. На цьому етапі закріплюється позитивне ставлення учасників до дітей, до себе самих та до уроків з психогімнастики, формується здатність до психом’язового само розслаблення.

Більшість ігор заключного етапу побудована на тому, що учасники виявляють одни одному свою прихильність, симпатію, любов (пропонують товаришувати, миряться, жаліють, хвалять, опікуються: «День народження», «Друзі зустрілися», «Теремок»); захищають або зігрівають один одного («Ведмежата», «Зачарована каблучка»); або всі разом виконують спільне завдання («Мальовничий килим», «Складіть малюнок», «Веретено», «Живі картини»). Прийоми психом’язового розслаблення пропонують дітям в ігровій формі через уявлення певних знайомих дитині ситуацій. Ігри можуть бути як спокійними (усунення психо-емоційного напруження), так і веселими (створення бадьорого, піднесеного настрою) залежно від завдань заняття.

Тактильне єднання групи, спільне переживання радості виступає сильнодіючим фактором, що знімає психологічне напруження дітей у групі.

Медитаційні вправи численні та різноманітні. В основі медитації лежить контроль над власною увагою, тому під час ігор-медитацій діти вчаться певний проміжок часу зосереджувати увагу на якомусь предметі або процесі. Це важливо для самоорганізації та зібраності. Медитацією треба займатися у будь-який зручний час, але не раніше, ніж через годину після їжі. Психологічні тренінги, якими є ігри-медитації, забезпечують стан врівно­важеності й душевного спокою, налаштовуючи дитину на цікаву для неї роботу.

Кольоротерапія – це лікування людини за допомогою кольору.

Важко знайти таке ж багатогранне поняття, як «колір». Колір діє незалежно від того, бачимо ми його чи ні. Якщо людину із зав’язаними очима помістити в кімнату зі стінами вогняно-червоного кольору, пульс стає частішим, а якщо у кімнату з блакитними стінами – пульс людини сповільнюється, а незабаром настає сонливість. Залежно від того, який колір полюбляє людина, психологи можуть визначити її темперамент. Білому кольору віддасть перевагу флегматик, чорному – меланхолік, червоному – сангвінік, а жовтому – холерик. Кожен орган нашого тіла має свій колір. Якщо людина недоотримає якийсь колір зі спектру, порушується гармонія і виникають хвороби. Порушену рівновагу відновити можна – варто тільки додати відсутній колір або очистити його від сторонніх домішок.

Згідно кольоротерапії, коли в одному з органів порушується баланс, його можна знову відновити, просочивши тіло енергією відповідного кольору. Вібрації кольору налаштовують уражений орган на потрібну частоту. Отже, колір людина відчуває не тільки через зір, а через усе тіло.

Розглянемо, як різні кольори впливають на організм.

• зелений колір: помічний при перевтомі та головному болі, заспокоює нервову систему;

• червоний колір: стимулює серцеву діяльність, активізує обмін речовин. Але з ним треба бути обережним: тривала його дія може призвести до перевтоми та роздратування;

• жовтий: cприяє зміцненню нервової системи та зору. Якщо довго дивитись на жовтий колір, то швидше відійдуть погані думки, поліпшиться настрій;

• оранжевий колір: корисний при порушеннях шлунково-кишкового тракту, стимулює роботу щитовидної залози, підвищує апетит;

• голубий колір: знімає стрес і нервове напруження, заспокійливо діє на організм, знижує артеріальний тиск;

• синій колір ефективний в боротьбі зі стресом. Кажуть: якщо довго дивитися на синє, минає біль. Цей колір також заспокійливо діє на очі;

• фіолетовий колір за характером впливу подібний до синього та блакитного. Нестача цього кольору може спричинити депресію, тож коли інколи дитина віддає перевагу фіолетовому, це може бути сигналом про душевний дискомфорт.

Нервова система здорової дитини потребує позитивного енергетичного впливу, яскравих кольорів і світлих їх відтінків навколо себе. Тому, у своїй діяльності рекомендовано проводити з дітьми таку роботу з кольоротерапії: вправи на релаксацію («Зелений ліс», «Зоряне дихання» тощо); графічні вправи «Хвилинки-кольоринки» з метою заспокоєння дітей. Протягом 4-5 хв. Діти роблять кольоровими олівцями, фломастерами довільні малюнки. Це можуть бути просто лінії, круги, сніжинки, квіти тощо. Такі вправи заспокоюють дитину, дають їй змогу відпочити, отримати позитивні емоції..

