24. Історична роль б.Хмельницького. Його оцінка в історичній літературі.

Хмельницький активно використав ослаблення Польщі для посилення своїх позицiй на Поділлi, Волинi та в Галичині. Почалися контакти з місцевою українською шляхтою, яка переживала драматичну ситуацію відчуження від обох полiтичних систем, що склалася в ході війни. Зацікавленість у гетьманському протектораті виявляють волинський магнат князь Степан-Святополк Четвертинський, опікун Києво-Могилянського колегiуму, один з останніх представників старої української аристократії. Хмельницький максимально намагався поширити її межі на захід і північ, повернути давні пiвнiчно-західні українські землi до їх історичного центру, забезпечити комунікації з своїми новими союзниками. Без сумнiву останні державно-творчі акти Хмельницького могли зміцнити внутрішне становище української держави, сконсолідувати навколо особи гетьмана усі стани тогочасного суспільства, які діяли розрiзнено, ставлячи часом понад усе корпоративнi інтереси. Ще за життя Хмельницькому протидiяла в цьому група старшин на чолi з Виговським, яка боялася сильної гетьманської влади. Смерть Хмельницького перервала консолідаційний процес і не дала зміцніти українській державності, здобутки якої були втраченi його наступниками на гетьманстві. Визвольна війна під проводом БогданаХмельницького спричинила докорінні зміни в житті українського народу. Десятиріччя наполегливої боротьби увінчалося ліквідацією польсько-шляхетського ярма і відновленням української державності. Її головним творцем став гетьман Богдан Хмельницький.

25. Гетьманування Івана Виговського. Гадяцька унія. Битва під Конотопом.

У жовтні 1657 р. на козацькiй раді було ухвалено передати гетьманську булаву Івану Виговському. Спочатку новий гетьман проводжував політику Хмельницького. У ході Корсунської ради було оформлено шведсько-український союз, який забезпечував приєднання західноукраїнських земель до козацької держави. Змiцнення української шляхти, її вплив на політику держави, тяжіння до великих землеволодінь призвели до загострення соціальних конфліктів. Цим політичним силам протидіяла група козацької старшини на чолі з полтавським полковником М.Пушкарем, запорiзьким кошовим Л.Барабашем, які спирались на незадоволені козацькі низи і найбідніші або декласовані верстви тогочасного українського села т.зв. дейнеки, або люди ніякі, денеякі . Цаpський уряд, удаючи з себе арбітра між обома сторонами, фактично підтримав опозиційний рух проти Виговського, сподiваючись змусити його дати згоду на введення росiйських гарнiзонів у Чернiгiв, Ніжин, Переяслав тощо, евакуацію козацьких частин з Південної Білорусії і припинення зносин зi Швецією. Загострення суперечностей з Москвою штовхали Виговського та його оточення на тісніші контакти з Польщею. У травнi 1658 р. він розгромив війська Пушкаря і Барабаша під Полтавою. Царські війська, які сподівалися зайняти ряд українських міст, відступили за московський кордон. Розрив з Москвою ставав неминучим для гетьманського уряду. 16 вересня 1658 р. у Гадячі було укладено угоду України з Польщею і Литвою, яка дістала назву Гадяцької унії. Згiдно з нею Рiч Посполита мала бути перетворена на федерацію трьох незалежних республік, обєднаних лише спільно обраним королем. Україна в межах Київського, Чернігiвського і Брацлавського воєводств ставала самостійною державою під назвою Князівства Руського. Найвища законодавча влада в ньому мала належати депутатам вiд усіх земель України. Виконавча влада зосереджувалась у руках виборного гетьмана, якого затверджував король. Велике князівство Руське одержувало свiй судовий трибунал, свої фінанси, монету. Кількість козацької армії мала становити 30 тис., до неї долучалось 10 тис. регулярного найманого війська. Мала бути скасована унія в усіх трьох державах, православна церква зрівнянa у правах з римо-католицькою, а у спільному сенаті діставали місця православні митрополит і єпископ. Одним з пунктів угоди було заснування в Україні двох університетів, колегіумів, гімназій та інших шкіл. Вводилась свобода друку і слова навітьу справах релігiйних. Важливо зрозумiти, що Гадяцька угода була одним з найважливіших здобутків української суспiльно-політичної думки доби феодалiзму, свідченням її органічного звязку з європейською культурою. Політика виговського означала війну з Росією. Весною 1659 р. стотисячна російська армія вирушила на Україну. Під Конотопом

вона була повністю розгромлена українським військом. Однак використати блискучий успiх Виговський не змiг. Проти нього утворилася сильна промосковська партія, яка добилася усунення його від влади і проголошення гетьманом Юрія Хмельницького 1659-1663.

26. Юрій Хмельницький. Чуднівська кампанія. Тетеря і Брюховецький.

Проти Виговського утворилася сильна промосковська партія, яка добилася усунення його від влади і проголошення гетьманом Юрія Хмельницького 1659-1663. Навязані йому силою нові Переяславські Статті суттєво урізали автономiю козацької держави. Генеральним писарем став прихильник тісного звязку з Польщею Павло Тетеря. Усе суспільство з гіркотою відчуло, що багаторічна кривава боротьба вела в перспективі до утвердження самодержавного централізму, ліквідації соціальних і політичних здобуткiв періоду Хмельниччини. В середовищі козацтва посилився розбрід, виникло кілька угруповань з різними політичними орієнтаціями. В такій ситуації почалися воєнні дії мiж Польщею і Росією, що фактично стали боротьбою двох держав за утвердження свого панування в Україні. Після жорстоких боїв і нової поразки російської армії під Чудновим козацька Україна поділилась фактично на дві частини: Правобережну і Лівобережну, кожна з яких мала свого власного гетьмана. На Лівобережжі посилились класові суперечності між заможними козаками і козацькою черню, на чому спритно грали авантюристи. Такою постаттю був Іван Брюховецький. Він боровся за гетьманську булаву. У червні 1663 р. на Чорній раді у Ніжині Брюховецький від імені царя був затверджений гетьманом. Таким чином, Російське самодержавство, здавалось, одержало міцну підпору на Лівобережжі. На Правобережжі становище було нестабільним. Юрій Хмельницький, здійснюючи рейди на лівий берег Дніпра, кожного разу зазнавав поразки. Причому окремі полки відмовляли йому в покорі, і зрештою він опинився майже без війська. У такій ситуації Ю. Хмельницький у січні 1663 р. зрікся гетьманства. Гетьманом на раді в Чигирині було обрано Павла Тетерю. Виборами Брюховецького і Тетері завершився розкол України. Цей складний період української історії називають періодом руїн.