17. Князь Данило Ромнович Галицький- видатний державний і політичний діяч.

Данило Галицький (1201-1264 pp.) - політичний і державний діяч, будівничий Галицько-Волинської держави (Галицько-Волинська держава), дипломат і полководець. Данило був старшим сином галицько-волинського князя Романа Мстиславича (Роман Мстиславович). Після смерті князя Романа (1205 р.), скориставшись малоліттям його синів, а також сварами між князями та боярами, польські й угорські феодали захопили Галичину (Галичина). Але з часом княжичі розпочали тривалу боротьбу за батьківську спадщину. Для того щоб «зібрати до купи» володіння батька, спочатку Волинь (1221 p.), а потім м. Галич і частину Галичини (1238 р.), Данилу Романовичу, названому Галицьким, знадобилося 40 років. Тільки у 1245 р. після перемоги над польсько-угорськими військами під Ярославом, він остаточно повернув собі всю Галичину. Він спорудив фортеці у Кам'янці-Литовському, Бересті, Біланові, Кам'янці Подільському, Хотині, поставив там своїх посадників і військові залоги, Данило Романович збудував нове місто - Львів, який назвав ім'ям свого сина - Лева. Завдяки мудрій державній політиці Данило Романович все ж зумів зберегти свою державу від знищення монголо-татарами. Незважаючи на певну залежність, він фактично не підкорився владіЗолотої Орди. У 1253 р. Римський Папа Інокентій IV надав Данилу Галицькому королівський титул. У 1245-1264 pp. Данило Романович був повновладним господарем Галицько-волинської держави. Помер перший український король в 1264 р. у своїй новій столиці Холмі, яку він збудував (нині територія Польщі).

18. Українські землі в складі Великого Князівства Литовського

“Оксамитове” литовське проникнення відбувалося на протязі 1340—1362 pp. Литовське князівство розпочало своє проникнення на Русь ще за часів Міндовга (1230—1263 pp.). Головним об’єктом тоді ста­ли західноруські (білоруські) землі. У часи його наступника Гедиміна (1316—1341 pp.) почалося включення до складу Литов­ського князівства південно-західних руських (українських) зе­мель. Яскравим проявом зміцнення литовських позицій у цьо­му регіоні стало те, що після раптової смерті Юрія II Болеслава на княжому столі Волині закріпився син Гедиміна Любарт, який одночасно вважався і галицько-волинським князем. Внаслі­док польсько-угорсько-литовського протистояння у боротьбі за галицько-волинську спадщину Польща отримує Галичину, Литва - Волинь.

Скориставшись у 50-х роках XIV ст, слабкістю Золотої Орди(тут після смерті хана Джанібека розпочинається хвиля міжусобиць) литовці активно починають новий етап проникнення у землі колишньої Київської Русі. Наступник Гедиміна Ольгерд (1345—1377 pp.) чітко формулює основне завдання, яке полягає у завоюванні всієї Русі. Витіс­нення татарських ханів сприяло поступовому вклю­ченню Чернігово-Сіверщини, Київщини, Переяславщини до складу Литовської держави. Після перемоги 1362 р. над татара­ми на березі р. Сині Води до сфери литовського впливу потрапило і Поділля.

Дії литовців на теренах України не мали характеру експансії, схожої на завоювання монголів. Збройне протистояння у боротьбі за українські землі відбувалося переважно між литовцями та іншими чужинцями — претендентами на спадщину Київської Русі. Місцеве населення або зберігало нейтралітет і не чинило опору, або ж підтримувало утвердження литовського правління, яке ви­тісняло золотоординське. Литовська влада була м’якшою, ніж татарська. На приєднаних до Литви землях русь­кі князі зберігали свою автономність.

Протягом 1362-1385рр. відбувалося “Ослов’янення” литовських правителів. Майже до кінця XIV ст. Велике князівство Литовське було своє­рідною федерацією земель-князівств, рівноправ­ними суб’єктами якої виступали землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині та Поділля. Збереглася стара система управлін­ня. Фактично у Великому князівстві Литовському майже 90% населення становили білоруси та українці.

Про започаткування процесу “ослов’янення” литовських правителів у другій половині XIV ст, свідчать факти: розширення сфери впливу русь­кого православ’я на терени Литовської держави; утвердження “Руської правди” державною правовою основою; визнання русь­кої мови офіційною державною мовою; запозичення литовцями руського досвіду військової організації, будування фортець, на­лагодження податкової системи, формування структури князів­ської адміністрації тощо.

Оскільки власне литовські етнографічні землі у цей час ста­новили лише десяту частину новоствореної держави, литовські правителі, намагаючись втримати під своїм контролем інкорпо­ровані землі, послідовно дотримувалися правила: “Старого не змінювати, а нового не впроваджувати”. На перший погляд, ство­рюється ілюзія продовження давньоруської державності. Але починаючи з правління Ягайла (1377—1392 рр) у Литовсь­кій державі дедалі більше набирають силу тенденції централізму, а 1385 р. між Литвою та Польщею укладається Кревська унія, яка докорінно змінює становище південно-західних руських зе­мель. Литва отримала наприкінці XIV ст. від ослабленої Польщі пропозицію: шляхом династичного шлюбу польської королеви Ядвіги та литовського князя Ягайла об’єднати сили двох держав. У 1385 р. було укладено Кревську унію, суттю якої була входження Великого князівства Литовського до складу Польської дер­жави. За умовами унії Ягайло, одружуючись з Ядвігою, отриму­вав титул короля Польщі й зобов’язувався окатоличити литовців та приєднати всі свої землі( литовські та руські) до Польщі.

Така відверто пропольська політика зумовила швидку поя­ву литовсько-руської опозиції, яку очолив князь Вітовт (1392— 1430 pp.). Підтриманий зброєю литовських феодалів та русь­ких удільних князів, він 1392 р. був визнаний довічним прави­телем Литовського князівства. Намагаючись зміцнити внут­рішню політичну єдність власної держави, максимально цент­ралізувати управління, Вітовт переходить до лікві­дації південно-західних руських удільних князівств — Волин­ського, Новгород-Сіверського, Київського, Подільського. У цих землях починають управляти великокнязівські намісники. Внас­лідок цього посилюється соціальний гніт і зводиться нанівець колишня автономія українських земель. Виношуючи плани княжіння на всій Русі, Вітовт постійно роз­будовував систему опорних укріплень у Барі, Брацлаві, Звенигороді, Жванці, Черкасах та інших містах. Проте ці плани так і не вдалося реалізувати. Поступальний рух на схід було при­пинено; в 1399 р. у битві з татарами на Ворсклі загинули найкраші військові формування Литви та Русі. Водночас во­єнний потенціал князівства був ще значним, про що свідчить перемога об’єднаних сил слов’ян і литовців над Тевтонським орденом 1410 p. під Грюнвальдом.

