Загальна географія

ЛІТОСФЕРА І РЕЛЬЄФ

Внутрішня будова Землі

Основними сучасними методи дослідження надр нашої планети є надглибинне свердлування та сейсморозвідка.

Надглибинне свердлування дає змогу безпосередньо вивчати гірські породи надр, вилучивши їх на поверхню. Проте він є дуже дорогим, а також дозволяє вивчати лише більш поверхневі шари планети. Адже навіть найглибші бурові свердловини світу досягають тільки 12 км (у Кривому Розі в Україні та на Кольському півострові в Росії).

Сейсморозвідка полягає у створенні штучного землетрусу шляхом вибуху з подальшим дослідженням характеру проходження вглиб планети сейсмічних хвиль.

Ці коливання здатні за годину пройти наскрізь планети. Відомо, що у твердому середовищі вони проходять зі значно більшою швидкістю, ніж у рідкому чи пластичному. Завдяки цьому вдалося з'ясувати, що Земля в середині має шарувату будову, цей метод, хоча й дозволяє вивчити всю внутрішню будову планети, але дає опосередковані дані.

Усе ж на підставі даних науки геофізики вдалося встановити, що наша планета складається з трьох основних частин:

1)ядра,

2)Мантії

3)земної кори.

1)Ядро - найбільш масивна внутрішня частина Землі. Воно складається з речовин, що мають властивості металів. Радіус ядра становить близько 3500 км. Температура в ядрі досягає 4000-5000 °С. Ядро поділяють на А)внутрішнє

Б)зовнішнє.

За ними сейсморозвідки, внутрішня частина ядра перебуває в дуже твердому стані ( коливання проходять дуже швидко), а зовнішня - у рідкому (сейсмохвилі дуже сповільнюються). Існує припущення, що завдяки переміщенню речовини зовнішнього ядра зароджується магнітне поле Землі. Єдиної точки зору на речовинний склад ядра не існує. Одні фахівці вважають, що ядро складається зі сполук заліза та нікелю, другі - з металізованих силікатів, інші - з оксидів заліза.

2)Мантія - найбільша за об'ємом части­на планети (4/5 об'єму Землі). Речовина мантії перебуває у твердому стані. Тільки на глибині близько 150-200 км від поверхні у верхній частині мантії було виявлено пластичний в'язкий шар - астеносферу. Тем­пература речовини мантії з наближенням до поверхні Землі знижується від 4000° до 1000 °С. Вважають, що речовина внутрішніх частин мантії збагачена важкими елемен­тами і наближується за хімічним складом до залізистих метеоритів. У складі верхньої мантії, на думку вчених, переважають кремній та магній.

3)Земна кора = вище мантії лежить земна кора - верх­ня тверда оболонка Землі, що складається з гірських порід і мінералів. Порівняно з товщиною мантії та ядра - це тонка плівка.

Товщина земної кори коливається від 5 до 80 км.

За складом і будовою розрізняють:

1) Материкову

2)океанічну земну кору.

1)Материкова = земна кора складається з трьох шарів гірських порід.

Верхній утворений із пухких осадових порід.

Під ним розташований гранітний шар,

а ще глибше - ба­зальтовий, який залягає на мантії.

Потужність материкової земної кори на рівнинах досягає 30-35 км,

а в горах - до 80 км.

2)Океанічна = земна кора складена з двох шарів (гранітний шар відсутній), потужність її незначна - усього 5-15 км.

На шельфі Світового океану земна кора має перехідний характер. Вона тонша, ніж під материка­ми (20-25 км), і має тонкий гранітний шар.

Літосфера = земна кора разом з верхньою частиною мантії до шару астеносфери створює тверду оболонку Землі . Отже, середня товщина літосфери становить 150-200 км. За сучасними уявленнями, літосфера не є суцільною оболонкою.

Літосферні плити – літосфера розбита велетенськими надглибинними розломами на окремі блоки.Розломи досягають глибини астеносфери, тому плити повністю відокремлені одна від одної і здатні дуже повільно рухатися по пластичній астеносфері. Швидкість їхнього руху становить 1 - 6 см на рік, помітити його без спеціальних приладів немож­ливо.

Межі між плитами проходять на дні океанів по серединно-океанічних хребтах або по глибоководних жолобах, на суходолі - по гірських поясах.

Внаслідок руху літосферних плит у горизонтальному напрямі в одних місцях земної поверхні відбувається їхнє зіткнення, в інших - розходження. Це спричинює утворення складок у земній корі та викликає процеси горотворення.

Зовнішні сипи Землі. Вивітрювання

На земну поверхню постійно впливають:

І) зовнішні процеси: вивітрювання, робо­та текучих вод, вітру, льодовиків, морського прибою.

Зовнішні сили здійснюють три види геологічної роботи: