52. Соціально-економічне і політичне становище Галичини, Буковини, Закарпаття у іі пол. Хіх — поч. Хх ст.

Скориставшись ослаблення шляхетської Польщі, Пруссія, Австрія і Росія провели поділ її території. Внаслідок цього Галичина потрапила під владу Австрії. Така ж доля спіткала й Буковину. Закарпаття ще за часів середньовіччя була захоплена Угорським королівством. Таким чином, західноукраїнські землі Галичина, Буковина та Закарпаття були під владою Австрії та Угорщини. У краї панувала австрійська бюрократична система управління й судочинства на чолі округів стояли австрійські чиновники. Основу економіки становило сільське господарство. Але урожайність сільськогосподарських культур була низькою. Тому значна частини селян постійно голодувала. Перебування західноукраїнських земель у складі Австрії збіглося з рядом змін соціально-економічного і політичного характеру, які відбувалися в країні. В надрах феодального ладу дедалі більше пробивалися паростки нових капіталістичних відносин. У ряді провінцій країни розвивається капіталістична машинна промисловість. В економічному житті західноукраїнських земель на початку XIX ст. спостерігався період стагнацій. Підприємства були мануфактурно-ремісничого типу. Кризовий стан великого панщинного господарства позначився і на селянському господарстві. Значно зросла кількість безземельних селян. Соціальне гноблення доповнювалося національним. Австрійські власті навмисне гальмували розвиток української освіти і культури. Таким чином, депресійний стан поміщицького господарства, загальний занепад сільського господарства і посилення національного гніту посилювало невдоволення селян існуючим становищем. Почалася національно-визвольна боротьба українського народу. Вона не пройшла безслідно, а сприяла розвитку національної свідомості широких мас, посилила громадянську активність. Уперше в центрах суспільно-політичного життя Галичини, Буковини та Закарпаття пролунав їхніх представників, була висунута і сформульована програма соціальних та національних вимог.

53. Початок національного відродження у Галичині у першій пол. ХІХ ст. Руська трійця.

Депресійний стан поміщицького господарства, загальний занепад сільського господарства і посилення національного гніту посилювало невдоволення селян існуючим становищем. Антикріпосницький на західноукраїнських землях проявлявся в різних формах. Кріпаки намагались використати насамперед легальні форми протесту. Однією з були скарги на поміщиків у державні установи. Скарги були спрямовані проти збільшення повностей та різного роду насильства збоку поміщиків. Поширеною формою протесту були втечі селян. Формою відкритою боротьби селянства проти феодально-кріпосницького гноблення була збройна боротьба, т. зв. рух опришків. Цей рух набув настільки широкого розмаху, що австрійський уряд видав ряд законів, спрямованих проти опришків, запровадив смертну кару. Проте заходи уряду не послабили збройної боротьби. Визначну роль у згортанні українського визвольного руху відіграв просвітницький гурток Руська трійця, засновниками якого були М. Шашкевич, Я. Головацький та І. Вагилевич. Вони ставили себе за мету працювати на благо народу, вивести його з темряви, сприяти розвитку національної свідомості, мови, культури. Цю свою працю вони розуміли як боротьбу проти кріпосництва і національного пригнічення. Найважливішою памяткою галицької суспільної думки є Русалка Дністрова, видана Руської трійцею. Весь матеріал, вміщений в Русалці, мав завданням пробудити в галицьких українців свідомість своєї єдності у усім українським народом, зорієнтувати інтелігенцію на захист народних інтересів. Вихід цього альманаху дав поштовх розвитку в Галичині української культури та літератури народною мовою.

На початку 30-х  років набула поширення рукописна збірка «Син Русі» - перша спроба колективного виступу передової молоді на захист української культури.

У 1846 р. Я. Головацький опублікував публіцистичну статтю «Становище русинів в Галичині», в якій засудив кріпосницькі порядки та антинародну політику австрійського уряду, відстоював необхідність підвищення рівня культури населення Східної Галичини.

54. Революція 1848 р., її вплив на суспільно-політичний рух у західноукраїнських землях. Виникнення політичних партій та організацій народовці, москвофіли, радикали.

Революційні події 1848 р. дали поштовх подальшому піднесенню антифеодального руху. Селяни відмовлялися від виконання панщини та інших повностей і вимагали скасування кріпосного права. Загроза масового селянського повстання змусила правлячі кола Австрії вжити заходи до заспокоєння селянства. 27 березня в Закарпатті будо оголошено закон про скасування кріпацтва та феодальних повинностей. Пізніше австрійський імператор підписав указ про ліквідацію панщини у Галичині та Буковині. Однак оголошення про скасування кріпацтва не заспокоїло селянство. В ході революції 1848 р. селянство повсюди енергійно знищувало феодалізм. Повсталі створювали збройні загони, ліквідовували австрійські органи управління, замість них створювали нові, революційні. У ході 1848 р. розгорнулася національно-визвольна боротьба українського населення, яка сприяла розвитку національної свідомості широких мас, посилила громадську активність. Особливістю соціально-економічного розвитку було переплетіння соціального гноблення з національним поневоленням українського населення з боку польської шляхти, румунських та угорських буржуазно-поміщицьких кіл. Разом з боротьбою народних мас за покращення соціального становища зростала їх національна свідомість, посилювалось прагнення до обєднання українських земель в єдине ціле.

Кінець XIX ст. став переломним у розвитку українського національного руху. З виникненням перших українських партій національна ідея виходить за межі інтелігентського середовища і проникає у широкі маси. На історичну арену виходить нове, енергійніше покоління діячів, яке висуває вимогу повної незалежності України. Перші українські політичні партії з'явилися у Галичині. У жовтні 1890р. у Львові було створено Русько-українську радикальну партію (РУРП). Ініціаторами створення цієї партії стали І. Франко і М. Павлик. За порадами Драгоманова вони стали на позиції "наукового соціалізму". У 1895р. до програми було включено положення, що найповніше ідеї соціалізму можна реалізувати в рамках незалежної української держави, а в найближчій перспективі — у межах повністю автономної провінції Австрійської імперії. Окрім цих положень, у програмі висувались вимоги передачі селянам якомога більше землі. Декларувалось встановлення колективної організації праці й колективної власності на засоби виробництва еволюційним шляхом. Партія видавала для селян газети "Хлібороб" і "Громада". Для пропаганди програмних положень було випущено серію брошур під загальною назвою "Радикальна тактика" (І. Франко). Великої уваги партія приділяла пропаганді своїх ідей у селянських масах через різноманітні установи, організації. Незважаючи на наполегливу працю, партія не здобула собі широкої підтримки. Проти неї було настроєно духовенство, яке заблокувало партії доступ до селянства. Соціалістичні ідеї не мали підтримки через малочисельність українського пролетаріату. Наприкінці 1899р. партія переживає кризу. У 1899р. з'являється Українська соціал-демократична партія (УСДП), яку заснували Микола Ганкевич, Семен Вітик, Юліан Бачинський. Вона була створена з метою відстоювання інтересів українського робітництва. У національному питанні виступала поборником політичної незалежності України. У 1899р. утворилась Українська національно-демократична партія (УНДП), яка стала наймасовішою і найвпливовішою партією. Засновниками цієї партії були оновлені народовці і частина радикалів. Найвизначнішими діячами партії стали Є. Левицький, В. Охримович, М. Грушевський і І. Франко. У своїй програмі УНДП проголосила своєю довготривалою метою національну незалежність України, до своїх найближчих цілей вона відносила автономію і збереження відданості Габсбургам. В інших питаннях це була типово ліберальна партія, яка прагнула уникати гострих соціальних питань. Своєю поміркованістю і народовською тактикою вона завоювала прихильність більшої частини населення. Під її впливом знаходилась "Просвіта" та інші організації, установи.

У суспільно-політичному русі існували дві основні течії – народовці та москвофіли. Москвофіли вважали Російську імперію рятівником західних українців і прагнули до об'єднання Західної України з Росією. Переважну їх більшість складали представники консервативної інтелігенції та сільської буржуазії. Ідеологами руху були Д. Зубрицький, Г. Купченко, А. Добрянський, друкованим органом – газета «Слово». Москвофіли стверджували, що українського народу як окремої нації не існує, а є «єдиний общеруський народ» від Карпат до Камчатки. Народовці вважали за необхідне здобути широкі права для українців у складі Австрії. Вони виражали інтереси української національної буржуазії та уніатського і православного духовенства. У 1868 р. народовці заснували громадське товариство «Просвіта», що мало на меті поширення освіти та пробудження національної свідомості. Лідером народовців був Д. Танякевич. Пізніше виникають товариства з різними напрямками діяльності: економічні – «Сільський господар», «Маслосоюз», освітні – «Руське педагогічне товариство», молодіжно-спортивні – «Січ», «Сокіл». Центром української науки стало засноване народовцями у Львові Наукове товариство ім. Т. Шевченка. Ліве, радикальне крило національно-визвольного руху очолив видатний український письменник І.Я. Франко. У жовтні 189.0 р. за його ініціативою засновано першу українську національну партію – Русько-українську радикальну партію (РУРП). Програма партії містили ідеї етичного соціалізму, демократії, соборності України. РУРП мала своїх представників у Віденському парламенті. У 1899 р. І. Франко разом з М. Грушевським очолив Національно-демократичну партію. У 1899 р. частина її членів на чолі з Ю. Бачинським, автором книга «Поневолена Україна, і М. Ганкевичем заснувала Українську соціал-демократичну партію, а І. Франко, В. Левицький – Національно-демократичну партію. Соціал-демократи виступали за майбутній республіканський устрій України. Для націонал-демократів головним гаслом стала соборність України, виховання почуття єдності серед українців.