Отже, дорослі мають пам'ятати: формування психіки дитини — це тривалий процес. На нього негативно впливають хаотичне поєднання кольорів у побутово­му інтер'єрі, в одязі, неправильне освітлення помеш­кань, світлове миготіння телеекрану, постійне вико­ристання штучних джерел світла.

Арт-терапія – це лікування мистецтвом. Ще древні мудреці вважали, що мистецтво і твор­чість лікують душу і тіло. Відносно новий метод психотерапії, який досить широко ви­користовується і в роботі з дітьми. Арт-терапія поєднує використання різних видів образотворчості: малюнка, живопису, монотипії, мозаїки, колажу, ліплення масок тощо.

Саме через малюнки можна краще зро­зуміти інтереси дітей, їх глибинні переживання. Творчість дитини це своєрідна проекція її особистості. Це і дозволяє використовувати малювання в терапевтичних цілях.

Переваги цього методу — відносна простота в застосуванні, багатство матеріалів, можливість поєднувати його з будь-якими іншими психотерапевтичними мето­дами, серед яких: музикотерапія, танцювальна те­рапія, казкотерапія, кольоротерапія, пісочна терапія.

Усі види мистецтва мають оздоровчий вплив на здоров'я дітей. Небажання малюка малювати має насторожити до­рослого, змусити замислитися про причину відмови.

Дуже важливими є читання як пасивний варі­ант арт-терапії та придумування різних оповідок, казок як її активний варіант. Фантазуючи, малюки часто створюють собі нову, яскраву реальність і розв'язують таким чином власні проблеми. Напри­клад, дітям, які мають труднощі в спілкуванні (бо­яться чужих людей, незнайомих дітей), доречно за­пропонувати придумати казку про те, як хлопчик чи дівчинка боялися незнайомих людей і як потім ви­явилося, що людина, яка викликала в них недовіру, дуже добра.

Сміхотерапія. У народі кажуть: «Сміх — це здоров'я». Справді, він допомагає зняти стрес, підняти настрій, спри­яє виділенню потрібних гормонів в організм, задіює м'язи обличчя та тіла людини.

Сміх позитивно впливає на фізичний розвиток дітей. Дві тисячі років тому Гіппократ в одному з творів акцен­тував увагу на користі сміху, розглядаючи його як лікувальний засіб. Сьогод­ні сміхотерапія практикується в усьому світі.

Окрім того, що сміх як важливий спосіб дихання, за якого вдих подовжується, а видих, навпаки, скоро­чується, дає легеням можливість повністю звільни­тися від повітря. Він також знижує частоту ритму серця, нормалізує артеріальний тиск, сприяє ви­робленню життєво необхідних гормонів радості. Реакція імунної системи на сміх прямо протилежна реакції на стрес. Навіть саме промовляння «хі-хі», «хо-хо», «ха-ха» дає клітинам імунної системи команду атакувати чужорідні для них тіла — віруси, злоякісні клітини тощо. Тому сміх рівнозначний кисневому коктейлю чи прогулянці по лісу. Але цим позитивна дія сміху не вичерпується.

Щоб діти росли здоровими, веселими, слід впро­ваджувати в освітньо-виховний процес «хвилинки-смішинки», розваги, гуморини, що викликають позитивні емоції. Елементи сміхотерапії корисно використовувати під час проведення фізкультхвилинок, фізкультпауз чи на перервах між заняттями тощо.

Казкотерапія – це найдревніший спосіб терапії, який виник майже тоді, коли люди навчилися розмовляти. Казками передавалися духовні знання, моральні цінності, правила поведінки, життєві помилки та багато різної корисної інформації. Казкотерапія – це психотерапія, вже існуючими казками та фантастичними героями. Вона допомагає отримати почуття захищеності у світі, надає можливість програти основні життєві ситуації у «захищеному режимі» - через казки. Також цей прийом допомагає дитині зрозуміти себе, виховати у собі корисні риси та звички.

