18. Матерія як субстрат і матерія як субстанція

Матерія як субстанція - як причина самої себе постає справді абсолютною, тобто ні від чого не залежною реальністю. Оскільки все конкретно взяте буття , нескінченне в своїх різноманітних формах , не має в самому собі підстав для власного існування , остільки воно виступає минущим станом субстанції , тим , що породжується останньою і тому за своєю природою є модусом субстанції.

Матерія як субстрат - при розгляді матерії її властивості пов'язані з існуванням певного субстрату , речового їх носія . Атрибутивний підхід в рамках метафізичного матеріалізму , що був провідним в осмисленні матерії як сутності буття , доповнювався розглядом останньої як речі. Речі пояснюються через речі !))

19.Поняття руху. Рух, зміна, спокій   Рух – це спосіб існування субстанції, що реалізується через зв'язок між речами і явищами, через відношення між ними. Рух – відносне поняття, реалізується тільки у відношенні до деякої іншої речі. Для вивчення руху будь-якого об’єкту потрібно знайти будь-який інший об’єкт, по відношенню до якого і буде відбуватися рух, що нас цікавить. Цей інший об’єкт носить назву системи відліку. Рух може проявлятися у двох формах – зміна, спокій. Зміна(за Гегелем) перехід однієї якості в іншу, проте як би не змінився предмет, поки він існує – він зберігає свою визначеність. (Н.д Річка залишається річкою, не дивлячись на те що тече і вода у ній змінюється) Набути абсолютного спокою означає – перестати існувати.Іншою формою руху є спокій – поки система відносин зберігає свою якість, вона покоїться. Спокій – це відсутність зміни, але ні в якому разі не відсутність руху. «В єдності спокою як фіксованої наявності окремих форм руху та зміни як перетворення форм руху одна в одну і полягає сутність руху». Отже, рух реалізується через зв'язок між речами і явищами, через відношення між ними. 

20. Світоглядне і методологічне значення вчення про основні форми руху матерії   Ідея про форми руху матерії та їх взаємозв'язки висунута Енгельсом. В основу класифікації форм руху він поклав наступні принципи:

1) форми руху співвідносимо з певним матеріальним рівнем організації матерії, тобто кожному рівню такої організації повинна відповідати своя форма руху;

2) між формами руху існує генетичний зв'язок, тобто форма руху виникає з нижчих форм;

3) вищі форми руху якісно специфічні і несвідомих до нижчих форм.  Виходячи з цих принципів і спираючись на досягнення науки свого часу, Енгельс виділив 5 форм руху матерії: 1) механічну; 2) фізичну (теплову, електромагнітну, гравітаційну, ядерну, атомну); 3) хімічну 4) біологічну; 5) соціальну.  1. добіологічна (неорганічний рівень матерії, яка має матеріальний ха-р, н-д: кварц 2. біологічна (органічний рівень матерії, що має інформаційний характер, біологічне відображення має місце в живій природі і пов’язано з такими явищами, як подразливість, чутливістьі психіка, н-д:соняшник повертається на сонце; медуза. 3. соціальна (притаманна людині, пов’язана з наявністю в людини свідомості, яка носить ідеальний характер, н-д: Людина пізнає навколишнє середовище і отримує знання У міру відкриття нових форм матерії наука вносить коректування і в класифікацію форм руху матерії. До них відносяться, наприклад, рух мікрочастинок, процеси фізичного вакууму та інші. Діалектичний матеріалізм виходить з принципу єдності матерії і руху: немає матерії без руху і немає руху без матерії.

21. Простір і час як форми сутності матерії. Філософія і наука про абсолютність і відносність простору і часу   Буття матерії характеризується не тільки системністю, рухом, але й формами її існування – простором і часом. Простір і час є загальними формами буття всіх матеріальних систем і процесів. Не існує об'єкта, який перебував би поза простором і часом, як немає простору і часу самих по собі, поза матерією, що рухається. Абсолютного простору як нескінченої порожньої протяжності не існує. Всюди є матерія в тих чи інших формах (речовина, поле), а простір виступає як загальна властивість (атрибут) матерії. Так само немає і абсолютного часу, час завжди нерозривно зв'язаний з рухом, розвитком матерії. Простір і час існують об'єктивно і незалежно від свідомості, але зовсім не від матерії. Простір – є форма буття матерії, що характеризує її протяжність, структурність, співіснування і взаємодію елементів у всіх матеріальних системах. Загальне розуміння простору формується у людини в емпіричному досвіді при характеристиці матеріального об’єкту або множини таких об’єктів, що займають різне положення в просторі. Час – є форма буття матерії, що виражає тривалість її існування, послідовність зміни станів у змінюванні і розвитку всіх матеріальних систем. У природно-науковій літературі поняття час нерідко вживається як синонім поняття тривалість. На це звертав увагу англійський фізик та філософ Ісаак Ньютон. Поняття час виникає з порівняння різних станів одного і того ж суб’єкуту, який змінює свої властивості. Простір і час нерозривно зв’язані між собою. Їх єдність проявляється у русі і розвитку матерії. Прагнення глибоко пізнати суть простору і часу пронизує усю матеріальну і духовну культуру людства. Невипадково ще в „Рамаяні”, пам’ятнику духовного життя Стародавньої Індії, знання простору і часу віднесено до властивостей, що визначають гідність людини

