94.Міжнародна діяльність України в сучасних умовах.

Україна обрала стратегічним напрямком розвитку інтеграцію в європейський економічний і політико-правовий простір. Вступ до Європейського Союзу визначений ключовим зовнішньополітичним пріоритетом і стратегічною метою України на найвищому державному рівні. Результати останніх соціологічних опитувань населення свідчать про поступове формування в Україні основ соціально-політичного консенсусу з питань євро інтеграції: в червні 2000 p. 67% опитаних українських громадян висловилося позитивно з приводу вступу України до Європейського Союзу. Однак, за оцінками експертів Україна в найближчі 10-15 років навряд чи зможе досягнути рівня відповідності критеріям, по яким визначається готовність країн-кандидатів до повноправного членства в ЄС. Україна має пройти складний і довгий шлях наближення до західноєвропейських економічних, суспільно-політичних і соціальних стандартів. Механізм реалізації курсу України на інтеграцію в європейське економічне і політико-правове поле має відповідати методології і політичній психології цієї найвпливовішої у світі регіональної організації, враховувати досвід підготовки і реалізації "передасоціативних" стратегій країн-кандидатів на членство в ЄС. Серед багатьох задач, які ставить євроінтеграційна стратегія, на порядку денному української державної політики - здійснення широкомасштабних інформаційно-просвітницьких заходів із метою поліпшення знань суспільства про природу, сутність європейської інтеграції, специфіку функціонування ЄС; підготовка кваліфікованих фахівців із проблем євроінтеграції для державних структур України; подолання психологічного пострадянського бар'єру суспільної думки в напрямку нової системи європейських координат й інтеграційних перспектив. Задекларована в інаугураційній промові Президента Кучми основна мета зовнішньої політики - вступ України до Європейського Союзу - стала логічним і реалістичним кроком, яким відкинуто наївні сподівання на якісь "сигнали з боку Заходу", на нашу "особливу значимість" для Європи, яка начебто спить і бачить нас у своєму лоні в той час, як ми самі спимо і нічого для цього не робимо. Очевидно, однак, що заява Президента стане черговою декларацією намірів, якщо вона не буде підкріплена радикальними ліберально-демократичними змінами в економіці, системі управління, правовій системі держави. Тобто, коротко кажучи, необхідною і достатньою умовою реалізації зовнішньополітичної мети стає проведення внутрішньополітичної і внутрішньоекономічної реформи з "європеїзації" України. Однак, незважаючи на те що саме внутрішній чинник є визначальним у питанні зовнішньополітичної орієнтації нашої держави, досить вагоме значення тут має також дотримання балансу інтересів у трикутнику Україна - Захід - Росія. Отже, розглянемо наявність підстав для підтримки нашого "руху на Захід" кожною з цих сторін. З точки зору інтересів Росії. На перший погляд, досить складно знайти аргументи на користь доцільності євроатлантичної інтеграції України саме для Росії. Принаймні, так виглядало ще кілька років тому. Часи, однак, змінюються і ситуація разом з ними. В умовах перманентних за останні роки політичних і економічних потрясінь в Росії, між нею і Заходом почався і набирає обертів процес охолодження. Ніхто вже не згадує популярну ще десять років тому тезу про єдину Європу від Атлантики до Владивостока чи навіть до Уралу. І Європа, і Росія відвертаються одне від одного і починають займатися собою. І це є надзвичайно важливо, коли очі Кремля концентруються на внутрішньоросійських проблемах. Остаточно там вони, однак, зможуть сконцентрувати свою увагу тільки в разі відсутності нічийної з їх погляду зони у вигляді держав, що не належать ні до східного, ні до західного блоків. І чим швидше це станеться, тобто чим швидше і країни Балтії, і Україна стануть членами ЄС - НАТО, тим краще і для Європи, і для Росії. В іншому випадку наш північно-східний сусід неминуче скотиться у традиційне для нього тоталітарно-експансіоністське русло і на весь цей період і Європі, і Росії -- і не тільки їм - доведеться забути про спокій. Існування такої "позаблокової" України буде перманентним подразником для Росії, постійним джерелом живлення тоталітарної свідомості росіян. Отже, "європеїзація" України є необхідною умовою перемоги і закріплення демократії в Росії. Іншим аргументом є наступний. Все складається так, що конфронтація або, принаймні, охолодження стосунків між Росією і Заходом мають аж ніяк не тимчасовий характер і продовжуватимуться протягом наступних десятиріч. За цих умов Україна, як повноправний член євроатлантичних структур, об'єктивно буде якщо не адвокатом відсутньої в цих структурах Росії, то вагомим "демпфером", що згладжуватиме протиріччя між Сходом і Заходом континенту, перешкоджатиме їх сутичкам. З точки зору інтересів Європи Зайве говорити, що найвищий інтерес Європи полягає в збереженні стабільності на континенті, в подальшому зміцненні атмосфери добросусідства, у зближенні рівнів розвитку членів європейської сім'ї, що зведе нанівець політичну і зменшить до прийнятних розмірів економічну міграцію. Стабільність же Європи критично залежить від розвитку ситуації в Росії, від їх взаємостосунків. Кремль не підтримуватиме авторитарних лідерів типу Мілошевича чи Лукашенка, не намагатиметься розхитати європейський човен тільки тоді, коли сповідуватиме демократичні цінності. Саме тому неекспансіоністська, зосереджена на собі, а отже, демократична Росія є найкращим варіантом для Європи. І саме тому інтерес Європи і інтерес демократичної Росії щодо входження України до ЄС та НАТО співпадають.