Загальна ідея цього прийому полягає в тому, що дитина бачить себе на місті головного героя, живее разом із ним, вчиться на його помилках. Тобто людина з раннього віку за допомогою казок навчається примиряти на себе різні ролі: поганих та добрих героїв, творців та знищувачів, бідняків та багачів. Дитина, яка часто слухає казки стає більш уважною, витриманою. Будь-яка казка – це розповідь про відносини між людьми, про закони суспільства. Тому казки для початкової школи можна підбирати саме про учнів, про шкільне життя, дружбу та взаємодопомогу. Цей прийом також можна використовувати на класних годинах, на уроках читання, або у групі тривалого дня.

Дитяча казка – це одна із найдоступніших можливостей емоційного розвитку дитини, адже ніякі знання не повинні випереджувати морального розвитку особистості. Для казкотерапії казки підбирати треба різні: народні, авторські, сучасні, спеціальної розробки, психокорекційні, притчі, міфи, легенди, філософські казки та багато інших.

Мета казкотерапії — допомогти людині побачити не так реальний світ, як те враження, яке він на них справляє, тобто свій внутрішній стан. Щоб описа­ти його, вони шукають у реальному світі аналогії і, оперуючи ними, створюють образи, що відповіда­ють їхнім почуттям. Це називається метафорою. Саме метафоричною мовою говорить наша психіка, а точніше — права півкуля головного мозку. Вчені вважають, що ця півкуля мозку відповідає і за наше здоров'я.

Значення мудрої, доброї казки у вихо­ванні дітей важко переоцінити. Адже це не лише скарбничка мудрості, а й невичерпне джерело розвитку емоційної сфери і твор­чого потенціалу дитини. Ознайомивши ді­тей із змістом казки, слід розглянути з ними сюжет, визначити характери персонажів, оцінити їхні вчинки. Варто також запитати, хто з персонажів найбільше сподобався і не сподобався, чому, проаналізувати деякі си­туації, вислови, образи.

Музикотерапія. Ліками, які слухають – називають музикотерапію. Враховуючи, що музика може знімати втому і заряджати людину енергією, позитивно впливати на системи кровообігу та дихання. Існують мелодії-цілителі, мелодії-подразники.

Для слухання музики слід використовувати тільки ті твори, які подобаються абсолютно всім дітям та які їм знайомі. До музикотерапії відносяться: робота з голосом (вокалотерапія), використання музичних інструментів, створення музичних творів, робота зі створеними музичними творами, «лікарська музика».Дуже цікавим є досвід російського автора Л.Назарової. Автор пропонує російський пісенний фольклор як природну систему інтегративної арт-терапії, що містить у собі лікування звуком, музикою, рухом, драмою, малюнком, кольором і несе в собі приховані інструкції по збереженню цілісності людської особистості.

Лікування звуком має терапевтичний та психотерапевтичний ефект дії фольклорного співу на людину. Відомо, що тільки 20% звуків, які відтворює людина, спрямовані до зовнішнього простору, інша частина охоплює внутрішній простір, викликаючи резонацію органів, тканин і більш тонких структур людського організму. Ми можемо відчути вібрацію, якщо застосуємо прийом співу закритим ротом (головний та носовий резонатори). Дуже цінними для музикотерапії є етюди психогімнастики (див. Додаток В).

Творче поєднання здоров’язміцнюючих і здоров’язберігаючих технологій дозволить збільшити щільність рухової активності, покращити фізичне, психічне, моральне здоров’я дітей; розвивати функціональну зрілість всіх тих систем, на які падає в школі основна тяжкість всіх шкільних навантажень; навчити дітей мистецтву збереження і зміцнення здоров’я; підвищити працездатність, уважність, активність; надавати стимулюючий вплив на психомоторну і розумову діяльність.

Розглянувши особливості різноманітних технологій навчання здоров’ю, ми вважаємо, що вони насправді є ефективними. Вони допомагають вчителеві у створенні певних умов організації такого навчально-виховного процесу, який не зашкодить здоров’ю дітей та молоді, а навпаки, буде спрямований на формування, зміцнення і збереження здоров’я та навичок здорового способу життя учнів.