61 Зовнішня політика української народної республики 1917-1918 р

УНР — сторона у підписанні мирного договору у Брест-Литовську, попереднього перемовного процесу тощо. В зазначеному договорі визнавалась de jure Україн­ська Народна Республіка, встановлю­вались її державні кордони, було за­кріплене рішення про початок прове­дення в повному обсязі дипломатич­них, торгівельних, політичних відносин між УНР й Німеччиною, Австро-Угор­щиною, Болгарією та Туреччиною. Важливим було й те, що не тільки зміст, але й сама форма договору (підкрес­лення в преамбулі миролюбної ініціати­ви уряду УНР, визнання аутентичності українського тексту договору та інше) виводили Українську державу на між­народну арену як повноцінного суб'єк­та міжнародного права.

В результаті між­народного визнання, Україна в 1917–1920 роках постала як реально функціонуючий суб'єкт міжна­родного права. Її міжнародна право­суб'єктність реалізовувалася через укладання міждержавних угод, участь у міжнародних конференціях, а також через встановлення двосторонніх дип­ломатичних та консульських відносин.

Щоправда, існували певні складності в реалізації України як пов­ноправного міжнародного суб'єкта. В першу чергу, це пояснюється внутріш­німи проблемами державотворення, несприятливою позицією західних країн щодо українського питання та зовніш­ньою інтервенцією, що врешті-решт призвело до руйнації України. Проте підвалини, закладені між­народною діяльністю Української дер­жави в 1917–1920 роках, сприяли роз­витку міжнародно-правового статусу сучасної України, яка з проголошен­ням незалежності стала повноправ­ним суб'єктом міжнародного права.

59 Українські січові стрільці, їх роль в национально визвольній боротьбі українського народу

З вибухом першої світової війни відкривається новий період історії Українського Січового Стрілецтва. Дотеперішній етап стрілецького руху був ідеологічною та військовою підготовою до майбутнього збройного виступу Українських Січових Стрільців проти Росії та одночасно приготовив психологічно наш політичний провід та цілу суспільність до цього важливого и відповідального діла. З моментом вибуху війни починається властива історія збройного чину УСС, тої першої новітньої бойової формації українського народу, що виступила до безпосередньої, активної боротьби проти нашого історичного ворога - Москви із зброєю в руці та започаткувала наші визвольні змагання.

Хоч український загал із вдоволенням, а навіть з деяким одушевленням сприйняв вибух війни проти Росії, - то він її покищо не бажав, ані до неї достаточно не підготовився. Війна вибухла по волі великих держав, і кожна з них мала свої власні інтереси і пляни. Зокрема, безпосередньою метою Центральних Держав не було визволення російської України та створення української держави. Ніхто не хотів за Україну воювати та ніхто не виставляв на початку війни політичних цілей, зв'язаних з Україною. Австрійська влада не інтересувалась Україною під Росією та взагалі не мала зрозуміння для міжнародного значення української справи. У всякому разі визволення України не грало такої ролі у воєнній програмі Австрії і Німеччини, як завоювання Галичини і Буковини в воєнних плянах російського імперіялізму, який вважав галицьку Україну російською землею, а її завоювання і прилучення до Росії вважав за головну ціль війни. Метою Осередніх Держав було тільки таке осдаблення Росії, щоб могти забезпечити собі корисний і тривалий мир. Про розбиття, чи розвал Росії вони взагалі не думали.

У Львові 2 серпня 1914 року зорганізувалась центральна політична організація: "Головна Українська Рада", в якій об'єдналися всі три головні українські політичні партії в Галичині: національних-демократів, радикалів і соціяльних-демократів. В цей спосіб створено єдину політичну репрезентацію українського народу в Австрії під час світової війни.

Головна Українська Рада з ініціятиви та при співучасті стрілецької Секції Українського Січового Союзу, львівських організацій Січових Стрільців та Сокола-Батька у Львові - вже на своєму першому засіданні вирішила зорганізувати корпус воєнних добровольців для боротьби проти Росії - під назвою: "Українські Січові Стрільці". Дотеперішні головні управи наших стрілецьких і руханкових організацій об'єднались в окремий орган т. зв. "Українську Боєву Управу" при ГУРаді, яка стала верховною владою над Українськими Січовими Стрільцями та перебрала в свої руки всю ініціятиву та відповідальність за УСС.

В обличчі великих історичних подій та кривавих змагань, що мали відбуватися в першу чергу на українських землях, а в яких мали брати участь по обох сторонах ворожого фронту в мундурах займаницьких армій сотки тисяч молодих українців, і в яких повинна була вирішитись доля українського народу - все свідоме українське громадянство в Австрії, яке мало можливість вільного вислову своїх почувань і домагань, стануло одностайною лавою під своїм єдиним національним проводом.

Велика переломова історична хвила, хоч дещо заскочила наш народ, то все ж таки застала його настільки приготованим, що не могло тоді вже бути в нікого найменшого сумніву про те, що робити, та за що боротись. Одна, єдина думка, що глибоко вкоренилася в душах мільйонів свідомих українців, з непереможною силою диктувала всьому українському народові під обома займанщинами єдине бойове гасло: "До боротьби проти історичного ворога України, проти Росії, за розбиття московської імперії, за визволення поневоленого українського народу з московської неволі, за вільну самостійну українську державу!" Це, що недавно ще було програмою безпосередньої дії тільки в рядах стрілецьких організацій та серед частини української суспільности, стало тепер загальним постулятом цілого народу.

