99

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М. П. ДРАГОМАНОВА

Інститут педагогіки і психології

Початкова освіта

Кафедра педагогіки та методики початкового навчання

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

на тему:

ПІДГОТОВКА

МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

ДО ВПРОВАДЖЕННЯ

ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Студентки VI курсу, 63 групи

напряму підготовки «Вчитель початкових класів»

спеціальності «Початкове навчання»

Кобаль Марини Василівни

Науковий керівник: доктор педагогічних наук

Протасова Наталія Георгіївна

Національна шкала ___________________

Кількість балів_______ Оцінка ECTS____

Члени комісії ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

Київ 2013

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ………………………………………10

1. Аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми.............................................................................................10

1.2.Сутнісна та узагальнена характеристика здоровя’збережувальних технологій...........................................................................................................22

1.3.Впровадження сучасних інноваційних педагогічних технологій здоров’язбереження...........................................................................................33

Висновки до Розділу І.......................................................................................50

РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ДО ВПРОВАДЖЕННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ………………………...51

2.1.Стан готовності вчителя початкової школи до провадження здоров’язбережувальних технологій у навчально-виховному процесі……51

2.2.Експериментальна робота з підготовки майбутнього вчителя початкових класів до впровадження здоров’язбережувальних технологій.62

2.3 Аналіз результатів експериментального дослідження…………………70

Висновки до Розділу ІІ………………………………………………………..82

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….84

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………89

ДОДАТКИ………………………………………………………………………97

ВСТУП

Актуальність дослідження. Вивчення проблем здоров’я дітей у наш час набуває особливої актуальності. Про це свідчить статистика стану здоров’я школярів, яка сьогодні є досить невтішною. З різних причин кількість хворих дітей у нашій державі зростає. Велике значення в цьому відіграє соціально-економічна перебудова суспільства, незадовільні умови життя частини населення, що знижує компенсаторно-пристосувальні можливості дитячого організму та його опірності до дії різних шкідливих факторів, а також несприятлива екологічна ситуація. Це призводить до того, що 10% дітей закінчують школу умовно здоровими, інші, вже в підлітковому віці мають хронічні захворювання (42%), погіршені показники фізичного та розумового розвитку.

Окрім зазначених вище причин незадовільного стану здоров’я дітей, у медико-психолого-педагогічних дослідженнях звертається увага на «шкільні» фактори ризику, які негативно впливають на здоров’я дітей. Сьогодні школа пред’являє значні вимоги до дитини, які нерідко не відповідають її фізіологічним можливостям. У результаті цього збільшується емоційне нервово-психічне навантаження на центральну нервову систему, спостерігається зниження фізичної активності дітей, порушення режиму їхньої праці та відпочинку.

Усе це переконує у важливості здоров’яспрямованої діяльності навчальних закладів, необхідності запровадження спеціальних заходів для збереження і зміцнення здоров’я школярів. Провідна роль у реалізації цього важливого завдання належить педагогам.

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що різними аспектами проблеми збереження здоров’я цікавилось багато вчених. Так, питання формування культури здорового способу життя дітей розкриті в чисельних працях І.Брехмана, М.Гончаренко, В.Горащука, В.Колбанова, Г.Зайцева, Л.Татарникової та інших. Виявлення факторів ризику, які негативно впливають на здоров’я дітей, здійснено в роботах В.Оржеховської, Г.Морозової, О.Савченко, О.Дубогай, Т.Бойченко. Низка досліджень О.Балакірєвої, Н.Смирнова, В.Лозинского, О.Дубогай, Т.Бойченко присвячені використанню здоров’язбережувальних технологій у роботі з учнями.

Дослідження педагогів і психологів О.Абдулліної, Ю.Бабанського, Ф.Гоноболіна, І.Зязюна, Н.Кузьміной, О.Мороза, В.Семиченко, В.Сластьоніна, Т.Сущенко, О.Щербакова розкривають зміст педагогічної діяльності педагога, оскільки сучасне суспільство висуває підвищені вимоги щодо його професійних і особистісних якостей. Він має бути не лише висококваліфікованим спеціалістом-професіоналом у рамках викладання свого предмета, а й людиною високої валеологічної культури у своїй професії. Забезпечення радикального підвищення професіоналізму у поєднанні із загальною валеологічною культурою передбачає процес різнобічного розвитку майбутнього вчителя, формування гуманістичної педагогічної позиції на основі єдності професійної, суспільно-економічної та здоров’язбурежувальної підготовки.