Нова Городельська (польсько-литовська) унія 1413 p. стала свід­ченням зростаючої дискримінації православного населення. Від­повідно до цього документа католики могли брати участь у вели­кокняжій раді, участь православних у державному управлінні обмежувалася. Розширенню сфери впливу католицизму сприяли роздача католицькій церкві українських земель, заснування ка­толицьких єпископських кафедр у Кам’янці-Подільському та Луцьку. Подальше зближення польської та литов­ської шляхти поступово змінювало напрям визвольної боротьби в українських землях: поряд з антипольським наростає антили-товський рух. Намагаючись проводити гнучку внутрішню політи­ку, литовська верхівка спершу іде на відновлення Київського та Волинського удільних князівств, але протягом короткого часу навіть ці залишки автономії українських земель були остаточно ліквідовані, а землі стали звичайними провінція­ми Литви.

Остаточна втрата українськими землями у складі Литви авто­номних прав у часі збіглася з піднесенням Московського кня­зівства, яке, консолідуючи навколо себе навколишні землі, врешті-решт трансформувалося в єдину централізовану Росій­ську державу.

Початок XVI ст. характеризується загостренням московсько-литовського протистояння. Війни та збройні сутички тривали майже безперервно. Під час невщухаючої боротьби російська сторона неухильно намагалася до­вести, що саме цар і є справжнім правителем усієї Русі. За цих обставин під впливом зростаючого соціального гніту, релігійної дискримінації, загрози ополячення та окатоличення в умовах лік­відації залишків автономії в українських землях помітно поши­рюються проросійські настрої. Це виявляється в добровільному переході під владу Москви деяких князів зі своїми володіннями; в організації змов і повстань; втечах та пере­селенні селян до Російської держави та ін.

Намагаючись максимально сконцентрувати сили проти своїх зовнішніх ворогів, Польща і Литва 1569 р. укладають Люблінсь­ку унію. утворюється нова держава - Річ Посполита. З цього моменту українські землі опиняються у складі Польщі, де почи­нається якісно новий етап їхнього розвитку.

Отже, перебування українських земель у складі Великого кня­зівства Литовського тривало декілька віків. У середині XIV ст. роз­почалося м’яке, “оксамитове”, але досить активне литовське проникнення у землі колишньої Київської Русі. У цей час Лит­ва намагалася толерантно ставитись до місцевого населення, органічно сприймати його традиції та досвід. Після укладення Кревської унії (1385 р.) українські землі остаточно втрачають залишки автономії, а з 1480 р. потрапляють в епіцентр москов­сько-литовського протистояння. Після утворення Речі Поспо­литої (1569 р.) вони стають складовою частиною Польщі, що призводить до форсованого ополячення та окатоличення укра­їнського народу.

19. Польсько- Литовські унії та їх соціально-політичні та економічні наслідки для українського народу.

Кревська унія 1385 року

15 серпня 1385 р. в мiстi Крево (Крявас) литовський князь Ягайло (Ягелло) та 11-рiчна польська королева Ядвіга уклали династичний шлюб. Цей союз поклав початок вiйськово-полiтичному блоку двох держав, а в березні 1386 р. Ягайло під іменем Владислава І став королем Польщі. Нове ім’я він узяв від свого хрещеного батька - князя Владислава Опольського. За умовами Кревського договору (унії), Велике князівство Литовське зобов’язалося навернути до католицької вiри населення Литви, передати Польщі свою казну, сплатити 200 тис. флоринів Вiльгелъму Австрійському за відмову від руки Ядвіги (незадовго до цього вони були заручені), навічно приєднати литовські, бiлоруськi та українські землi до Польщі. Унія була негативно сприйнята багатьма литовськими та руськими аристократами, у тому числі князем Вiтаутасом Кейстутовичем. У 1392 р. опозиціонери домоглися проголошення Вiтаутаса (Вiтовта) довічним Великим князем Литви, що фактично означало анулювання договору в Кревi. Шлюб Вiтовта з дочкою московського князя Василя І та підтримка Литви Тевтонським орденом завадили Польщі продиктувати литовцям свої умови, однак литовський князь залишався васалом останньої. Упродовж 1300 - 1400 рр. хрестоносці здійснили понад 70 походів на землі Литви, а литовці - десь 50 вторгнень у володіння ордену. Але оскільки завоювання слов’янських регiонiв Великому князівству Литовському знадобилося 32 походи, то логічно дійти висновку, що активнiстъ німецьких лицарів завадила литовським князям заволодіти рештою Русі. Частина князівської знаті в Україні не погодилася iз підпорядкуванням Польщі. Серед незадоволених були Дмитро-Корибуг Олъгердович (князь Новгород-Сіверський), Федір Корiатович (князь Подільський), Володимир i Семен Олелъковичi, Олелько Володимирович i Володимир Олъгердович (Київ). Утім Вiтовт швидко поклав край проявам самостiйностi. Війська Новгород-Сіверського князівства були розбиті, Федір Корiатович утік до Угорщини, а київського князя Скиргайла Ольгердовича отруїли. Однак литовському князю так i не вдалося коронуватись, хоча у вересні 1430 р. для участі в цьому акті до Луцька (Лучеська) прибули високі особи: король Польщі, великі магістри Лiвонiї та Прусiї, московський, тверський i рязанський великі князі, посли з Вiзантiї, Золотої Орди, Волощини, представники Новгорода й Пскова. Коронація була зірвана Владиславом І (Ягайлом), того ж року Вiтаутас помер.

