65. Людина як суб'єкт предметно-практичної діяльності. Роль праці в процесі антропосоціогенезу.

Суб'єктність людини по своєму вихідному підставі пов'язана зі здатністю індивіда перетворювати власну життєдіяльність у предмет практичного перетворення. Сутнісними властивостями цього процесу є здатність людини керувати своїми діями, реально-практично перетворювати дійсність, планувати способи дій, реалізовувати намічені програми, контролювати хід і оцінювати результати своїх дій.  Практичне відношення людини до дійсності включає в себе три складові: 1) суб'єкт, наділений активністю і спрямовує її на об'єкти або на інших суб'єктів, 2) об'єкт, на який спрямована активність суб'єктів; 3) активність, що виражається в тому чи іншому способі дії суб'єкта з об'єктом. У ролі суб'єктів діяльності можуть виступати: а) конкретний індивід, 6) соціальна група, в) суспільство в цілому. У залежності від цього виділяють індивідуальну діяльність, колективну, або групову, діяльність і суспільно-історичну діяльність, або практику. Психологія має справу переважно з першими двома формами діяльності.  Становлення суб'єкта діяльності є процес освоєння індивідом її основних структурних утворюють: смислу, мети, завдань, способів перетворення людиною об'єктивного світу.

 

Найважливіша умова і разом з тим наслідок розвитку праці складалося, далі, в поступовому зміні характеру об'єднання окремих індивідів. Праця навіть у своїх відносно простих формах являє собою спільну, колективну діяльність людей; тому одночасно з формуванням трудових дій відбувалося все більше згуртування навколо трудової діяльності її учасників. Завдяки цьому природне співтовариство, в якому спочатку жили предки людини, почало перебудовуватися на абсолютно новій основі. Якщо раніше об'єднання в сім'ю і стадо грунтувалося на вроджених інстинктах спільного добування їжі, спільного вирощування потомства, захисту від хижаків і т. п., то тепер основою зв'язку людей все більше стає працю. Формувалося людське, засноване на праці суспільство. А це вело і до корінної зміни форми спілкування людей між собою. Необхідність координувати зусилля учасників спільної трудової діяльності, спрямовуючи їх на загальне завдання, розподіляти між ними окремі дії, передавати досвід виконання цих дій і т. д. - все це створювало потреба в мові, в спілкуванні за допомогою мови. Саме розвиток мови і мови, що виникли в процесі праці, і стало найближчим, безпосередньою умовою розвитку людської свідомості.

66. Філософія про сутність людини. Потреби та інтереси. Найважливіші умови формування сутності людини Людина - це жива розумна істота, що має біо-соціо-культурну природу і відмінне здатністю не тільки пристосовуватися до навколишнього світу, а й перетворювати цей світ у відповідності зі своїми уявленнями про гідне життя.

Людина - це жива розумна істота, що має біо-соціо-культурну природу і відмінне здатністю не тільки пристосовуватися до навколишнього світу, а й перетворювати цей світ у відповідності зі своїми уявленнями про гідне життя.

Розум притаманний тільки людині і входить до числа його атрибутів, але сутність людини не зводиться до його розумності. Розум є підставою безлічі можливостей і здібностей, які роблять людину людиною, перетворюють його з біологічного виду "людина" у власне людини. Найголовніша можливість і здатність, в якій полягає сутність людини і яка реалізується завдяки розуму, - це діяльність, за допомогою якої людина змінює навколишній світ і самого себе.

Людину слід розглядати не з точки зору абсолютного приману об’єктивної чи суб’єктивної реальності , а з позиції єдності об’єктивного і суб’єктивного, скінченного і нескінченного. Відповідно призначення людини – це прагнення до єдності, гармонії об’єктивного і суб’єктивного, скінченного і нескінченного в собі і в світі. субстратні рівні людини (природне, суспільне, внутрішній і духовний світ) не слід протиставляти й абсолютизувати. Сутність людини не в одному з них, а у суперечливому поєднанні обох, в постійній гармонізації взаємо-впливів між цими рівнями, що і визначає характер людської цінності. природне в людині не зводиться до безпосередньо біологічного, а має в собі безкінечність космосу.  Потреби відображають об’єктивну залежність людини від зовнішнього світу, від соц. Середовища. Є два види потреб: природні(нестатки людини як біологічної істоти, потреби одягу, життя, їжі тощо), соціальні(створені сус-вом)(продукти сусп.життя і рівня розвитку, потреби духовної культури, спілкування з іншими людьми тощо). Залежно від можливостей індивід діє цілеспрямовано з метою задоволення тієї чи іншої потреби в конкретній соц.с-мі. Тут же появляється інтерес особи, його зміст. В понятті інтерес фіксується по-перше становище люд.в сус-ві, змістовна ха-ка її в залежності від діяльності інших людей, спроби використати соціальні відносини, соц-і інститути, що складаються в сус-ві для задоволення виникаючих потреб. Усвідомлення потреб та інтересів особою ніколи не буває абсолютно адекватним їх об’єктивному змісту.