Висновки до розділу іі

1. Одним з пріоритетних напрямів у професійно-педагогічній підготовці майбутніх учителів, ми вважаємо, вдосконалення їх готовності до професійної діяльності в цілому та до впровадження здоров’язбережувальних технологій, зокрема. Це зумовлено, насамперед, існуванням досить чіткої залежності між станом учнівського здоров’я та рівнем підготовленості педагогів із питань його збереження й зміцнення.

Забезпечення ефективності формування готовності студентів до використання здоров’язбережувальних технологій у професійній діяльності вимагає уточнення відповідних критеріїв і показників.

Для визначення рівня сформованості готовності студентів майбутньої зоров’язбережувальної діяльності, нами було розроблено анкети, за допомогою яких перевірялися рівні готовності за кожною складовою: мотиваційно-цільовою, змістовно-процесуальною та діяльнісно-творчою. Результати дослідження показали, що стан готовності майбутніх вчителів початкових класів є низьким, і становить -0,32 (за шкалою від 0 до 1).

2. Оскільки, педагог є головною постаттю у формуванні культури здоров’я, то він повинен відповідати вимогам, які висуває до нього сучасне суспільство. Для того, щоб вчитель відповідав цим вимогам, ми розробили модель професійно-педагогічної діяльності, яка включає в себе такі структурні компоненти: мотиваційно-ціннісний (забезпечує професійно-педагогічну спрямованість на здійснення здоров’язбережувальної діяльності, формує свідоме ставлення вчителя до власного здоров’я), змістово-процесуальний (включає сукупність гностичних, прогностичних, комунікативних, організаторських вмінь), діяльнісно-творчий (передбачає аналіз, осмислення, самоаналіз виконаної роботи, вимагає творчого підходу до організації навчально-виховного процесу).

3. Для перевірки результативності моделі підготовки майбутніх учителів до впровадження здоров’язбережувальних технологій нами було проведено формуючий експеримент, результати якого свідчать про те, що за допомогою проведеної експериментальної роботи (проведення тренінгу), низького рівня в експериментальній групі не було зафіксовано. У контрольній групі показники з низьким рівнем залишилися майже незмінними. Кількість студентів експериментальної групи, які знаходилися на середньому рівні, значно зросла - з 35,7% до 65,3%, на відміну від контрольної групи, де показники середнього рівня збільшилися лише з 36,6% до 41,2%). Такі відмінності рівнів сформованості компонентів готовності студентів експериментальної і контрольної груп, дозволили нам констатувати, що запропоновані нами умови формування здоров’язбережувальної готовності до формування у молодших школярів понять та навичок здорового способу життя є ефективними.

Висновки

Встановлено, що проблема формування культури здорового способу життя одержала досить ґрунтовне висвітлення у психолого-педагогічній літературі. Дослідники звертаються до визначення і теоретичного обґрунтування структури особистісної культури здорового способу життя, розробки педагогічних умов та алгоритмів, спроможних підвищити її ефективність. Однак така проблема, як підготовка майбутніх учителів до впровадження здоров’язбережувальних технологій в освітній процес, не стала до сьогодні предметом спеціальних досліджень, що зумовлює необхідність її вивчення.

На основі узагальнення наукових джерел уточнено сутність понять «здоров’я» та «здоровий спосіб життя», визначено ряд критеріїв та умов здорового способу життя та його складові, серед яких: здорове харчування, відсутність шкідливих звичок, рухова активність, безпечна поведінка, активний відпочинок, культура спілкування. Доведено, що для збереження і зміцнення здоров’я молоді необхідно як розширення уявлень про здоров'я і хвороби, так і вміле використання усіх можливих факторів, що впливають на різні складові здоров’я, оволодіння оздоровчими, загальнозміцнювальними методами і технологіями, формування установки на здоровий спосіб життя.

Оскільки метою сучасної школи є збереження і підтримання здоров’я учнів та усвідомлення ними необхідності ведення здорового способу життя, то здійснення означеної мети можливе лише за умови запровадження технологій здоров’язбережувальної педагогіки, під якими розуміють всі напрями діяльності загальноосвітнього закладу з формування, збереження та зміцнення здоров’я учнів. Мета всіх здоров’язбережувальних освітніх технологій – сформувати в учнів необхідні знання, вміння та навички здорового способу життя, навчити їх використовувати отримані знання в повсякденному житті.

Завдання, досягнення яких ставить перед собою вчитель у роботі над формуванням в учнів стійкої мотивації до ведення ними здорового способу життя, можуть бути вирішеними тільки за умови комплексного використання педагогом різних методів та форм здоров’язбережувальної діяльності в освітньому процесі, зокрема: фізкультхвилинок та пауз, ароматерапії, стимулюючої гімнастики, гімнастики для очей, різних видів масажу, психогімнастики, медитаційних вправ, кольоротерапії, арт-терапії, сміхотерапії, казкотерапії, музикотерапії.

Перед вчителем початкових класів стоїть важливе завдання – сформувати особистісну компетентність учня. Однією із ключових компетенцій є здоров’язбережувальна, яка окреслює характеристики, властивості учня, спрямовані на збереження свого фізичного, соціального, духовного та психічного здоров’я.