Городельська унія 1413 року

1410 року об’єднані війська Польщі та Литви за підтримки українцiв, бiлорусiв, чехів здобули велику перемогу під Грюнвальдом над лицарями Тевтонського ордену. Грюнвальдська перемога дала новий поштовх для оформлення державно-правових відносин мiж Польщею та Литвою. У жовтні 1413 року в замку Городець (на Західному Бузі) була підписана Городельська унія, яка передбачала: ·                   рух Польщі та Литви до об’єднання в єдину державу ·                   широкі довiчнi повноваження Вiтовта як великого князя литовського ·                   постійну автономію Литви у відносинах з Польщею Однак так само в унії зафіксовано: ·                   зверхність польського короля над Литвою ·                   запровадження в Литві сейму, призначення посадових осіб, вибір адмiнiстративно-територiального устрою, вигідних Польщі ·                   зрівняння в правах польських феодалiв-католикiв та литовських можновладців, які приймуть католицьку вiру. Це знову ж таки викликало незадоволення православної частини населення й уже немолодий Вiтовт, відчуваючи небезпеку, вирішив відстоювати незалежність Литви. Проте задумане не вдалося - князь Вiтовт помер 1430 року. Нехтуючи умовами Городельської унії, за якою великий князь мав би обиратися лише за згоди Ягайла, литовська та українська шляхта призначила великим князем Литви Свидригайла Ольгердовича (Ягайдового брата). Унаслідок цього в 1432 році вкотре спалахнула війна мiж Польщею і Литвою. І без того скрутне становище Литовського князівства ускладнилося внутрiшнiм розколом i виникненням двох новоутворень: власне Литви на чолі з Сигізмундом та Великого князівства Руського (назва за літописом), де й далi княжив Свидригайло. Але вік цих двох держав, як і їхніх князів, був дуже короткий. Ягайло не міг допустити до влади нi Свидригайла, нi Сигізмунда.1440 року великим литовським князем коронували Ягайлового сина - 13-рiчного Казимира. Хоч новий князь відразу видав "Віленський привілей", який зрівнював права православної i католицької шляхти, відносини мiж Польщею та Литвою ще тривалий час були досить напруженими.

Люблінська унія 1659 року

Із середини ХV ст. головним напрямком експансії російських царів стала, як уже зазначалося, територія Великого князівства Литовського. Нездатність Литви (а частково й Польщі) самотужки чинити опір зовнiшнiй загрозі призвела до того, що вже в період правління в Польщі Сигізмунда II Августа (обраного королем 1548 р.) окреслилося цілеспрямоване польсько-литовське зближення. Захоплення Іваном ІV 1563 р. Полоцька поставило під сумнів подальше існування Великого князівства Литовського, яке зазнало нищівної поразки. Попередити катастрофу могло тільки політичне об’єднання Литви з Польщею. До того ж, незважаючи на введену у Литві 1447 р. заборону на роздачу землі іноземцям, польська шляхта різними способами захоплювала дедалі більше земельних угідь та адмiнiстративних посад на Волині, у Пiдляшшi та Подолії. Дрiбнi литовські, українські й бiлоруськi шляхтичі, незадоволені засиллям можновладної еліти, прагнули здобути в майбутній об’єднаній державі такі самі привілеї, як i польська шляхта. Крім того, вони вважали, що спільними зусиллями легше буде протистояти турецько-татарськiй небезпеці. Петиції з вимогами реального союзу Литви й Польщі постійно надходили до великого князя литовського від представників литовського та українсько-білоруського населення. Але на сеймі 1551 р. литовські й українсько-бiлоруськi магнати виступили проти об’єднання. Тоді через сім років середня й дрібна литовська знать та шляхта Волині й Підляшшя звернулися до польського короля з проханням взяти їх під свій захист через нездатність Великого князівства Литовського гарантувати своїм громадянам безпеку від вторгнень кримчаків та військ Москви. Вiйськово-полiтичне суперництво Москви й Вільно за "спадщину Рюриковичів", тобто за володіння землями із православним україно-білоруським населенням, дедалі більше загострювалося з кінця ХV ст. у 1489 р. великий князь литовський Казимір Ягайлович одержав листа від Івана III, у якому той дорікав йому: "Наші міста й волості, i землі, i води король за собою тримає". На цей час Велике князівство Литовське мало територію майже 700 тис. квадратних кiлометрiв із 3,5 млн. населення, з яких було лише 500 тис. литовців. Московська держава постійно завдавала шкоди литовським землям, використовуючи для цього Кримське ханство. Називаючи Менглi-Гiрея "братом i другом", Іван III писав йому: "Сідай на коня i йди на Литовську землю не гаючись!" Отже, почалися щорiчнi набіги татар, під час яких нападники вивозили сотні тисяч українців до Криму як бранців, знищували великі матерiальнi цiнностi. Поразка, якої зазнала 8 вересня 1514 р.80-тисячна армія царя Василя III біля річки Кропивна під Оршею від об’єднаного литовсько-польського війська під командуванням К. Острозького, не поклала краю завойовницьким планам Москви. Хоча в цій битві (своєрідному реванші за поразку литовців 14 липня 1500 р. на рiчцi Ведрошi, нині територія Смоленщини, коли в полон потрапив i сам воєвода К. Острозький) царське військо втратило близько 30 тис. убитими i 5 тис. полоненими, разом із 27 воєначальниками, цар підписав перемир’я тільки 1522 року. Для Литви альтернативою союзу з Польщею могла бути унія з Москвою, визнання влади над собою Івана Грозного або його сина. Деякий час велися навіть таємні переговори з Московським царством, але вони нічим не закінчились. Шляхту князівства лякала опричнина, що супроводжувалася масовими репресіями, передусім щодо російської знаті. Про них Литва дізналася з першоджерела - від воєводи князя Андрія Курбського, який перейшов на бік Литви. Польським королем i Великим князем Литовським у ці тривожні часи був Сигізмунд II Август. Він не мав наступника, тому на ньому закінчувалася Ягеллонська династія, i король побоювався, що після нього литовські аристократи оберуть нового керівника держави, повністю вiдiйшовши від Польщі. Крім того, ідея поглинання Короною (так називалося Польське королівство) литовських володінь вельми приваблювала й польську знать. Адже в цьому разі до Польщі долучалися б родючі українські землi з їх працьовитим населенням, польські шляхтичі могли розраховувати на нові посади, нагороди, збільшення своїх статків. Але уряд Литви й панiвнi кола Полъщi пропонували рiзнi умови об’єднання, тому процес затягувався. Для остаточного вирішення питання про польсько-литовську унію на 23 грудня 1568 р. було призначено спільний сейм у Люблiнi. Литовські магнати, відчуваючи, що ситуація склалася не на їхню користь, збиралися повільно й неохоче. Тому сейм відкрився лише 10 січня 1659 р., коли до Любліна прибуло близько 160 польських сенаторів i литовських шляхтичів. Представники Литви, серед яких були як православні, так i католики, запропонували створити унію двох країн на основі збереження національних законодавчих iнституцiй кожної з них. Але збирати спільний сейм передбачалося тільки для виборів єдиного короля та для розв’язання важливих зовнішньо - політичних проблем. Не зустрівши підтримки своїх пропозицій, литовсъкi та частина українських i білоруських магнатів покинули сейм. Тоді Сигізмунд II Август, спираючись на підтримку менш заможної шляхти, у березні й травні приєднав до Польщі Волинь i Підляшшя, а 5 червня, на прохання місцевої аристократії середньої ланки, долучив до польської корони Київське, а потім Брацлавське воєводства. Повернувшись до Любліна, литовські та українсъко-бiлоруськi магнати на колінах благали короля не губити Литовське князівство i не віддавати його до "ляської неволі". У вiдповiдъ король лише порадив їм без зайвих розмов погодитися з унією i присягнути Польщі.1 липня 1569 р. акт унії було підписано. Сенатори й посли Литви погодилися з планом створення Речі Посполитої (від лат. "справа всенародна") - унії обох держав. Виборний король Польщі при цьому ставав i великим князем литовським, створювалися об’єднаний сейм, загальна грошова система; шляхта діставала право володіння земельними угіддями на всій території країни. Водночас Литва зберігала власний герб, державну печатку, законодавство (Статут 1529 р.), армію, фінанси та адмiнiстрацiю. Таким чином, Велике князівство Литовське уникло перетворення на колоніальну окраїну. Аж до кінця ХVII ст. Польща й Литва мали рiзнi державні мови, до другої половини ХVII ст. - рiзнi грошові системи. Панiвнi класи Литви в останній третині ХVI ст. не позбулися незалежницьких, антипольських настроїв. Всупереч унії, у 70-80-х роках регулярно збиралися загальнолитовськi сейми, 1581 р. було створено найвищу судову iнстанцiю для Великого князівства Литовського - Головний трибунал. Прийнятий 1588 р. Литовський статут фактично скасував багато положень Люблінської унії. Юридично ж більш ніж на 220 років значна частина українських земель опинилася під владою Польщі. Лише частина українського Полісся залишалася у Литви, Пiвнiчна Буковина вiдiйшла до Молдови (з 1514 р. - фактично до Туреччини). Східною частиною Карпатської України після 1526 р. заволоділа Австрія, західною - Трансільванія; Чернiгово-Сiверська земля до 1618 р. була підвладна Московській державі. 20.Становище України в складі Речі Посполитої. Люблінська та Берестейська унія.

