90. Українська рср на міжнародній арені в повоєнний час.

За роки Другої світової війни зросли міжнародний авторитет і вплив України, яка заявила про себе світові активною участю у збройній боротьбі проти німецько-фашистських загарбників. Внаслідок цього стала можливою поява Української РСР на міжнародній арені. Конференція в Ялті 8 лютого 1945 р. ухвалила, що Україна і Білорусія будуть допущені до Організації Об'єднаних Націй (ООН). У квітні 1945р. вони, разом з СРСР, були включені до складу 47 країн-засновниць ООН. Таким чином СРСР одержував голоси в Організації Об'єднаних Націй. Для України цей факт мав значною мірою формальний характер, бо не давав реального виходу на міжнародну арену як повноважного суб'єкта міжнародного права. Питання зовнішньої політики, міжнародних відносин, як і раніше, вирішувалися у Москві.

Про це свідчило і вирішення проблеми Закарпаття. Договір про входження до складу Української РСР Закарпатської України був підписаний 29 червня 1945р. в Москві між Чехо-Словаччиною і Радянським Союзом. 16 серпня 1945 р. були врегульовані територіальні проблеми між Радянським Союзом і Польщею стосовно Західної України. Радянсько-Польський кордон йшов уздовж Бугу і на схід від Сяну, за так званою "лінією Керзона". Врегульований також кордон з Румунією стосовно Буковини. Договори підтвердили ті територіальні зміни, що відбулися внаслідок вересневої акції радянських військ 1939 р. та зайняття Буковини у червні 1940 р.

Після підписання договорів було дано дозвіл на переселення із Західної України до Польщі близько 1 млн. поляків, водночас до України з Польщі переселилося більше 500тис. українців.

В 1944р. було створене Міністерство закордонних справ УРСР, яке очолив драматург О.Є.Корнійчук, українські представники з'явились у різних міжнародних організаціях, таких, як ЮНЕСКО, Міжнародна організація праці та ін. Українська РСР підписала у 50-х  роках 60 міжнародних угод та конвенцій, її посланці працювали в 16 міжнародних організаціях.

Але слід мати на увазі, що ці акції не означають переходу до самостійного здійснення Українською РСР власної зовнішньої політики. Дипломатична Діяльність проводилась цілком і повністю у фарватері зовнішньополітичного курсу СРСР. Українська РСР так і не відповіла у 1947 р. Великобританії, коли остання запропонувала їй встановити дипломатичні відносини. Україні не дозволили брати участь в укладанні мирного договору з Австрією (травень 1955 р. ) Так само Україна не брала участь в заснуванні Варшавського договору про дружбу співробітництво і взаємну допомогу (травень 1955 р.)І все-таки, навіть така декоративна зовнішньополітична діяльність УРСР в післявоєнний період свідчила, що сталінське керівництво не могло цілком ігнорувати прагнення

українців до створення державності.

Дипломатична діяльність уряду Української РСР на міжнародній арені призвела до пожвавлення обміну делегаціями державних, політичних , громадських діячів з багатьох країн світу, розгортання руху прихильників миру, надання матеріально» допомоги країнам, які цього потребували.

91. М. Горбачов і політика перебудови, її наслідки для України.