Як виразник думок і домагань українського народу в вільнім світі - Головна Українська Рада проголосила в тому історичному моменті свій маніфест 3 серпня 1914 р.

62 украіна і берестиський мир 1918 року.63. проголошено ЗУНР. декларація про возєднання українських земель в єдигій державі її значення

27 січня (9 лютого) 1918 р. у Бресті між Центральною Радою і країнами німецько-австрійського блоку був підписаний мир (Брестський мир):

Україна вийшла зі стану війни з країнами німецько-австрійського блоку;

Німеччина і Австро-Угорщина зобов’язалися допомогти Центральній Раді відновити контроль над усією територією УНР. Центральна Рада погодилася на введення німецько-австрійських військ в Україну;

13 Історія України

У Центральна Рада взяла на себе обов’язок постачати союзникам велику кількість хліба, м’яса, яєць та ін. продуктів і сировини. В Україну передбачалися поставки сільськогосподарської техніки, машин.

Чи була альтернатива Брестського миру?

Найбільш імовірна альтернатива — це продовження війни з Німеччиною і Австро-Угорщиною та розчленування ними України.

Росія, підписавши мир з країнами Четверного союзу, змушена була визнати незалежність УНР. Український більшовицький уряд було розпушено, перше встановлення радянської влади в Україні зазнало поразки. Вигнані з України більшовики знайшли притулок у Росії.

Утворення ЗУНР. Уночі проти 1 листопада 1918 р. українські військові частини взяли під свій контроль усі головні пункти Львова. Над ратушею був піднятий синьо-жовтий національний прапор. 1 листопада Українська Національна Рада взяла владу в свої руки в Станіславі, Раві-Руській, Коломиї та інших містах Східної Галичини. Того ж дня австрійська влада у Львові погодилися на передачу влади Українській Національній Раді. Подальшому піднесенню її авторитету сприяли обіцянки демократичних прав і свобод, аграрної реформи в інтересах селян, введення 8-годинного робочого дня.

Але події 1 листопада 1918 р. значно загострили українсько-польські відносини, вони стали початком українсько-польського збройного протистояння, що переросло у масштабну війну.

11 листопада 1918 p. у Львові Українською Національною Радою був створений виконавчий орган влади (уряд) - Державний секретаріат. Його головою став К. Левицький, членами - В. Панейко, Л. Цегельський, Д. Виговський, С. Голубович та ін.

13 листопада Українською Національною Радою був затверджений тимчасовий Основний Закон, відповідно до якого за створеною Українською державою закріплювалася назва Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), визначалися її кордони, герб і прапор. Президентом ЗУНР було обрано Є. Петрушевича, главою уряду - Державного секретаріату - залишився К. Левицький. ЗУНР займала територію 70 тис. км кв., її населення (6 млн) на 71% було українським.

Декларація про возз'єднання українських земель у єдиній державі

Незабаром після проголошення ЗУНР відбулася зустріч діячів Національної Ради з представниками Українського Національного Союзу. Обговорювали проблему, що звучала так: "Чи новій державі треба прагнути до злуки з Українською Державою над Дніпром негайно?" Після дебатів вирішили не проголошувати єдності з гетьманською Україною. В декларації американського президента Вудро Вільсона, підтриманій країнами Антанти, всім народам Австро-Угорщини гарантувалося право на самовизначення, а Росія розглядалась як унітарна держава. За таких обставин возз1* єднання могло привести до механічного включення українських земель колишньої Австро-Угорщини в кордони Росії.

Під час повстання проти гетьманського режиму уряд ЗУНР вислав своїх повноважних представників до УНР, щоб знову порушити справу про возз'єднання. 1 грудня 19/8 р., тобто за два тижні до втечі Скоропадського, у Фастові було укладено попередній "договір про злуку" між ЗУНР та УНР. В першому пункті цього документа говорилося: "Західноукраїнська Народна Республіка заявляє цим непохитний намір злитись у найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою — значить, заявляє свій намір перестати існувати як окрема держава, а натомість увійти з усією своєю територією й населенням, як складова частина державної цілісності, в Українську Народну Республіку".

З січня 1919 р. Українська Національна Рада на засіданні в Станіславі затвердила попередню угоду, опублікувала її й доручила урядові вжити заходів з метою реалізації великої ідеї про соборність української нації. Остаточно акт про злуку мав бути проголошений у Києві. Для цього в столицю України направлялася повноважна делегація, складена з представників Галичини, Буковини й Закарпаття.

Урочиста церемонія злуки відбулася 22 січня 1919 р. на площі святої Софії у присутності десятків тисяч киян. Від західноукраїнської делегації виступили Л. Бачинський і Л. Цегельський. Після цього В. Винниченко оголосив Універсал, виданий з приводу цього історичного акту. В ньому вказувалося, що декларація про злуку має бути затверджена Установчими Зборами, скликаними з території всієї України. До того часу Західна область УНР, як стала називатися ЗУНР, залишилася при своїх власних законодавчих і адміністративно-виконавчих органах влади — Українській Національній Раді й Державному секретаріаті.

Спроба возз'єднання двох українських держав була приречена залишитися декларацією. Польські війська! методично витісняли адміністрацію ЗУНР з території західноукраїнських земель. Існування УНР також ставало дедалі більш проблематичним. Через два тижні після церемонії злуки уряд Директорії змушений був залишити Київ.