Після 1569 року польська шляхта, якої польські королі давали грамоти на так звані порожні землі, почала наступ на центральні українські землі. Там з'явилися великі латифундії польських шляхтичів - Потоцьких, Замойських, Сенявських на Брацлавщині, Калиновських, Тишкевичей, Збаразький на Київщині, Конєцпольських на Чернігівщині, а з кінця 16 століття - Вишневських на Лівобережжі. Польська шляхта використала придбані землі для виробництва Сільськогосподарська продуктів, особливо пшениці, яку вивозили в Західну Європу.

З приходом польської шляхти відбуваються значні національні і релігійні зміни зміни. Частина українських дворян денаціоналізує і в результаті політики католицького духовенства, зокрема єзуїтів і їх шкіл, переходить у католицтво. Так перейшли в католицтво такі відомі українські роду як Ходкевичей, Тишкевичей, Сапіг, Радзивіллів, і навіть родина відомого захисника православ'я князя Костянтина Острозького.

При нових польських порядках покращився стан міського населення, але користь від магдебурского права витягли в основному поляки та німці, а самоврядування українських міщан було значно обмежене.

Від Люблінської унії найбільш постраждали українські селяни. Вони втратили право на землю, була збільшена панщина (дні відпрацювання на поміщика). Обмежувалося право переходити від одного власника до

Його політика викликала протидействие литовсько-української опозиції, яку очолив Вітовт (1392 - 1430), племінник Ольгерда, якому той віддав Литву. Вітовт змінив адміністрацію країни, разширил кордону князівства між Дністром і Дніпром аж до Чорного моря. Однак, зазнавши поразки від татар під Ворсклою в 1399 році він припинив рух на схід і був змушений шукати угоди з Ягайлом. У 1413 році в Городле була укладена нова унія, яка обмежувала участь православних у державному управлінні.

Проти цього виступив брат Ягайло - Свидригайло, який спирався на український та білоруських князів і виступав проти зближення з Польщею. Після поразки Свидригайло в битві біля річки Святий князем Литви став Жигмонт (1435 - 1440), який проводив політику зближення з Польщею. Частина російських князів створили проти нього змову і стратили його. Його приймачем став Казимир Ягеллончик, який спочатку допомагав українським князям, але потім також став проводити політику зближення з Польщею.

В кінці 15 століття на півдні України з'являється нова держава - Кримська орда, яка відокремилася від Золотої Орди і в 1475 році стала васалом Туреччини. У 1485 році кримський хан Менглі - Гірей, підкуплений великим московським князем Іваном 3, нападає на Київ і вбиває, веде в рабство багатьох українців. З цих пір кримські татари постійно нападають на Україну і Литву. Литва починає шукати допомоги в Польщі. Іноді литовський князь ставав також польським королем, як це було при Жигмонте 1 (1506 - 1548) і Жигмонте 2 Августі (1548 - 1572).

Боротьба проти татарської загрози і Москви, змусили Литву укласти нову унію. У 1569 році на сеймі (зборах) у Любліні було обговорено створення реального союзу Польщі і Литви і 1 липня Люблінська унія була підписана. Відповідно до цієї унії Польща і Литва організовували об'єднана держава - Річ Посполиту, з одним монархом, королем польським і великим князем литовським, спільної зовнішньою політикою, монетою і правом. Велике Князівство Литовське зберігало автономію з окремим урядом і адміністрацією, судом, фінансами, військом, законами. При цьому були проведені також територіальні зміни: до Польщі було приєднана більша частина українських земель, а саме: Підляшшя, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина. У складі Литви з українських земель залишалася тільки частина Берестейщини і Пінщина.

іншому. На Волині панщина досягала трьох днів на тиждень. Трохи кращим було становище селян у малозаселених південних районах, де для залучення селян оголошувалися слободи, звільнення від панщини і повинностей. Але скоро ці тимчасові пільги були скасовані.

