22. Переяславська рада та її наслідки.

На кінець 1653 р. ставало ясно, що звільнитися остаточно від польсько-шляхетського ярма лише своїми силами Україна не взмозі. Молода українська козацька держава, яка мала трохи більше мільйона мешканців, не могла завдати вирішального удару Польщі з її шестимільйонним населенням і далеко не вичерпаним воєнним потенціалом Невизначеності ситуації сприяла підступна тактика союзника України кримського хана, який не був зацікавлений у її зміцненні і кожного разу фактично зводив нанівець її воєнні перемоги. Вихiд із становища полягав в одержанні Україною надійної мілітарної допомоги, яка могла б забезпечити Українi перелом у воєнних діях і остаточний розрив з Польщею. Такою силою, на думку Хмельницького, мала бути Московська держава. Після ради всiх станів у Переяславi 8 січня 1654 р., а також двотижневих переговорiв козацьких представників у Москві з російським урядом були прийняті т.зв. Статтi Богдана Хмельницького 21 березня 1654 р., а такожбули видані царськi грамоти з привілеями Війську Запорізькому, українській шляхті та духовенству. Ці документи мали регулювати взаємовідносини України з Російською державою. За козацтвом зберігалося право виборів гетьмана з подальшим затвердженням царем. Гетьман мав право зносин з іноземними урядами польським королем і турецьким султаном за згодою царя. Податки мали збиратися місцевими урядовцями і передаватися царським властям. З цих коштів мали виплачуватися суми на старшинські посади, артилерію тощо. Мiста значно мірою зберігали самоврядування. У Києві мав бути російський воєвода, якому належали в основному представницькі функції. Весною цар мав розпочати воєнні дії проти Польщі. Таким чином, Україна як державний організм зберігала право вільних виборів голови держави гетьмана, свою адміністрацію, армію, фінанси, дипломатiю, права і привiлеї окремих станів. Це були надзвичайно важливі на той час здобутки всього українського народу. Україна вступала у договірні стосунки з Москвою як вільна і незалежна сторона. Величезна частина українського селянства, а також міщанства продовжувала вважати себе козаками, тобто вiльними від феодальної залежності. Царський уряд був змушений рахуватися з реальним існуванням української державності та тими соціальними зрушеннями, що сталися в Україні в звязку з масовим покозаченням селянства.

23. Україна в останні роки гетьманування б.Хмельницького 1654-1657.

В результаті успішної збройної боротьби українського народу проти Польщі гетьманська столиця Чигирин стала мiсцем, де схрещувалися політичні інтереси багатьох європейських та азіатських країн До встановлення дипломатичних відносин з Україною прагнули Семиградське князівство, Валахія і Молдавія, Швеція і Венеціанська республiка. Постійні дипломатичні зносини мала гетьманська адміністрація з Туреччиною, Кримом, Росією. Неоднозначно складалися відносини козацької адміністрації з російським урядом після укладення Переяславської угоди. Москва розглядала її насамперед як засіб до включення пiд свою зверхнiсть усіх земель, що входили колись до складу давньоруської держави, Хмельницький прагнув використати мілітарну допомогу російської держави для остаточного розгрому Польщi й утвердження державної незалежності України. Ось чому на першому етапі стосунків козацький гетьман мало зважав на детальне юридичне оформлення взаємовідносин між обома державами, зосередивши фактично всю повноту влади в своїх руках. Однак певна невизначенiсть у міждержавних стосунках призвела до погіршення відносин між гетьманською адмінiстрацією і російським урядом у ході окупації Бiлорусії. Козацькі війська, які зайняли значну її частину на півдні в перші місяці війни, просувалися все далі на півнiч, підпорядковуючи білоруські землi безпосередньо Війську Запорозькому. Відносини між Чигирином і Москвою ще більше загострилися у 1655 р., коли Росiя вступила у війну з Швецією і розпочала переговори з Польщею. Козацькі посли навіть не були допущені на переговори між Росією і Польщею у Вільно, де у жовтні 1656 р. було укладене перемиря між обома державами. Ігнорування Москвою українських інтересів викликало обурення гетьмана і козацько-старшинських кіл. Після інтенсивної діяльності козацької дипломатії склалася нова коаліція держав, до якої увiйшли Швеція, Бранденбург, Україна, Литва, Семиградське і Молдавське князівства. На підставі цілого ряду окремих міждержавних угод і договорів Польща мала бути розділена між союзниками так, будто Коруна Польська и не бывала, як писав у донесенні царю російський посол в Україні боярин Бутурлін. Військо Запорозьке мало одержати всі західноукраїнські землi. Розпочалися відповіднi воєнні акції. На допомогу Юрію Ракочі, який відкрив компанiю в Польщі, був відправлений козацький 15-тисячний корпус на чолі з київським полковником А.Ждановичем. Пройшовши через усю Галичину до Перемишля, Жданович обєднався з Ракочі. Союзники взяли Краків, увійшли в глибину Польщі, дійшли до Варшави і разом із шведами зайняли польську столицю. Це було яскравим свідченням самостійної зовнішньої політики України, її фактичної протидії міжнародним інтересам Москви.