
- •2. Генезис философии. Общее представление о философских категориях. Их связь с практикой
- •3.Предмет, структура і функції філософії
- •6. Три головні питання філософії по і. Канту. Їх зв'язок з питаннями про співвідношення свідомості і буття і з структурою філософії
- •10.Внутрішня діалектичність предмету філософії. Основні принципи діалектики
- •18. Матерія як субстрат і матерія як субстанція
- •23. Відображення та інформація. Внутрішнє противоріччя інформаційного відображення як причина його розвитку
- •41. Спостереження і експеримент, модель і моделювання
- •44 . Принцип єдності історичного і логічного . Історизм абстрактний і історизм конкретний .
- •53. Категорії цілого і частини
- •54. Категорія причина і наслідок
- •55. Категорії загального, особливого і одиничного.
- •56. Категорії заперечення. Різні види заперечення, їх співвідношення.
- •57. Поняття розвитку, його співвідношення з поняттями руху і становлення.
- •58. Закон взаимоперехода кількісних і якісних змін і його співвідношення з іншими законами діалектики.
- •59. Закон єдності і боротьби протилежностей і його співвідношення з іншими законами діалектики.
- •60. Закон заперечення заперечення і його співвідношення з іншими законами діалектики.
- •61. Предмет соціальної філософії. Місце соціальної філософії в структурі філософії.
- •63. Суспільство як об'єкт філософського пізнання. Соціальна форма руху, її відмінність від процесів живої і неживої природи.
- •64. Діяльність як специфічний спосіб існування реального. Аналіз суспільно-історичної практики, її матеріальних і духовних аспектів.
- •65. Людина як суб'єкт предметно-практичної діяльності. Роль праці в процесі антропосоціогенезу.
- •67. Людина як цілісне утворення. Діалектика біологічного і соціального в людині.
- •68. Співвідношення понять "людина", "індивід", "особистість".
- •69. Гуманізм як явище і як філософське поняття.
- •70. Поняття суспільно-економічної формації як структурно-змістовний аспект людської дійсності.
- •71. "Цивілізація" як категорія соціальної філософії.
- •72. Культура як соціально-діяльнісна форма людської дійсності.
- •75. Поняття духовного життя суспільства. Структура суспільної свідомості.
- •76. Буденно-практичне і ідеолого-теоретичне свідомість.
- •77. Ідеологія і суспільна психологія. Ідеологія і наука.
- •78. Основні форми суспільної свідомості. З взаємозв'язок і взаємовплив.
- •79. Політична свідомість, його місце в духовному жіні суспільства.
- •80. Правосвідомість. Його роль в житті суспільства, у розвитку демократії, формуванні людини.
- •81. Моральна свідомість. Громадські функції моралі. Мораль, право і політика.
- •83. Релігія як форма суспільної свідомості, її сутність, специфіка та роль в житті суспільства.
- •84.Сенс людського життя і сенс історичного процесу розвитку суспільства
- •85. Свобода. Внутрішній і зовнішній аспекти її понімаенія. Волюнтаризм і фаталізм.
- •86. Свобода людини і поняття відчуження.
- •87. Загальні та особливі риси розвитку людських спільнот. Концепції єдності історії та концепції культурно-історичних типів і етносів.
- •88. Критерії прогресу суспільства і особистості.
- •89. Глобальні проблеми сучасності та можливі шляхи їх вирішення.
- •90. Соціально-філософський зміст понять біосфери і ноосфери.
- •91. Щастя як найважливіший аспект прояви основної проблеми філософії.
- •92.Четире розуміння щастя, за в. Татаркевич. Використання діалектичного аналізу та синтезу для цілісного, конкретного розуміння феномену щастя.
- •93. Зв'язок категорії щастя з категоріями істини і свободи.
75. Поняття духовного життя суспільства. Структура суспільної свідомості.
Духовне життя людини і людства - феномен, який відрізняє їх буття від чисто природного і надає йому соціальний характер. Через духовність йде усвідомлення навколишнього світу, вироблення більш глибокого і тонкого ставлення до нього. Через духовність йде процес пізнання людиною самої себе, свого призначення і життєвого сенсу.
Історія людства показала суперечливість людського духу, його злети і падіння, втрати і набуття, трагізм і величезний потенціал.
Духовність сьогодні - умова, фактор і тонкий інструмент вирішення завдання виживання людства, його надійного життєзабезпечення, сталого розвитку суспільства і особистості. Від того, як людина використовує потенціал духовності, залежить його сьогодення і майбутнє.
Духовність - складне поняття. Воно використовувалося перш за все в релігії, релігійної та ідеалістично орієнтованої філософії. Тут воно виступало у вигляді самостійної духовної субстанції, якій належить функція творіння і визначення долі світу і людини.
Духовність - свідчення певної ієрархії цінностей, цілей і смислів, в ній концентруються проблеми, пов'язані до вищого рівня освоєння світу людиною. Духовне освоєння є сходження по шляху набуття «істини, добра і краси» та інших вищих цінностей. На цьому шляху визначаються творчі здібності людини не тільки мислити і діяти утилітарно, а й співвідносити свої дії з чимось «вкелічност-ним», складовими «світ людини».
Генетично духовна сторона буття людини виникає на основі його практичної діяльності як особлива форма відображень об'єктивного світу, як засіб орієнтації в світі і взаємодії з ним. Як і предметно-практична, духовна діяльність слід в цілому законам цього світу. Зрозуміло, мова не йде про повну тотожність матеріального і ідеального. Суть полягає в їх принципову єдність, збіг основних, «вузлових» моментів. При цьому створюваний людиною ідеально-духовний світ (понять, образів, цінностей) володіє принциповою автономністю, розвивається і за своїми власними законами. У результаті він може дуже високо здійнятися над матеріальної дійсністю. Однак повністю відірватися від своєї матеріальної основи дух не може, оскільки в кінцевому рахунку це означало б втрату орієнтації людини і суспільства у світі.
Категорії
У суспільній свідомості можна виділити два рівні: буденно-практичне свідомість і науково-теоретичне.
Перше виступає як сукупність уявлень, звичок, думок, соціальних настроїв, які формуються насамперед умовами життя індивідів і соціальних груп. Вони проявляються у повсякденному, повсякденному житті людей, і останні не замислюються над тим, звідки беруться ці погляди і що собою представляє суспільство, їх породило.
Ідеологією називають систему теоретичних поглядів (що стосуються життя суспільства), в якій виражені інтереси великих соціальних групп.Общественной психологією називають сукупність повсякденних уявлень різних соціальних груп про суспільство, а також соціальні почуття і настрої, що складаються на основі практики повсякденного життя.