Наступ польського уряду і польської шляхти на українські землі для покатоличення і полонізації, з одного боку, економічного і соціального тиску, з іншого боку, викликало опір українського народу. Як протидія початок організовиватся українське козацтво. Невелика частина українського дворянства захищала свою віру, національність і культуру. Особливо відзначився князь Василь - Костянтин Острозький (1527 - 1608), який створив в Острозі центр української культури з школою і друкарнею (приблизно у 1577 році), розвивав видавничу діяльність. Саме тут була надрукована Острозька Біблія. Як реакція на наступ католицтва на Україні ширилися протестантські течії, зокрема социніан, які мали невеликий успіх серед українських дворянських родин - Немиричів, Сенют, Гойських та інших.

Але, все ж головну роль у захисті православної віри і української нації перебрали на себе міщани. Вони організовували братства, які з церковних об'єднань поступово перетворилися в могутні культурні і просвітницькі центри, із власними школами і друкарнями. Вони стали конкурувати з католицькими та протестантських школами. Зразком для інших стала Львівська братська школа (1586). У багатьох містах з'являються аналогічні школи, але найбільшу роль зіграло Київське Богоявленське братство, засноване в 1615 році. Братства почали контролювати місцеве духовенство. Константинопольська патріархія підтримувала братства, надала їм статусу ставропігії (автономна церковна одиниця, яка підпорядковується непоредственно патріарху).

Римська церква, а також польська королівська влада намагалася залучити православних у свій табір. Крім релігійних мотивів, йшлося про більш тісну згуртуванні України і Польщі проти експансії Московії. Ідея релігійної унії знайшла своїх прихильників серед частина православного духовенства. Вони, під керівництвом єпископів Іпатія Потія та Кирила Терлецького на Берестейському соборі в 1596 році оголосили про об'єднання правосланой церкви з римською із збереженням своїх обрядів і канонічних особливостей. Однак унію підтримали не всі. Багато виступили проти, в тому числі і православні братства.

21. Козацтво виникло, як супротив християнству . В 1410р. 16-18ст.-козацтво вийшло на могутній рівень. Поляки вирішили розколоти козацтво,тобто частину козаків зареєструвати, а іншу ні(вільні).

1572-введено реєстрове козацтво,-це козацтво,яке мало зарплату, їм видавалася зброя і вони повинні були допомагати польському царю.

Причин появи українського козацтва, зумовлені такими взаємопов’язаними факторами:

По-перше – це природне прагнення людей до особистої, господарської, духовної і політичної свободи, яку вони у Польсько-Литовській державі поступово втрачали. Щоб отримати цю свободу, найсміливіші, найпідприємливіші селяни і міщани Поділля,Волині, Київщини, а також Західного Поділля і Галичини втікали з давно обжитих земель спочатку у степи Південної Брацлавщини та Київщини, а згодом у безкраї простори Дикого Поля та за Дніпровські пороги.

По-друге – на цих необжитих землях втікачі знаходили особисту волю, але разом з тим життя тут проходило на межі смертельногоризику, під постійною загрозою ворожого татаро-турецького нападу і знищення, тому вони постійно мали бути готовими до відсічі і боротьби з ворогом

1554-1555р.- створенна перша Січ на Малій Хортиці і наз. «Мала Хортиця»,побудована Дмитром Вишнивецьким, її розгромили татари.

«Базавлудська Січ»(1593-1638), «Микитинська Січ»(1638-1652), «Чортомлицька Січ»(1652-1709), «Олежківська Січ»(1709-1734), «Нова Січ»(1734-1775)

22. Виникнення Запорозької Січі було зумовлене колонізацією Середнього Придніпров'я феодалами Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського. За перші десятиріччя XVI ст. панству вдалося підкорити своїй владі значну територію Середнього Придніпров'я й обернути більшу частину українського населення на феодально залежне або напівзалежне. Однак частина козаків, щоб позбутися феодального гноблення, відступила на Південний Схід, у низов'я Дніпра.

Запорозьке козацтво відіграло видатну роль у всіх найзначніших виступах народних мас України проти феодально-кріпосницького гноблення і національного гніту — в повстаннях під проводом Криштофа Косинського (1591–1593 рр.), Северина Наливайка (1594–1596 рр.), Павлюка і Карпо Скидана (1637 р.), Яків Остряниці і Дмитра Гуні (1638 р.). Повстанням у січні 1648 р. запорозькі козаки поклали початок визвольній війні українського народу 1648–1654 рр. під керівництвом Б. Хмельницького. Саме на Запоріжжі згуртувалися сили, які очолили загальнонаціональний рух проти панування шляхетської Польщі в Україні, що завдав нищівних ударів польсько-шляхетським військам в Жовтоводській битві 1648 р., Корсунській битві 1648 р., Пилявецькій битві 1648 р., Зборівській битві 1649 року та Батозькій битві 1652 р.

Поворотним етапом в історії З. С. стала Переяславська рада 1654 р. За З. С. було визнано ті самі права, якими користувалися й інші козацькі війська в Російській державі, передусім право на самоврядування та на прийняття (хоч і не офіційно) селян-утікачів. Згодом царський уряд почав посилати запорозькому війську жалування грішми, хлібом, порохом тощо. Одночасно з цим на Запоріжжі почали з'являтися і царські війська, а згодом там почали будувати й урядові фортеці. Під владою Російської держави зміцнилися позиції З. С. у боротьбі проти агресії татарських, турецьких і польських феодалів

23. Формування українського козацтва і становлення його військового мистецтва відбувалось в умовах постійної боротьби з грабіжницькими нападами татар. В основі татарської тактики грабіжницьких нападів лежала велика мобільність їхніх загонів. Боротьба з таким противником, який міг з'явитись у будь-якому місці і в будь-якій кількості, вимагала від козаків достатньої мобільності і певних засобів, які б нейтралізували його кількісну перевагу. З іншого боку, козакам протистояла польська держава, яка несла в Україну поневолення, кріпацтво та денаціоналізацію. В боротьбі з польськими військами козакам треба було витримувати атаки важкої кінноти з її довгими списами і досконалим володінням холодною зброєю, протистояти артилерійському вогню й атакам піхоти. Втрата власної державності обумовила відсутність державної підтримки створенню українських збройних сил.