Вирішення означених завдань потребує трансформації ціннісного змісту підготовки майбутнього вчителя, зокрема: уміння вести проектну, дослідницьку діяльність; бути не стільки реципієнтом і носієм цінностей, скільки дослідником оздоровчо-освітніх процесів, здійснювати їх валеологічний аналіз на основі системи знань і вмінь про здоровий спосіб життя, створювати сприятливе середовище навчання і виховання учнів.

Тому, ефективність навчально-виховного процесу вищої педагогічної школи має визначатися не лише формуванням професійної компетентності студентів, а також і формуванням надійних соціальних орієнтирів, здатністю молодих спеціалістів адекватно протистояти молодіжним проблемам, що виникатимуть у процесі професійного самовираження і залишатися при цьому здоровими. Студенти педагогічних закладів, – майбутні вчителі, повинні стати гідними наставниками для своїх учнів, а тому формування здорового способу життя для них є невід’ємною складовою фахової компетенції вчителя незалежно від предметного спрямування.

Однак, не зважаючи на важливість такої підготовки вчителя, мають місце суперечності:

• між суттєвим підвищенням соціально-професійної значущості здоров’язбережувальної складової педагогічної діяльності сучасного вчителя та низьким рівнем його підготовленості до забезпечення формування в учнів здорового способу життя;

• між станом теоретичної професійно-педагогічної підготовки вчителя і наслідками його практичної діяльності в конкретному навчальному середовищі;

• між наявними потенційними можливостями міжпредметної координації навчальних дисциплін у системі вищої педагогічної освіти, спроможності забезпечити цілісність, гармонійність, системність підготовки майбутнього вчителя до здоров’язбережувальної педагогічної діяльності та домінуючим низьким рівнем її практичного втілення у навчально-виховний процес;

• між нагальною потребою становлення особистості як суб’єкта здоров’язбереження та відсутністю науково-методичної системи, яка б забезпечувала реалізацію цих потреб.

Сучасні наукові дослідження характеризуються зростанням інтересу до теоретичного обґрунтування і практичної підготовки педагогів до здоров’яспрямованої діяльності (Е.Казін) [2, с. 347]. Проте аналіз літератури засвідчив, що питання здоров’яспрямованої діяльності педагогів не набуло достатньої розробки.

Зауважимо, що ефективність здоров’яспрямованої діяльності прямо пов’язана з активним залученням учнів до позаурочної і позакласної роботи, реалізації оздоровчих просвітницьких та превентивних програм, соціально значимих проектів, акцій. Це вимагає нових підходів до організації здоров’яспрямованого виховного процесу, позакласної та позаурочної роботи, а значить, і відповідної підготовки майбутніх вчителів початкової школи

В системі вищої освіти формування професійних позицій, орієнтованих на вирішення проблем здоров’я дітей і підлітків, відноситься до числа не затребуваних студентами. Вони стають актуальними в умовах, коли сформовані професійні компетенції і досягнуто досить високий рівень професійної зрілості.

Однак, незважаючи на значну кількість праць з проблем здоров’язбереження, існує низка неопрацьованих питань, які стосуються підготовки майбутніх вчителів початкових класів, здатних реалізувати державну ідею поліпшення здоров’я населення України.

Відсутність цілісних досліджень процесу валеологічної підготовки майбутнього вчителя у вищих педагогічних навчальних закладах і водночас необхідність обґрунтування й визначення його основних теоретико-методологічних засад, методичних аспектів та педагогічних умов реалізації зумовили вибір теми дослідження - «Підготовка майбутнього вчителя початкових класів до впровадження здоров’язбережувальних технологій».

Об'єктом наукової роботи є процес професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя початкових класів до впровадження інноваційних технологій здоров’язбереження.

Предмет дослідження – педагогічні умови підготовки студентів до впровадження здоров’язбережувальних технологій у навчально-виховний процес початкової школи.

Мета роботи полягає у розробці, теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці педагогічних умов підготовки майбутніх учителів початкової школи до впровадження здоров’язбережувальних технологій.

