9.Територіальне оформлення Київської держави за князя Володимира Великого.

Довідавшись про смерть батька, сини Святослава розпочали жорстоку міжусобну територіальних боротьбу за владу. Цьому сприяла відсутність закону про порядок успадкування престолу. Після загибелі Олега і Ярополка влада перейшла до Володимира (980-1015), котрий став володарем Русі. Відразу ж він узявся за зміцнення центральної влади й розширення територіальних меж держави. У 981 р. прилучив терени, заселені волинянами й хорватами, - Побужжя (уздовж Західного Бугу).

До Русі ввійшли такі міста, як Перемишль, Волинь, Червень, Белз й інші, частина яких перебувала в залежності від Чехії та Польщі. Наприкінці X ст. Володимир приєднав Закарпаття, землі хорватів Подністров'я й, вочевидь, остаточно тиверців й уличів, об'єднавши таким чином у складі Русі всі племінні княжіння, що знаходилися на теренах сучасної України. До складу держави внаслідок воєнних походів остаточно приєднуються й племена в'ятичів і радимичів: завойовуються землі ятвягів.

Розширюються кордони у східному й південному напрямках. У 985 р. разом із тюркомовними шорками великий князь здійснив успішний похід проти Волзької Булгарії, зміцнив позиці) держави в Північному Причорномор'ї, Криму й Приазов'ї. На Таманському півострові постале руське Тмутараканське князівство, до складу якого ввійшов Керченський півострів з основним містом Корчев. Посилився вплив Русі і кримських містах Херсонес і Сурож. Унаслідок походів Володимира Русь перетворилася ш найбільшу за територією європейську країну. ї! кордони простягалися від Дністра, Закарпат тя, річок Західного Бугу. Німану та Західно Двіни на заході до межиріччя Оки й Волги ш сході; від Чудського, Ладозького, Онезькогс озер і Фінської затоки на півночі до Причорно мор'я і Приазов'я на півдні.

За правління Володимира завершується процес перетворення Руської держави не імперію.

РЕФОРМИ ВОЛОДИМИРА ВЕЛИКОГО Управляти величезною державою було не простою спра  вою, бо місцеві вожді племен і князі вкрай неохоче виконували розпорядження великого князя. Не задовольняючис надходженням данини, Володимир став на шлях ліквідації незалежне від Києва місцевої влади. Спочатку у великих містах призначив свої намісників, а близько 988 р. завершив адміністративну реформі розпочату батьком: у найголовніших містах - центрах княжінь земель (Новгороді, Полоцьку, Турові, Ростові, Муромі, Володимщ Великому тощо) посадив своїх синів. Ставши намісниками, вон управляли землями, чинили суд, збирали данину. Таким чином, запс чатковується формування князівств-намісництв - адміністратш но-політичних одиниць імперії. Ця реформа завдавала відчутног удару племінній знаті, різко послаблювала її роль і, що особлив важливо, замінювала родоплемінний поділ держави на теритс ріальний.

Володимир усунув із провідних ролей у дружині варязьких наймай ців, що сприяло формуванню верхівки військової знаті з місцевог населення.

За даними літописця, Володимир радився з дружиною «про пс рядки землі». Приймається закон «Устав земляний», проводитьс. судова реформа, розмежовується княже й церковне судочинствс Запроваджується, а потім скасовується смертна кара. До монгольського завоювання вона не застосовується в Русі як вид покарання.

Розпочалося карбування за візантійським зразком перших золоти: і срібних монет (златників і срібляків). На них з одного боку зображе  но Христа, а з другого - Володимира, котрий сидить на троні з хрестом у руці, в царських від знаках, які він отримав після одруження з візан тійською царівною. З-поміж них найважливі шою була корона. На деяких монетах уперш-  як герб великого князя - викарбувано тризуб. Володимир Великий розпочав розбудову Києва з метою піднести його значення як столиці держави. Засновувався новий центр  град Володимира площею в 10 га, укріплений високими земляними валами з баштами. Перетворення, які здійснював Володимир Великий, зміцнювали центральну владі/ й політичну єдність Русі.

ЗМІЦНЕННЯ ПІВДЕННИХ РУБЕЖІВ. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА "І став він городи зводити по Десні, і по Остру, і і по Трубежу, і по Сулі, і по Стугні" - так мудрий Нестор Літописець описав заходи князя щодо захисту південних рубежів. Згідно з описом, тоді будувалися міста-фортеці, насипалися потужні вали й копалися глибокі рови вздовж лівих берегів Росі та Стугни. Пороські вали разом із валами Переяславщини склали єдину систему оборони, а Стугнинські вали сягали річки Здвиж і захищали Київ. їх називають ще Змієвими валами (назва походить від легенди про богатирів, які перемогли велетенського змія, впрягли його в плуг і змусили проорати гігантські борозни). Вали мали загальну довжину майже 1 тис. км і споруджувалися в основному Володимиром і його сином Ярославом з метою не допустити перетворення кочівниками південноруських земель на свої випасні угіддя.

Володимир Великий доклав багато зусиль до зміцнення міжнародного становища Русі.

Важливе значення мали відносини з Візантією. Володимир рішуче протидіяв намірам останньої перетворити Русь на залежну від неї державу. Надавши військову допомогу імператору Василію II в боротьбі із заколотниками, він домігся, охрестившись, згоди імператора на шлюб із візантійською принцесою Анною. Унаслідок цих двох важливих подій великий князь посів почесне місце у «християнській сім'ї» європейських правителів'. Започаткувалися відносини з Вірменією, чому сприяли вірменські корені принцеси Анни. Одним із провідних напрямів зовнішньої політики стали відносини з країнами Центральної, Північно-Західної та Західної Європи. Так, підтримувалися стосунки із Скандинавією. Наприкінці X ст. було встановлено дипломатичні відносини з Чехією, Угорщиною і Поль щею. Успішно розвивалися вони з Германією: відбувався обмін по сольствами, сам Володимир після смерті візантійської принцеси Анни одружився з онукою імператора Оттона І; зав'язуються контакт з Римом.

Укріплення південних рубежів і налагодження добросусідський відносин з європейськими державами створили сприятливі умо ви для політичного й економічного розвитку Русі.  Завойовуючи нові землі, Володимир намагався досягти єдності Русі, об'єднати місцеві культи її різних частин у єдиний державний культ. А відтак  у 980 р. наказав у Києві, в центрі дитинця, на пагорб поставити ідолів: Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла й Мс коші. Проте цей захід не виправдав надій князя, бо язичництво з йог багатобожжям виявилося неспроможним ні забезпечити ідеологічну й культурну єдність держави, ні обґрунтувати право Володимира н одноосібну верховну владу. Тому він схиляється до обрання іншої ре лігії. Нею стало вже знане русичами візантійське християнство. Існує літописна легенда, що перш ніж наважитися на цей крок, великий князь розіслав у різні країни послів для «випробовування віри» метою виявити кращу з них. Після їх повернення у 987 р. рада старійшин, обговоривши різні віри, обрала візантійське християнство.