Відсутність державних організаційних заходів не дозволяла створити не тільки кінноту, а й будь-яке військо, формування якого б потребувало об'єднаних зусиль. Тому в козацькому війську кожен сам повинен був забезпечувати себе зброєю, спорядженням, кіньми, провіантом та фуражем. Формування в Україні легкої кінноти, яка була традиційна для кочівницьких народів, теж було неможливе. Адже історично склалося, що українці були хліборобським народом. Тому до середини 17 ст. козацька піхота була основним родом війська. Прибулі на поле бою кінні козаки спішувались і вели бій у пішому порядку. Невисока скорострільність тогочасної вогнепальної зброї не дозволяла піхоті вести на відкритій місцевості успішні бої з кіннотою. Тому табір з возів став основним бойовим порядком козацької піхоти. На підступах до табору козаки копали вовчі ями та інші пастки.

У 70-х рр. XVI ст. козаки боролися за визволення Молдавії від турецького поневолення. У 1575 р. здійснили вдалий похід на Крим. 1576 р. разом із російськими стрільцями воєводи А.Верьовкіна штурмували турецьку фортецю на Дніпрі Іслам- Кермен. У 1586 р. козаки розгромили татарські загони в пониззі Дніпра й захопили фортецю Очаків. Протягом 1603-1604 pp. козаки здійснили кілька сухопутних і морських походів. Широкий резонанс у світі викликало взяття запорожцями турецьких фортець, які на той час вважалися неприступними: Варна (1616), Синоп (1614), Кафа (1616), Килія (1621) та ін.

24.1591-1594- повстання під проводом Криштофора Косинського- Козаки оволоділи всією Брацлавщиною, Київщиною та іншими землями. Косинський титулував себе гетьманом. Біля м. П'ятки на початку 1593 р. відбулась вирішальна битва між козаками і поляками після якої завершується перший етап цієї хвилі повстань.

1594-1596 р. повстання під проводом С. Наливайка, були походи на Москву,Молдову з метою нажитися,наповнити свою скарбницю.

Нова хвиля повстань розпочалась у 1625 р. на Київщині, де населення відмовилося виконувати феодальні повинності і самовільно проголосило себе козаками. Виступи козаків і селян відбулися під керівництвом Жмайла, Тараса Федоровича(Трясило)(1630-1634рр.), Павла Бута (Павлюка)(1635р.), Якова Остряниці та Дмитра Гуні(1638. Боролися проти: Польський сейм приймае ординацію Запор. Реєстрового Коз. 6тис. козаків-реєстрових і забороняє інше козацтво). Ці повстання переросли в козацько-селянські війни. Вони зазнали поразки, але підняли гасло боротьби за звільнення України.

1638-48-доба золотого спокою(жодного повстання)

1648 - під проводом Б. Хмельницького

25. в перш. Пол..16ст. на зах. Землях виникає рух опришків(винищувачі польської шляхти).

1596р.- підписана «Берестейська унія», виникнення греко-католицької вири

1529- перший литов. Статут,1566- другий(відредагований), 1588- третя редакція

Таким чином зароджуеться кріпацтво,тобто закріплення а землевласником людей які там проживають.Експлуатація селян,вивіз зерна за кордон спонукало до розвитку міст(Магденбурсьне право-це самоврядування в містах)

1576р.-заснована Острозька академія

1453-виникнення православного братства у Львові при храмі Успіння Божої Матері. На той час воно було суто релігійно-благодійним і лише на прик. 16ст. основною його діяльністю стає оборона православ. Віри і рідного народу.

1624- засновано Луцьке Христоздвиженське братство при храмі Чесного Христа, опікуном його був П.Могила

1632- виникло молодече братство Св. Юрія в Луцьку при Чеснокрееносному братстві

У створеній коштом львівських міщан друкарні 1574 р. Іван Федорович надрукував «Апостол». Того самого року у Львові, в друкарні Федоровича, вийшов перший український друкований підручник для навчання грамоти — «Буквар». Іван Федорович надрукував іще один «Буквар» — 1578 p., під час перебування в Острозі, куди його запросив князь Острозький. Незабаром в Острозі Федорович видав Новий завіт (1580 р.) і справжній шедевр з-поміж стародруків — Острозьку Біблію (1581 p.). Вона була першим повним друкованим виданням Біблії церковнослов'янською мовою.

26. Петро́ Кононович Конаше́вич-Сагайда́чний^[1] (*бл. 1582, Кульчиці — †10 березня 1622, Київ) — православний шляхтич зПеремишльської землі, козацький ватажок, кошовий отаман Запорозької Січі, гетьман Війська Запорозького. Організатор успішних походів українських козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, меценат православних шкіл.

Хотинська війна 1620—1621 років — війна султанської Туреччини проти Польщі, яка завершилася 4-тижневою битвою об'єднаних сил українського козацького і польського шляхетського військ проти турецько-татарських загарбників під Хотином(звідси її назва) і поразкою турків.

27. Богда́н Хмельни́цький (27 грудня 1595 (6 січня 1596)^[1] — 27 липня (6 серпня) 1657) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави в Наддніпрянській Україні (1648–1657). Шляхтич, реєстровий козак,військовий писар, з 1648 року — гетьман Війська Запорозького . Організатор повстання проти панування шляхти в Україні, яке переросло уНаціонально-визвольну війну українського народу проти Речі Посполитої. Засновник козацької держави на теренах Центральної України —Війська Запорозького, більш відомої як Гетьманщина. Через ненадійність кримських союзників та важку війну з Річчю Посполитою, у 1654році в Переяславі уклав військовий союз з Московським царством. Наприкінці свого життя намагався переорієнтуватися на союз зі Швецієюта Османською Портою, вбачаючи в амбіціях Москви небезпеку козацькому суверенітету.

28. Причини:

- політична: пригнічення укр., виставивши їх на останнє місце після Польщі, Литви, в зв’язку з цим вони не мали права впливати на країну, українські князі та шляхта полонізувалися,усі посади належали полякам

- національна: поляки вважали себе зверхними над литов. і укр. Народом

- релігійна: нав’язування католицизму, утвор. Греко-католицьку церкву, утиски та переслідування православного населення

- психологічний гніт.

Це була національно-визвольна війна- Укр. Націон. Революція(поч.1648- зак.1657)

Рушійна сила: козаки, міщани, селяни, дрібна шляхта

29. в січні 1654р.-відбулася переяславська рада, де уклали «Березневі статті» Москва і Укр.