Гіпотеза наукового дослідження базується на припущенні, що рівень знань та умінь майбутніх учителів покращиться за таких умов, якщо:

• забезпечено всебічну та грунтовну підготовку вчителів до здоров’язбережувальної діяльності;

• сформовано педагогічні компетенції майбутнього вчителя, щодо впровадження здоров'язбережувальних технологій навчання і виховання;

• встановлено чіткі взаємозв'язки та узгодженість діяльності вчителів, учнів, батьків, медичних служб та громадських організацій;

• створено сприятливе середовище для збереження здоров'я, виховання і розвитку особистості.

Для досягнення поставленої мети та перевірки гіпотези в ході дослідження необхідно вирішити такі завдання:

• проаналізувати психолого-педагогічну літературу з досліджуваної проблеми;

• охарактеризувати здоровя’збережувальні технології як важливу складову педагогічної діяльності майбутнього вчителя початкової школи та визначити й охарактеризувати основні умови впровадження сучасних інноваційних педагогічних технологій здоров’язбереження;

• дослідити стан готовності вчителя початкової школи до впровадження здоров’язбережувальних технологій у навчально-виховному процесі;

• експериментально перевірити педагогічні умови професійно-педагогічної підготовки вчителя початкових класів з організації здоров’язбережувального педагогічного процесу.

Для перевірки гіпотези і розв’язання поставлених завдань було використано комплекс теоретичних та емпіричних методів дослідження: теоретичних – аналіз психолого-педагогічної, валеологічної та медичної літератури означеної проблематики; узагальнення науково-теоретичних та дослідно-експериментальних даних; емпіричних – спостереження, бесіди, самооцінка, педагогічний експеримент (констатуючий, формуючий); статистичні – методи обробки результатів дослідження.

Теоретична значущість полягає в обґрунтуванні педагогічних умов підготовки майбутніх учителів початкових класів до впровадження новітніх технології здоров’язбереження.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що вперше комплексно досліджено процес підготовки вчителя до впровадження у початковій школі здоров’язбережувальних технологій, де стрижневим були науково обґрунтовані педагогічні умови підготовки майбутніх учителів початкової школи.

Експериментальною базою дослідження став Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова Інститут педагогіки і психології. Дослідження проводилося протягом 2013-2014 року, яким було охоплено 90 студентів.

Структура магістерської роботи, зумовлена логікою дослідження, складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів та загальних висновків, списку використаних джерел (72 позиції) та додатків.

Загальний обсяг магістерської роботи 103 сторіноки, з них основний зміст викладено на 88 сторінках. Робота містить таблиці, рисунки, діаграми.

Розділ і. Здоров’я та здоровий спосіб життя як соціально - педагогічна проблема

1.1. Аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми

На сучасному етапі розвитку освіти набула актуальності проблема здоров’язбережувальних умов у освітньому середовищі. Найбільша цінність суспільства – людина. Протягом всього життя людина знаходиться під постійною дією широкого спектру чинників навколишнього середовища (біологічних, соціально-економічних, природно-кліматичних та ін.), що безпосередньо впливають на її життєдіяльність, здоров’я і тривалість життя. За останнє десятиліття ці чинники все частіше носять негативний характер, що призводить до високого відсотка відхилень різної тяжкості у здоров’ї молодих людей. Наприклад, школа приймає 20-25% хворих дітей, а випускає – 70%; до вищих навчальних закладів вступає 70% хворих молодих людей, а по закінченню відсоток хворих досягає 90%.

Проблема першочергової yваги здоров’я сучасної людини обумовлює необхідність включення молоді у вирішення питань, пов’язаних із зміцненням і збереженням здоров’я, незалежно від її професійного вибору [41; с.23]. На жаль, молоді люди не дотримуються принципів здорового способу життя, не приймають відповідних заходів для підтримки і зміцнення свого здоров’я, байдуже відносяться до фізичної культури і спорту [56; с.167].

Цей факт вимагає дій, спрямованих на популяризацію ідей здорового способу життя, на підготовку високо кваліфікованих фахівців у галузі фізичної культури, оздоровчих технологій, які не тільки володіють знаннями, принципами, методам і умов здровя’збереження, але і таких, які можуть впроваджувати в життя ці знання й уміння протягом всієї подальшої професійної діяльності. У зв’язку з цим, все більш актуальним стає питання пошуку ефективних здоров’язбережувальних технологій, а також формування організаційно-педагогічних умов здоров’язбереження в підготовці майбутнього педагога.