Взявши за основу суттєві зміни та зрушення, що відбу¬лися у процесі самоусвідомлення, розстановки та взаємодії політичних сил у суспільстві, період з квітня 1985 р. по серпень 1991 р. можна поділити на кілька етапів. І етап (квітень 1985 — січень 1987 р.) — визрівання по¬літичного курсу перебудови. Трансформація радянського суспільства розпочалася як типова революція «згори». У квітні 1985 р. на Пленумі ЦК КПРС було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Провідними його елементами було визначено ін¬тенсифікацію економіки, прискорення науково-технічно¬го прогресу, активізацію «людського фактора», перебудо¬ву управління та планування, удосконалення структурної та інвестиційної політики, підвищення організованості й дисципліни, поліпшення стилю діяльності, обґрунтовані кадрові зміни (термін «перебудова» вживався тоді лише в контексті поліпшення управління господарським механіз¬мом). Перетворення на початковому етапі не були систем¬ними і стосувалися передусім економіки (наведення еле¬ментарного порядку, зміцнення трудової та технологічної дисципліни, підвищення відповідальності кадрів тощо). Перші результати в економіці були досить обнадійли¬вими, що зміцнювало в керівництва утопічні надії на швидке поліпшення життя звичними командними метода¬ми. Але з часом виявилася безплідність такого підходу, то¬му реформаційні акценти дедалі більше починали зміщу¬ватися з економічної сфери в політичну. У лютому 1986 р. XXVII з'їзд КПРС прийняв «нову редакцію» програми партії, з якої було усунуто завдання побудови основ кому¬нізму, проголошено курс на удосконалення соціалізму. Са¬ме тоді М. Горбачов висунув два принципові лозунги: «гласність» і «широка демократія», які суттєво вплинули на подальший розвиток суспільних процесів. Одним з головних здобутків гласності стала ліквідація «білих плям» історії завдяки поверненню політично дис¬кримінованих імен, літературно-мистецьких творів, нау¬кових праць; вписуванню в історичний контекст замовчу¬ваних фактів, розкриттю раніше заборонених тем, розши¬ренню джерельної бази історичних досліджень; ширшому ознайомленню з працями закордонних дослідників; роз¬гортанню дискусій навколо вузлових історичних проблем, залученню через публіцистику до осмислення суспільних процесів широкого загалу; появі плюралізму думок, ла¬манню стереотипів, новій інтерпретації відомих фактів та процесів, переоцінці діяльності історичних осіб; осмислен¬ню сучасності через призму історичного досвіду. Першою ринула до історичної правди художньо-публі¬цистична думка. Вслід за московськими виданнями «Московские новости», «Огонек», «Новый мир», «Знамя», «Октябрь» до цього процесу долучилася українська преса — «Літературна Україна», «Жовтень», «Україна» та ін. Під пером Ю. Щербака, В. Чемериса, І. Цюпи, М. Жулинського, В. Пахаренка, С. Білоконя, В. Сікори та інших авторів окреслювалися контури раніше викреслених з історії сто¬рінок, виринали із забуття історичні постаті. Так почала приходити в суспільство правда про добу визвольних зма¬гань 1917—1920 рр., трагічні картини колективізації, су¬перечливий характер суспільного розвитку в 20—30-ті ро¬ки, голодомор 1932—1933 рр., сталінські репресії та ін. Прогресуюче звільнення слова, переважання емоцій над аргументами спричинили значну політизацію грома¬дян, наростаючу ідеологічну поляризацію суспільства. Породжений гласністю плюралізм думок дедалі більше вступав у протиріччя з пануючою системою, що диктувало необхідність радикальної політичної реформи — забезпе¬чення повновладдя Рад, демократизацію механізму влади, формування багатопартійності тощо. Початок перебудови надзвичайно суперечливий. З од¬ного боку, це був час втрачених можливостей, адже за сильної влади можна проводити радикальні реформи, про¬те відсутність узгодженої чіткої концепції реформування, слабкість реформаційного ядра в партії не дали змоги піти цим шляхом. З іншого боку, навіть тоді перебудова мала позитивні наслідки: рішучі зміни в зовнішній політиці, розгортання і зміцнення гласності. Найхарактерніші ознаки першого періоду: 1) джерелом реформаторських імпульсів є політичний центр держави; 2) вичікувальна позиція апарату партійно-державних органів; 3) визрівання потреби в політичних узагальненнях та чіткій програмі перебудови; 4) законсервованість, інертність, зорієнтованість на по¬літичний центр суспільної думки. В Україні перебудовчі процеси загалом збігалися із за¬гальносоюзними. Однак вони мали і свої особливості: упо¬вільнений темп розвитку; порівняно низький рівень ак¬тивності населення; тривале збереження при владі старої брежнєвської еліти; відсутність відвертого насилля як за¬собу розв'язання внутрішніх проблем; перетворення Чор¬нобильської трагедії з екологічного чинника суспільного життя на потужний політичний.