Березне́ві статті́ 1654 року (інші назви — «Статті Богдана Хмельницького», «Березневі статті Богдана Хмельницького», «Статті війська Запорозького», «Переяславські статті») — угода між російським царським урядом і українською козацькою старшиною, комплекс документів, які регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України післяПереяславської ради.

Згідно з цими статтями Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом. На Гетьманщині без обмежень мало далі діяти місцеве право, обумовлювалося невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України. Україна зберігала свої збройні сили — 60-тисячне козацьке військо. Гетьманський уряд мав право на ведення стосунків з іноземними державами, правда з дозволу царського уряду і не мав права на зносини з Польщею та Туреччиною. Гетьман обирався на козацькій раді пожиттєво, а царя лише повідомляли про результат виборів. Влада Гетьмана поширювалась на всю територію України. Всі податки і доходи збирались українськими фінансовими органами. Представники Москви лише мали приймати від них належну їй данину.

При виборах наступних гетьманів приймалися договірні статті, в яких ряд пунктів Березневих статей скорочувався, вводилися нові статті.

30. Б.Хмельницький зміцнив державу, її устрій та порядки.Спочатку вона наз.Військо Запорізьке, а згодом затвердилась народна назва Україна.Тереторія була обмежена Зборівським договорем 1649р. територія Гетьманщини поділялась на адміністративно-тереторіальні одиниці(полки і сотні,де розміщувалися військові підрозділи).

Українська держава була козацькою республікою,де гетьман обирався безстроково, до управління допускалися тільки представники козацтва.Було ліквідовано землеволодіння польських магнатів,шляхти, і католицької церкви.Селяни отримали особисту свободу і право приватної власності на землю.Козаки звільнилися від багатьох повинностей і податків. Гетьман уособлював виконавчу владу і спирався на владу старшин. Вищим органом влади була Генеральна Рада, яка збиралась 2р. на рік або у надзвич. Ситуаціях. Фактичну владу у держ. Мали Гетьман і Рада Старшин.

31

Грудень 1648р. тріумфально в’їжджає до Києва,як переможець. Починається формуватися козацька держ.(коз.держ. автономія Польщі)

5-6 серпня 1649р. Зборівська битва розгром Польського війська, Польша погодилась на умови,дозволила 40тис. реєстрових козаків.Була підписана Зборівська угода

1650-53рр- Б.Хмельн. здійснює декілька походів на Молдову,для того щоб визнали його владу і нез. Козацької держ.

28червня 1651р-Берестейська битва

28 жовтня 1651-Білоцерківська угода,поляки повертаються на укр. землі і реєстрове коз. Було зменшене в 2р.

1-2червня 1652р- Баторгська битва, скасована Білоцерк. Угода і все повертається до Зборівської.

21жовтня-15грудня1653-Жванецька битва,уклад. Жванецький договір(орієнтація на Москву)

В січні 1654р.-Переяславська Рада, уклали «Березневі статті» Москва і Укр.(29пит.)

серпень 1656р.-Польща з Московією не порадившись з укр. Уклали «Вілінське перемир’я»

1657р.-померає Б.Хмельницький

Гетьманщина Б. Хмельницького здобула широке міжнародне визнання. Україна підтримувала постійні дипломатичні контакти з Росією, Кримом, Туреччиною, Польщею, Трансільванією, Молдовським князівством. Українську державу визнали Венеція, Волощина, Швеція та інші країни. Усі інтриги польської дипломатії, спрямовані на ізоляцію Гетьманщини від європейського світу, зазнали провалу. Українська держава мала і свою символіку: прапор малинового кольору і герб, на якому було зображено козака з мушкетом і шаблею. За роки Національно-визвольної війни Україна Б. Хмельницького постала перед усім світом як суверенна, незалежна держава.

 Було укладено українсько-турецьку угоду (1648 чи 1649 p.), що надавала українським купцям право вільного плавання Чорним морем і право безмитної торгівлі в портах Османської імперії. 

32,33 Руїна почалася після смерті Б.Хмельницького.Виговський проголосив себе гетьманом, в наслідок цього козацтво розкололось на 2 групи за і проти.

1568- почалась громадянська війна

16 вересня 1658- Гадяцька угода,між Поляками і Виговським,про те що коз. Поверталось до Польщі

1659р.- Виговського усувають з посади гетьмана і передають владу Юрію Хмельницькому.

30 січня 1667р.-Моск. І Польща підписують Андрусівське перемир’я без згоди укр.. ділять: право бер.-переходить до Польщі, а ліво бер.-до Москви

6 травня 1686 р.- Вічний мирний договір між Річчю Посполитою і Московською державою, підписаний  у Москві.вони поділили Укр. Між собою, а ще Річ Посполита отримувала 146 тис. крб. компенсації за відмову від претензій на Київ

34.35

1687р.-буго обрано гетьманом Івана Мазепу,того ж року він укладає з Москвою коломицькі статті(визнання царя Петра 1)йому вдалося зміцнити Укр. Підняття іі авторитет. Петро 1 послабив свій контроль над Укр.,тому що довіряв Івану Мазепі

Політика мазепи:

- підтримував дипломатичні стосунки з європейськими монархами

- 1708р. укладає Україно-Швецьку угоду про союз проти Москви ,який забезпечував союз — протекцію Швеції і зберігав самостійний розвиток Гетьманщини, Українсько-польська угода, як варіант, передбачала федерацію Гетьманщини з Річчю Посполитою. І. Мазепа, уклавши ці договори, сподівався ще до закінчення війни забезпечити інтереси України.

-відновлення укр..державності,1701р.узаконив кріпацтво(2-3дні),опікувався освтою,релігією,мистецтвом…

У жовтні 1708р. війська шведського короля вступили на укр., Мазепу підтримали запорожці і незначна частина козаків.Петро 1,майже одразу розпочав паралельний похід проти зрадників, було зруйновано гетьманську столицю Батурин і 6тис. його жителів. У 1708р.-царь наказав обрати нового гетьмана Івана Скоропадського(1708-1722) 27 червня 1709р.- відбулася вирішальна битва Північної війни під Полтавою,укр.-шведська армія зазнала поразки і тікають до Османської імперії(м.Бендера.Молдовія)і 21 вересня 1709р.-померае Мазепа

36.