Теоретичні основи здровя’збереження, пошук ефективних засобів, способів і методів оздоровлення організму людини займали не останнє місце ще в античній педагогіці і в педагогіці всіх подальших епох. У цілому поняття «здровя’збереження» в педагогічній науці почало використовуватися з 90-х років ХХ століття і відображало специфіку відносин до збереження здоров’я, що вчаться через особливості організації навчально-виховного процесу в різні періоди: «берегти здоров’я» – «не перевантажувати» – «турбота про здоров'я» – «зміцнення здоров'я» – «охорона здоров'я» – «валеологія» – «здровя’збереження»[21; с.72].

Відзначимо, що в роботах багатьох педагогів-класиків (В.Бехтерева, Я.Коменського, Г.Сковороди, В.Сухомлинського, К.Ушинського, Г.Песталоцці та ін.), як і в роботах сучасних вчених, формування культури здоров’я учнівської молоді, студентів і взагалі громадян різних груп населення досліджували: В. Горащук, С.Кириленко, В.Клiмова, Г.Кривошеєва, А.Нагорна, В.Скумін, Л.Сущенко, Л.Татарнікова, Л.Хижняк та ін.; «здоров'язбережувальні технології» були предметом дослідження Т.Бичкової, М.Безруких, О.Бутакової, Є.Пужаєвої, М.Смирнова, І.Соколової, В.Сонькіна, І.Чупахи та ін.; сутнісні характеристики культури здоров’язбереження розглядали: М.Безруких, С.Гримблат, В.Зайцев, С.Крамський, М.Колеснікова, А.Севрук та ін. Важлива увага приділяється проблемі забезпечення формування і збереження здоров’я дитини, вирішення якої лежить в спеціальній побудові навчально-виховного процесу [33; с.14].

Аналіз філософської, психологічної, педагогічної, соціологічної, культурологічної, медичної, валеологічної літератури дає підставу стверджувати, що зазначена проблема недостатньо вивчена з точки зору педагогічної системи формування культури здоров’язбереження як світоглядної орієнтації майбутніх фахівців, не в повній мірі вона теоретично обґрунтована та практично забезпечена. Під світоглядною орієнтацією ми розуміємо спрямованість особистості зі сформованим світосприйняттям на діяльність, яка є засобом відчуття себе у світі, стрижнем, що визначає специфічну сутність людини як основного елемента соціальної системи.

Проте, вищезазначені дослідження не вичерпують усіх питань щодо проблеми здоров’язбереження в підготовці майбутнього вчителя. Питання здоров’язбереження все частіше стає предметом дослідження молодих вчених. Не дивлячись на такий давній інтерес до зазначеної проблеми, термін «здоров’язбереження» не має однозначного трактування, і тим більше не визначені організаційно-педагогічні умови для впровадження його принципів в систему підготовки майбутнього педагога. Зусилля, що додаються вищими освітніми закладами у напрямі здоров’язбереження майбутніх вчителів недостатньо ефективні, про що свідчать: зниження рівня рухової активності студентів, відсутність прагнення до здорового способу життя, наявність недостатньої інноваційної діяльності у сфері фізкультурно-оздоровчих занять, відсутність необхідного формування ціннісних орієнтацій у студентів в галузі здоров’язбереження.

Сучасний заклад освіти виховує людину майбутнього. Головне завдання в тому, щоб адаптувати дитину до суспільних негараздів, беззаконня, бездуховності. Необхідно створити такі умови, які допоможуть особистості осмислити власне життя, усвідомити цінність здоров’я, що є необхідною умовою для майбутнього вирішення щоденних життєвих задач та проблем. Не є новою думка, що ні краса, ні розум нічого не варті без здоров’я. І якщо ми прагнемо стати Європейською державою, то маємо перш за все подбати про здорове покоління. Зараз зусилля системи освіти концентруються на тому, щоб зменшити негативний вплив школи на здоров'я учнів і вчителів. Це, перш за все, створення комфортного безпечного освітнього середовища та впровадження здоров'язбережувальних технологій у навчальний процес [57; с.156].