Це означає, що сучасний вчитель має добре володіти загально-педагогічними та спеціальними знаннями, вміннями і навичками, а також мати добре сформовані компетенції. А це можливо лише за умови високого рівня готовності до впровадження здоров’язбережувальних технологій. Вона передбачає здійснення педагогами навчання на основі розвитку життєвих навичок учнів, бути прикладом поведінкових практик, характерних для здорового способу життя та володіння арсеналом способів збереження, відновлення та розвитку власного здоров’я.

Одним з пріоритетних напрямів у професійно-педагогічній підготовці майбутніх учителів, ми вважаємо, вдосконалення їх готовності до професійної діяльності в цілому та до впровадження здоров’язбережувальних технологій, зокрема. Це зумовлено, насамперед, існуванням досить чіткої залежності між станом учнівського здоров’я та рівнем підготовленості педагогів із питань його збереження й зміцнення.

Забезпечення ефективності формування готовності студентів до використання здоров’язбережувальних технологій у професійній діяльності вимагає уточнення відповідних критеріїв і показників. Для визначення рівня сформованості готовності студентів майбутньої зоров’язбережувальної діяльності, нами було розроблено анкети, за допомогою яких перевірялися рівні готовності за кожною складовою: мотиваційно-цільовою, змістовно-процесуальною та діяльнісно-творчою. Результати дослідження показали, що стан готовності майбутніх вчителів початкових класів є низьким.

Оскільки, педагог є головною постаттю у формуванні культури здоров’я, то він повинен відповідати вимогам, які висуває до нього сучасне суспільство. Для того, щоб вчитель відповідав цим вимогам, ми розробили модель професійно-педагогічної діяльності, яка включає в себе такі структурні компоненти: мотиваційно-ціннісний (забезпечує професійно-педагогічну спрямованість на здійснення здоров’язбережувальної діяльності, формує свідоме ставлення вчителя до власного здоров’я), змістово-процесуальний (включає сукупність гностичних, прогностичних, комунікативних, організаторських вмінь), діяльнісно-творчий (передбачає аналіз, осмислення, самоаналіз виконаної роботи, вимагає творчого підходу до організації навчально-виховного процесу).

Вважаємо, що розроблена нами модель діяльності педагога, допоможе правильно сформувати здоров’язберігаючу компетентність сучасного вчителя, яка забезпечить якість освітньої діяльності та зниження впливу факторів ризику для здоров’я, таких як гіподинамія, недотримання режиму дня, фізичні та психічні перевантаження, шкідливі звички, гіпоксія, нераціональне харчування, хронічні захворювання, екологічні фактори.

Для перевірки результативності цієї моделі, нами було проведено формуючий експеримент, результати якого свідчать про те, що за допомогою проведеної експериментальної роботи (проведення тренінгу), низького рівня в експериментальній групі не було зафіксовано. У контрольній групі показники з низьким рівнем залишилися майже незмінними. Кількість студентів експериментальної групи, які знаходилися на середньому рівні, значно зросла - з 35,7% до 65,3%, на відміну від контрольної групи, де показники середнього рівня збільшилися лише з 36,6% до 41,2%). Отриманні результати формувального експерименту дають підстави стверджувати, що стан розвитку компонентів готовності у 61,9% студентів експериментальної групи має високий рівень їх сформованості і характеризує креативне ставлення до процесу підвищення особистого й освітнього рівня, гуманну особистісну і педагогічну позицію, індивідуальний творчий стиль діяльності, здатність до і морально-етичної саморегуляції завдяки рефлексивній активності.

Проведене нами експериментальне дослідження дозволяє зробити висновок, що впровадження у практику професійно- педагогічної підготовки майбутнього вчителя тренінгів забезпечують формування у студентів високого рівня валеологічної готовності до впровадження здоров’язбережувальних технологій у навчально виховний процес початкової школи.

Така ситуація аргументовано доводить, що у процесі цілеспрямованої підготовки у майбутніх учителів відбулася зміна пріоритетів: сформовані гуманістичні ціннісні орієнтації зумовили детермінацію, знань і вмінь, вони стали розглядатися як продукти саморозвитку особистості, а на перший план вийшли творчі зразки, схеми, способи, моделі діяльності. Це є показником високого рівня готовності майбутніх учителів до впровадження здоров’язбережувальних технологій у навчально-виховний процес, що сприяє посиленню творчих компонентів педагогічної освіти, її особистісно орієнтованого характеру.

Підсумовуючи вище сказане, можна зазначити, що ефективною умовою збереження та зміцнення здоров’я школярів є ґрунтовна підготовка майбутніх вчителів до здоров’яспрямованої діяльності. Оскільки саме вони є організаторами виховного процесу, які безперервно взаємодіють з вихованцями, створюють умови для їх повноцінного фізичного, психічного, духовно-морального, соціального розвитку та забезпечують формування усвідомленого ціннісного ставлення підростаючого покоління до власного здоров’я.

Наше дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми підготовки майбутніх учителів до впровадження здоров’язбережувальних технологій і потребує подальшого обґрунтування.