1710р- було обрано гетьманом укр. Пилипа Орлика, вибори відбувалися в Молдавії,він так і залишився гетьманом у вигнанні.При обранні було підписано першу конституцію. Цей документ був складений між гетьманом і козацтвом, яке виступало від імені укр. Народу:

- вона закріпила республ. Устрій держави та виборність всіх посад

- головою держави був гетьман,владу якого обмеж. Старшинською радою

- територія держ. Визнач у межах зазначених у зборівському договорі 1649р.Київ став столицею.

П.Орлик здійснив намагався створити анти-російську коаліцію,але зазнав поразки. Він прагнув визволити Укр. Від рос. Панування, об’єднавши укр. Землі в єдину державу

37

4червня 1775р.- наказом Катерини2 було зруйновано Запорізьку Січ

Причини:

-несумісність автономного існування Січі в складі рос. Імперії

-Роль Січі як натхненника республіканських ідей у країні

- втрата свого значення, як військової сили, після російсько-турецької війни

- опір запоріжців захопленням їхніх земель поміщиками і царським урядом

Після ліквідації Січі козаки, прагнучи уникнути переслідування з боку царизму, переселилися в пониззя Дунаю, де на турецьких землях ними була заснована Задунайська Січ, яка з перервами та численними переїздами з місця на місце проіснувала до 1828 року. Січ же Запорізька залишилась в пам'яті українців на віки.

38.

Поділи Польщі - чотири поділи території Польщі між іншими державами (1772, 1793, 1795, 1939 pp.).

Перший поділ Перший поділ Польщі було закріплено Петербурзькими конвенціями 1772р. між Росією та Австрією, а також між Росією та Прусією.     Відповідно цих документів Австрія отримувала Галичину, Прусія – Помор'я (за вийнятком Гданська) і частину Великої Польщі, Росія – українські та білоруські землі на схід від Західної Двіни та Дніпра, а також Латгалію.

Другий та третій поділи Другий поділ Речі Посполитої став за цих умов неминучим.     12 січня 1793 р. між Росією та Прусією була підписана нова конвенція. Росія отримувала українські та білоруські землі з містами Мінськ, Слуцьк, Пінськ, Житомир, Кам'янець-подільський. Прусія отримала частину Великої Польщі та Куявію, а також Гданьськ.

 3 січня 1795 р. була підписана конвенція про третій поділ Польщі між Росією та Австрією, а 24 жовтня подібна ж конвенція була укладена між Прусією та Росією.     До Росії відійшли Литва, Курляндія, Західна Білорусь та Західна Волинь. Австрія отримала малопольскі землі з містами Люблін та Краків, Прусія – частину Підляшшя і Мазовецьких земель з Варшавою, а також частину Жемайтії.

Четвертий поділ Польщі відбувся у вересні 1939 р.

39.

Особливістю перебування Лівобережжя і Слобожанщини у складі Росії в XVIII ст. був тотальний, безперервний, хоча і хвилеподібний наступ самодержавства на права України. Суть цього наступу полягала в намаганні ліквідувати українську автономію та інкорпорувати ці землі до складу імперії.  І етап (1708—1728) — форсований наступ на українську автономію. Хвиля репресій, розгром Батурина були першою реакцією Петра І на перехід І. Мазепи до шведів.  II етап (1728—1734) — повернення Україні частини її прав та вольностей. Смерть Петра І, реальна загроза війни з Туреччиною змінили політичну кон´юнктуру. Бурхлива діяльність Малоросійської колегії, яка весь час накладала нові податки на українських землевласників, зачепила інтереси всесильного О. Меншикова, який володів величезними маєтками і навіть містами в Україні.  У 1728 р. в день коронації Петра II новий гетьман подав петицію про повернення Україні колишніх прав та вольностей згідно з угодою 1654 р. Натомість одержав «Решительные пункты», відповідно до яких гетьман не мав права вести дипломатичні переговори; генеральну старшину та полковників затверджував цар; для контролю за гетьманськими фінансами почали призначати не одного, а зразу двох підскарбіїв — росіянина та українця; мито за товари, які ввозилися до України, мало йти у царську казну та ін.  III етап (1734—1750) — посилення імперського тиску. Після смерті Д. Апостола в Петербурзі було прийнято ухвалу: нового гетьмана не обирати, а всю повноту влади передати тимчасовому державному органу, що дістав назву «Правління гетьманського уряду». До нього входило шість осіб: троє росіян та троє українців.  IV етап (1750—1764) — тимчасове уповільнення процесу російської експансії. У 1750 р. Україну чекав черговий поворот долі — саме цього року останнім гетьманом стає брат фаворита нової імператриці Єлизавети — К. Розумовський. Російський уряд уповільнив, але не припинив свого наступу на українську автономію. V етап (1764—1783) — остаточна ліквідація української автономії. Після ліквідації гетьманства 1764 р. вся повнота влади в Україні зосередилася в руках Другої Малоросійської колегії на чолі з графом П. Рум´янцевим. Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію. 

40.

У другому десятиріччі XVIII ст. Польща відновила своє панування на всій території Правобережної України. Тут поновили свою діяльність воєводські органи управління та королівські суди. Магнати і шляхта знову стали єдиними володарями краю. Панщина досягала небачених розмірів, влітку робота на панських землях тривала по 13—15 годин на добу, селяни сплачували безліч податків, ледь-ледь перебиваючись, в той час як кілька родин найбільших магнатів володіли величезними латифундіями. Іноземне панування гальмувало економічний розвиток українських земель. Майже 80% земель перебували у приватній власності магнатів і шляхти. Відродження козацтва тут було заборонено. Без козаків селянам було важко дати відсіч шляхті. 

41

відродження:

-фольклорне - освідченими людьми збиралися пісні,перекази,документи,все що було про народ

-культурнеи- базувалось на фольклорному,а також намагалися повернути культуру і мову

-громадське- організації,самоуправління,щоб підвищити укр.свідомість

-політичні партії- боротьба за владу

Час від часу на західноукраїнських землях спалахували національно-визвольні й антифеодальні виступи,тому що права укр. Пригнічували.

Найвагоміший внесок у національно-культурне відродження, становлення нової, народної, літератури в Західній Україні зробили діячі прогресивного літературного угруповання «Руська трійця» — Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький.Навколо неї об’єднувалася молодь,яка прагнула працювати для добра свого народу

В 1834р. Русь.трійця робить спробу видати збірку «Зоря»,в якій були надруковані укр.пісні,твори членів гурту,але укр.цензура заборонила її публікацію.

В 1843р розпадаеться гурток,після смерті М.Шишкевича