Проаналізувавши державний стандарт початкової освіти та навчальні програми, нами було відмічено, що недостатня увага приділяється підготовці майбутніх вчителів до оволодіння здоров’язбережувальними технологіями. У змісті цих нормативних документів відсутнє таке поняття взагалі. Хоча знання, володіння і застосування здоров’язбережувальних технологій є важливою складовою професійної компетентності сучасного педагога. Педагоги у тісному взаємозв’язку з учнями, батьками, медичними працівниками, практичними психологами, соціальними педагогами та соціальними працівниками, усіма тими, хто зацікавлений у збереженні і зміцненні здоров’я дітей, спроможні створити здоров’язбережувальне освітнє середовище.

Вивчення та аналіз останніх досліджень та публікацій свідчить про те, що проблеми збереження та формування здоров’я дітей і молоді постійно перебувають у центрі уваги науковців, а саме: формування культури здоров’я учасників педагогічного процесу (О.Мельник, Н.Денисенко, О.Аксьонова); збереження здоров’я, формування здорового способу життя дітей та підлітків (Е. Вільчковський, Г.Власюк, І.Петренко), які розглядали питання формування здорового способу життя засобами фізичної культури; (Г.Голобородько, О.Дубогай, С.Свириденко) досліджують цю проблему з точки зору вікових особливостей. Теоретико-методологічні засади цих питань сформульовано у працях А.Здравомислова, І.Смирнова, Л.Сущенко та ін.; проблему суб’єкт-суб’єктного, особистісно орієнтованого підходу до виховання висвітлено в роботах І.Беха, М.Левківського, А.Маслоу, В.Постового, С.Рубінштейна, К.Чорної та ін; формування здорового способу життя засобами фізичного виховання досліджували В.Ареф’єв, Г.Арзютов, О.Артюшенко, О.Вацеба, Л.Волков, М.Герцик, Л.Гурман, В.Дробинський, О.Дубогай, С.Закопайло, М.Зубалій, Є.Столітенко, Б.Шиян та інші. Аналіз досліджень з проблеми формування здоров’язбережувального освітнього середовища через реалізацію здоров’язбережувальних освітніх технологій в навчально-виховному процесі (Л.Антонова, І.Борисова, Ю.Науменко, А.Севрук, Е.Вайнер, Н.Смірнов, В.Сонькін, В.Серіков, Л.Вашлаєва, О.Петров, Т.Паніна та інші ) свідчить про спроби вчених переглянути загальні підходи до формування здоров’язбережувального освітнього середовища, з’ясувати новий зміст, форми, методи реалізації даної проблеми в умовах сучасної ситуації в освітній сфері. Змінити ситуацію спроможна здоров'язберігаюча та здоров'яформуюча педагогіка, в основі якої — технології, які вводять дитину, учня, його батьків, педагогів у соціально-освітній простір без утрат для їхнього здоров'я, підвищуючи мотивацію на його формування, збереження, зміцнення, споживання, відновлення й передачу наступним поколінням.

Вивчаючи поняття здоров’язбережувальних технологій, розглянемо зміст таких термінів як «технологія» і «здоров’язбережувальна технологія». Поняття «технологія» у педагогіку прийшло з виробництва, де визначається як сукупність різних елементів, зокрема прийомів, операцій, дій, процесів та їхню послідовність. Технологія виступає як алгоритм, за допомогою якого отримується запланований результат. «Технологія» – це сукупність операцій, які виконуються обумовленим способом і в певній послідовності, з яких складається процес [33; с.19]. Технологія — це, насамперед, системний метод створення, застосування знань з урахуванням технологічних та людських ресурсів та їхнього взаємовпливу, що має на меті оптимізувати форми освіти (ЮНЕСКО). За визначенням В.Серікова, технологія в будь-якій сфері – це діяльність, що в максимальній мірі відображає об’єктивні закони даної сфери, побудована відповідно до логіки розвитку цієї сфери і забезпечує найбільшу для даних умов відповідність результату діяльності заздалегідь поставленим цілям. Будь-яка педагогічна технологія має відповідати основним критеріям: концептуальності, системності, керованості, ефективності, відтворюваності.