22. Відображення як атрибут, невідємна властивість субстанції, світу в цілому. Причина розвитку форм відображення   Пояснюючи сутність свідомості, матеріалізм виходить із фундаментальної властивості матерії – властивості відображення, оскільки ця властивість матерії за своєю природою є основою відчуття і свідомості. Виникає уявлення, що матерія не може існувати без здатності до відображення.  Відображення – це здатність матеріальних явищ , предметів і систем у процесі взаємодії відтворювати в своїх структурах особливості інших явищ, предметів і систем. Це також процес та результат дії однієї системи на іншу. Будь-яка дія залишає в предметі "слід", відповідний відбиток, простий чи складний. В цьому процесі приймають участь дві системи: та, що відображується і та, що відображує.

Взагалі, буття – це нескінченна система взаємних відображень речей, властивостей і процесів. Тому не тільки „ у краплі роси відбивається сонце, але й у кожній окремо взятій речі чи системі речей відбивається увсь світ”. Тому будь-яка річ, подібно до Субстанції, що її породила, містить у собі і матеріальн і ідеальне. Багато хто з давніх філософів відчував, що у бутті є щось таке, що поєднує живе і неживе, мисляче і не мисляче. Хоча вони при цьому не звертались до поняття відображення, але по суті мали його на увазі. Як ми вже бачили, за допомогою якоїсь речовини спільність неживого, живого і мислячого пояснити логічно виявилось неможливим. Була, щоправда, спроба стерти грань між цими формами буття, назвавши все існуюче живим чи навіть мислячим. Адже в концепції Тейяра в еволюційній формі свій розвиток отримує стародавня натурфілософська концепція гілозоізму (від гр.. hule – „матерія” і zoe - „життя”), яка відкидає межу між „живим” і „неживим”, вважає „життя” внутрішньою невід’ємною властивістю праматерії. А якщо точніше, то концепція Тейяра, то концепція Тейяра бере свій початок не просто в гілозоїзмі, а в його граничному випадку – гілономізмі ( від гр.. hule – „матерія” і nous – „свідомість, дух, розум”) – вченні про притаманність праматерії свідомості. Гілозоїзм і гілономізм – це дуже давні точки зору, що виникли саме через складність логічних спроб зв’язати в єдину систему усі форми буття.

 Відображення у неживій природі є найпростішим і відбувається на механічному, фізичному, хімічному рівнях, кожен з яких специфічний. У неживій природі кожен об'єкт реагує на вплив іншого дуже визначено, зміни, що з ними відбуваються, відповідають властивостям об'єкта, що здійснює вплив. Так, залізо під впливом води ржавіє, під впливом сонця — нагрівається, під впливом магніту — притягується. На такому рівні відображення відбувається переважно руйнування або якісна зміна об'єкта, що зазнав впливу, або виникає проста подоба оригіналу, копія (відбиток, дзеркальне відображення). Найвищого рівня у неживій природі відображення набуває у колоїдних системах, розвиток яких і розглядають як передумову виникнення життя.  Перехід від неорганічної до органічної природи приводить до формування ряду нових властивостей відображення, що надає йому якісно іншого характеру. Відображення на рівні живої природи називають інформаційним. За даними сучасної науки, зокрема молекулярної біології, інформація є фундаментом життя. Так, у молекулах ДНК і РНК зафіксована і відтворюється інформація, що програмує індивідуальний розвиток і зв'язок поколінь живих організмів. Генетична інформація — це специфічна форма відображення попередньої історії розвитку живих об'єктів у молекулах ДНК. Ще одна найважливіша форма інформаційного відображення у живих організмах — імунітет — механізм, за допомогою якого відбувається «розпізнавання» власних та чужих елементів у внутрішньому середовищі організму. Відображення у живій природі одержало назву інформаційного і на тій підставі, що відбувається активне використання результатів зовнішніх впливів як орієнтирів, що несуть певну інформацію про зовнішнє середовище. На ґрунті закладеної у живих організмах внутрішньої програми, що закодована в їх матеріальному субстраті (внутрішньої інформації), у них є здатність активно ставитись до предметів і явищ зовнішнього світу як до орієнтирів для саморуху та саморегуляції (використання зовнішньої інформації у процесі життєдіяльності). На біологічному рівні у процесах життєдіяльності відбувається складна взаємодія.