89. Десталінізація суспільного життя. М.Хрущов. Парадокси“відлиги”

Процеси десталінізації радянського суспільства розпочалися ще навесні 1953 року. 27 березня 1953 р. було прийнято Указ Президії Верховної Ради СРСР про часткову амністію ув'язнених. Законодавчий акт не передбачав амністії громадян, засуджених за контрреволюційні злочини на термін, більший ніж 5 років, проте був безперечним кроком уперед. У квітні 1953 р. були прийняті рішення, за якими звільнили осіб, причетних до «справи лікарів». Розуміючи, що у взаємовідносинах між Москвою і республіками національне питання може стати визначальним на завершальному етапі боротьби за право одноосібно керувати державою, у травні 1953 р. Л. Берія подав до Президії ЦК КПРС доповідну записку, в якій гостро критикував політику русифікації, масові необгрунтовані репресії, що вчинялися в тогочасних Прибалтійських республіках та Західній Україні. В середині червня 1953 р. під тиском заступника Голови Ради Міністрів СРСР Л. Берії розпочались чергові кадрові перестановки в Міністерстві внутрішніх справ. Проте здійснити узурпацію влади Л. Берії та його ставленикам на місцях так і не вдалося. Невдовзі змовники на чолі з М. Хрущовим заарештували Л. Берію, звинувативши його у намаганні поставити МВС над партією, в організації антирадянської заколотницької групи з метою ліквідації радянського робітничо-селянського уряду.

Усунення такої одіозної особистості, як Л. Берія, сприяло посиленню позицій партійного апарату в системі влади. У вересні 1953 р. першим секретарем ЦК КПРС став М. Хрущов, який продовжив обережні спроби коригування політичного курсу країни.

У вересні 1953 р. Президія Верховної Ради СРСР своїм законодавчим актом надала Верховному Суду право за протестами Генерального прокурора переглядати рішення колишніх колегій ОДПУ, трійок НКВС та «особливої наради» при НКВС — НКДБ — МВС — МДБ СРСР.

Відсутність у наступників Сталіна бажання, а також змоги дотримуватися моделі «класичного сталінізму» позначилась також на звуженні діяльності потужного репресивного апарату в країні. Інстинкт самозбереження, розвинутий із часів сталінських «чисток» і репресій, штовхав керівництво КПРС на прийняття законодавчих рішень, спрямованих на зниження державного статусу органів держбезпеки. Відповідно до постанов Президії Верховної Ради СРСР від 13 березня 1954 р. та Ради Міністрів СРСР від 12 березня 1954 р. зі складу Міністерства внутрішніх справ було виділено Комітет державної безпеки (очолив І. Серов, а в Україні, відповідно, В. Нікітченко) як самостійний орган при союзному уряді зі значним скороченням функцій внутріполітичного контролю та розшуку.

Із системи органів МВС — КДБ повністю вилучалися надані їм свого часу судові функції. Постановою Президії Верховної Ради СРСР від 1 вересня 1953 року було ліквідовано інструменти терору — військові трибунали, «особлива нарада» при Міністерстві внутрішніх справ СРСР, яка мала право виносити вироки навіть заочно. Позитивне значення мали заходи, спрямовані на підвищення ролі прокурорського нагляду. Замість внутрішньої прокуратури МВС — МДБ у системі Прокуратури СРСР утворювався спеціальний відділ, що мав контролювати діяльність цих правоохоронних органів. Наступні кроки в даному напрямку конкретизувала постанова ЦК КПРС від 19 січня 1955 р. «Про заходи щодо дальшого зміцнення соціалістичної законності і посилення прокурорського нагляду».

Позитивним змінам у суспільно-демократичному житті в країні сприяв комплекс заходів, здійснюваних державою для поновлення репутації, доброго імені громадян, незаконно притягнутих до кримінальної відповідальності в період утвердження і функціонування радянської тоталітарної системи.