Серед загальної класифікації освітніх технологій (технології управлінської діяльності, організації навчального процесу, виховної роботи) відокремилася нова группа — здоров’язбережувальних технології [58; с.78]. Поняття ― здоров’язбережувальні технології об’єднує в собі всі напрями діяльності загальноосвітнього закладу щодо формування, збереження та зміцнення здоров’я учнів. Під здоров’язбережувальними технологіями вчені пропонують розуміти: сприятливі умови навчання дитини в школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання); оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм); повноцінний та раціонально організований руховий режим. Під здоров’язбережувальною освітньою технологією О.Петров розуміє систему, що створює максимально можливі умови для збереження, зміцнення і розвитку духовного, емоційного, інтелектуального, особистісного і фізичного здоров’я усіх суб’єктів освіти (студентів, педагогів та ін). До цієї системи входить:

• використання даних моніторингу стану здоров’я студентів, що проводяться медичними працівниками, і власних спостережень у процесі реалізації освітньої технології, її корекція у відповідності з існуючими даними;

• урахування особливостей вікового розвитку студентів і розробка освітньої стратегії, що відповідає особливостям пам’яті, мислення, працездатності, активності і т.д;

• створення сприятливого емоційно-психологічного клімату у процесі реалізації технології;

• використання різноманітних видів здоров’язбережувальної діяльності студентів, що спрямована на збереження і підвищення резервів здоров’я, працездатності [41; с.18].

Здоров’яформуючі освітні технології, за визначенням Н.Смірнова, – це все ті ж психолого-педагогічні технології, програми, методи, які направлені на виховання в учнів культури здоров’я, особових якостей, що сприяють його збереженню і зміцненню, формування уявлення про здоров’я як цінність, мотивацію на ведення здорового способу життя [56, с.67]. З визначенням Н.Смірнова, здоров’язбережувальні технології – це комплексна, побудована на єдиній методологічній основі система організаційних та психолого-педагогічних прийомів, методів, технологій, спрямованих на збереження, охорону та укріплення здоров’я учнів, формування в них культури здоров’я, а також на піклування про здоров’я педагогів [56, с.61]. Отже, науковці вважають, що поняття «здоров’язбережувальна і здоров’яформуюча» можна віднести до будь-якої педагогічної технології, яка в процесі реалізації створює необхідні умови для збереження здоров’я основних суб’єктів освітнього процесу – учнів та вчителів. Здоров’язбережувальні технології можна розглядати як один із найактуальніших освітніх підходів та як сукупність прийомів, форм і методів організації навчання без шкоди для здоров’я учнів, а також як якісну характеристику будь-якої педагогічної технології за критерієм її дії на здоров’я суб’єктів освіти [56; с.149]. Технології навчання здоров’ю — це гігієнічне навчання, набуття життєвих навичок (керування емоціями, вирішення конфліктів тощо), профілактика травматизму та зловживання психоактивними речовинами, статеве виховання. Такі технології реалізуються завдяки включенню відповідних тем до предметів загально-навчального циклу, введення до варіативної частини навчального плану нових предметів, організації факультативного навчання та додаткової освіти [57; с. 209]. Мета усіх здоров’язбережувальних технологій — сформувати в учнів необхідні знання, вміння та навички здорового способу життя, навчити їх використовувати отриманні знання у повсякденному житті [57; с.211]. Досягнення цієї мети можливе тільки при комплексній, методичній і узгодженій роботі педагогів, лікарів, психологів, соціологів і батьків [57; с.227]. Аналіз здоров’язбережувальної діяльності освітніх закладів свідчить, що існуючі технології реалізуються через такі напрями освітньо-виховної діяльності:

• створення умов для зміцнення здоров’я школярів та їхнього гармонійного розвитку;

• організація навчально-виховного процесу з урахуванням його психологічного та фізіологічного впливу на організм учня;

• розробка і реалізація навчальних програм з формування культури здоров'я і профілактики шкідливих звичок;

• корекція порушень соматичного здоров’я з використанням комплексу оздоровчих і медичних заходів;

• медико-психолого-педагогічний моніторинг стану здоров’я, фізичного і психічного розвитку школярів;

• функціонування служби психологічної допомоги вчителям і учням щодо подолання стресів, тривожності;

• гуманного підходу до кожного учня, формування доброзичливих і справедливих відносин у колективі;

• контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних норм організації навчально-виховного процесу, нормування навчального навантаження і профілактика стомлюваності учнів;

• організація збалансованого харчування учнів у школі [58; с.113].

На думку Є.Совєтової для впровадження здоров’язбережувальних технологій у навчально-виховний процес важливим є реалізація наступних умов:

• підвищення кваліфікації з питань здоров’я, здоров’язбережувальних технологій (курси, окремі семінари, самоосвіта);

• аналіз педагогом свого методичного арсеналу на предмет відповідності принципам здоровз’ябережувальної педагогіки;

• врахування природних біоритмів, індивідуальних особливостей учнів при організації навчального процесу;

• забезпечення оптимального співвідношення між фізичним та інформаційним обсягом уроку без інформаційного перенавантаження;

• обґрунтоване планування, з точки зору збереження здоров’я, кількості та видів методів навчання, частоту та чергування різних видів навчальної діяльності з урахуванням своєчасного спостереження початку фаз неповної компенсації, сталого зниження працездатності учнів;

• забезпечення оперативного прямого та зворотного зв’язку в управлінні навчальним процесом: психологічний вплив на учня, передача інформації, уміння стимулювати мотивацію школярів;

• включення елементів здоров’язбережувальної педагогіки у зміст уроку;

• використання з максимальною можливістю методів активного навчання;

• стимулювання учнів до продуктивної тематичної комунікації та творчості;

• дотримання санітарно-гігієнічних вимог до організації та проведення уроку, проведення фізкультхвилинок та пауз загального і спеціального впливу;

• широкий обмін новою інформацією між учасниками навчального процесу;

• співпереживання в радості пізнання;

• співучасть у вирішенні проблемних питань і пізнавальних завдань;

• формування екологічного простору, який пов’язаний з дією всієї сукупності чинників середовища, що впливають у школі на учнів і педагогів;

• урахування психолого-педагогічних чинників, що включають емоційно-психологічний клімат в школі, стилі взаємин і поведінки учасників освітнього процесу, здоров’язбережувальну організацію навчального процесу: використання здоров’язбережувальних освітніх технологій;

• позаурочна виховна робота: естетичне, духовне і фізичне виховання учнів.

У сукупності основних елементів здоров’язбережувальних технологій відзначають три складові: інформаційну, що відображає зміст і принципи; інструментальну, що включає матеріально-технічне та навчально-методичне забезпечення; cоціальну, що включає компетентність і готовність викладацького і навчально-допоміжного персоналу до реалізації здоров’язбережувальної технології. Головними напрямками здоров’язбережувальної діяльності вищих освітніх установ є: раціональна організація навчального процесу відповідно до санітарних норм та гігієнічних вимог; проведення щорічної диспансеризації студентів; раціональна організація рухової активності студентів, що включає передбачені програмою заняття з фізичного виховання, динамічні зміни та активні паузи в режимі дня, а також спортивно-масову роботу; організація раціонального харчування студентів; система роботи з формування цінності здоров’я та здорового способу життя; створення служби психологічної підтримки студентів; організація долікарського виявлення факторів і груп ризику по девіантній поведінці, в тому числі споживанню психоактивних речовин серед студентів (популяційний скринінг та моніторинг) із застосуванням медико-технічних технологій [21; с.69]. В психолого-педагогічній літературі існують різні підходи щодо трактування поняття здоров’язбережувальні технології. Важливим елементом здоров’я-збережувальних освітніх технологій є здоров’язбережувальний урок – форма організації навчання, яка забезпечує дитині та вчителеві збереження та підвищення запасу їхніх життєвих сил від початку до кінця уроку. Здоров’язбережувальний урок включає такі компоненти:

• відповідне розташування дітей у класі – по периметру уздовж стін чи півколом, що дає змогу відчувати себе в колектив та творчому взаємозв’язку, єдності спілкування та діяльності;

• позитивне емоційне налаштовування, яке знімає напругу, що могла з’явитися раніше і виступає організаційним моментом, і настановою на урок чи тему. Це може реалізовуватися, наприклад, через привітання в парах, групах, у колі;

• активне міжособистісне спілкування, ситуації прощання та взаємовдячності, якіорганізуються як привітання.

Головна вимога до здоров’язбережувального уроку – не менше 50% часу уроку діти повинні знаходитися у стані рухової активності (паузи здоров’я, рухові дидактичні ігри та різноманітні активні дії, пересування дітей у просторі класу, фізкультхвилинки). Важливим компонентом здоров’язбережувального уроку є робота з усвідомленням, у наслідок чого учні обмислюють своє життя, свою поведінку, стосунки з людьми, засвоюють позитивні думки про здоров’я. Ця робота з усвідомленням забезпечує формування у дітей механізму гармонізації стосунків із самим собою, з іншими, зі світом природи та світом культури.

На сьогодні існує декілька підходів до класифікації здоров’язбережувальних технологій. Найбільш розповсюдженою і використовуваною в вищих освітніх установах є класифікація, що запропонована Н.Смірновим [56; с.149]. Серед здоров’язберігаючих технологій, застосовуваних у вищих освітніх установах, автор виділяє кілька груп, в яких використовується різний підхід до охорони здоров’я, а, відповідно, і різні форми роботи. До першої групи відносяться медико-гігієнічні технології. Це спільна діяльність педагогів і медичних працівників. Також до медико-гігієнічних технологій відносяться контроль і допомога в забезпеченні належних гігієнічних умов. Медичний кабінет здійснює проведення щеплень, надання консультативної та невідкладної допомоги, проводить заходи щодо санітарно-гігієнічного освіти студентів і педагогічного складу, організовує профілактичні заходи на передодні епідемій (грипу) і вирішує ряд інших завдань, що відносяться до компетенції медичної служби. До другої групи належать фізкультурно-оздоровчі технології (ФОТ), які спрямовані на фізичний розвиток. Реалізуються вони на заняттях з фізичного виховання і секціях на позаурочних спортивно-оздоровчих заходах. Третю групу складають екологічні здоров’язбережувальні технології (ЕЗТ), які спрямованіна створення екологічно оптимальних умов життя і діяльності людей, гармонійних взаємин з природою. До четвертої групи входять технології забезпечення безпеки життєдіяльності (ТЗБЖ). Їх реалізують архітектори, будівельники (навчальних корпусів), інженерно-технічні служби, фахівці з охорони праці, захисту в надзвичайних ситуаціях, пожежної інспекції тощо. Оскільки збереження здоров’я розглядається при цьому, як збереження життя, вимоги та рекомендації цих фахівців підлягають обов’язковому обліку та інтеграції в загальну систему здоров’язбережувальних технологій. До п’ятої групи відносяться здоров’язбережувальні освітні технології (ЗОТ), які діляться на три підгрупи:

а) організаційно-педагогічні (ОПТ), що визначають структуру навчального процесу, сприяють запобіганню стану перевтоми і гіподинамії та інших дезаптаційних станів;

б) психолого-педагогічні технології (ППТ), пов’язані з безпосередньою роботою на заняттях з фізичного виховання. Сюди ж входить й психолого-педагогічний супровід всіх елементів освітнього процесу;

в) навчально-виховні технології (НВТ), які включають в себе програми з навчання турботі про своє здоров’я та формування культури здоров’я студентів, мотивації їх до ведення здорового способу життя, попередження шкідливих звичок, які передбачають також проведення організаційно-виховної роботи зі студентами після занять. Проблема реалізації здоров’язбережувальних освітніх технологій в навчально-виховному процесі має визначальний характер для формування здоров’язбережувального освітнього середовища у покращенні здоров’я школярів, формують в них свідому добровільну мотивацію як до отримання знань так і до збереження власного здоров’я.

Можна зробити висновок, що на сьогоднішній день погляди багатьох науковців не співпадають та не набувають одноголосної думки стосовно визначення «здоров’язбереження», як і шляхи та умови його впровадження в освітній процес. Особливо гострим це питання є для майбутніх учителів початкових класів, яким і належить стати безпосередніми учасниками реалізації ідей пропаганди здорового способу життя і здоров’язбереження в майбутньому. У результаті проведеного аналізу літератури, стає зрозуміло, що визначені основні узагальнені принципи здоров’язбережувальних технологій, відмічена їх виняткова важливість у формуванні здорової нації, проте, немає чітких шляхів, організаційних і педагогічних умов упровадження цих самих технологій в сучасний навчально-педагогічний процес.