26.Первая мировая война и Украина.

Война вспыхнула в июле 1914 г. как следствие противостояния двух военных блоков: Четверного союза (Германия, Австро-Венгрия, Турция, Болгария) и Антанты (Англия, Франция, Россия).

Украина явилась ареной военных действий в первой мировой войне. По её территории проходил Юго-Западный фронт. Около 3 миллионов украинцев воевали в составе российской армии, а 250 тысяч - на стороне австрийской армии.

Боевые действия на Юго-Западном фронте начались в Галичине. Галицкая битва продолжалась с 6 августа по 13 сентября 1914 года.

Успешное наступление закончилось взятием 3 сентября Львова и 4 сентября - Галича. В результате Галицкой битвы российские войска заняли всю восточную часть Западной Галичины и почти всю Буковину.

Во время проведения боевых действий на западно-украинских землях обострилась оперативная обстановка на юге. На стороне австро-германского блока в войну вступила Турция. В акваторию Чёрного моря через Дарданеллы вошли немецкие крейсеры "Гебен" и "Бреслау" и вместе с турецким флотом потеснили англо-французские эскадры, в октябре 1914 г. внезапно обстреляли Севастополь, Одессу, Феодосию и Новороссийск. В конце 1914 г. как на Западном, так и на восточном фронтах были прекращены активные боевые действия, начался этап позиционной войны, что свидетельствовало о крахе немецкого плана молниеносной наступления. Важную роль в провале этого плана сыграла российская армия, которая своими активными действиями оттянула на Восточный фронт значительные германо-австрийские силы.

С самого начала военные действия наложили отпечаток на все сферы внутренней жизни Украины. Прежде всего, война существенно подорвала производительные силы. В армию было мобилизовано около половины работоспособного мужского населения Украины. Первая мировая война имела негативные последствия и для сельского хозяйства. Среди народных масс усиливалось недовольство войной, хозяйственной разрухой в стране, вообще политикой самодержавия. Увеличивалось количество забастовок, которые охватывали все промышленные центры. Возросло количество выступлений крестьян, усилились антивоенные настроения солдат. Страна стояла перед новым революционным взрывом.

27. Проголошення автономії України. Діяльність Центральної Ради.

І Універсал оголошено на другому Всеукраїнському Військовому З'їзді;

Після того, як у травні 1917 року Тимчасовий уряд відмовився надати автономію України(навіть не негайно, а в перспективі), Центральна Рада, виходячи з принципу «ні бунту, ні покірності», прийняла рішення прийняти I Універсал ("До українського народу, на Україні і поза її сущому "). Текст Універсалу був зачитаний В. Винниченком 10 (23) червня 1917 на II Всеукраїнському Військовому З'їзді. Згідно з I Універсалом проголошувалася автономія України у складі Росії («не одділяючись від всієї Росії … народ український має сам порядкувати своїм життям»). Законодавчим органом повинні були стати Всенародні Українське Збори (Сейм), що обираються загальним, рівним, прямим, таємним голосуванням. Всі кошти, отримані від збору податків, відтепер повинні були залишатися в Україні. Враховуючи багатонаціональний склад України, Універсал закликав українських громадян до злагоди і порозуміння. Українська Центральна Рада брала на себе відповідальність за поточний стан справ у державі, були запроваджені додаткові збори з населення на користь Ради, але не ставилася вимога про припинення платежів у загальноросійський бюджет. По проголошенні автономії 15 (28) червня 1917, було створено уряд (Генеральний Секретаріат). У відповідь на І Універсал Тимчасовий уряд 16 (29) червня виступив з відозвою «Громадянам України», в якому запропонувало громадянам українцям розвивати земське і міське самоврядування.

Умови:

1)Проголошення автономії України в складі Росії;

2)Джерелом влади в Україні є український народ;

3)Управління України має здійснювати всенародні українські збори (сейми або парламент);

4)Українські збори приймають закони, і тільки ці закони діють на території України;

5)Висловлювалася надія, що неукраїнські народи, які проживають на території України, разом з українцями будуть будувати автономний устрій.

28.Украї́нська Наро́дна Респу́бліка (за старим правописом: Українська Народня Республіка; УНР) — українська держава, що існувала в 1917–1920 роках на території Центральної, Східної та Південної України зі столицею в Києві. Постала на місці південно-західних губерній Російської імперії, заселених українцями. До квітня 1918 року очолювалася Центральною Радою на чолі з Михайлом Грушевським; після грудня 1918 року — Директорією. Проголошена 7 листопада 1917 року, після більшовицького жовтневого перевороту, як автономна республіка у складі Російської республіки. 22 січня 1918 року, після українсько-більшовицької війни, проголошена незалежною державою. До березня 1918 року користувалася міжнародною підтримкою Німецької імперії. Після поразки останньої в Першій світовій війні опинилася в міжнародній ізоляції. Проводила внутрішню політику, спираючись на соціалістичну популістичну ідеологію. 22 січня 1919 року об'єдналася із Західно-Українською Народною Республікою. Ліквідована в ході поразки українських визвольних змагань 1917–1920 років. В 1921 році територія республіки за результатами Ризького договору 1921 року була анексована між Польщею з одного боку, УРСР і Радянською Росією з другого. Протягом 12 листопада 1920 — 22 серпня 1992 року Уряд республіки перебував у вигнанні, а потім саморозпустився через відновлення незалежности України (Президент УНР в екзилі Микола Плав'юк передав грамоту Державного Центру УНР Президентові України Леоніду Кравчуку, що Українська Незалежна Держава, проголошена 24 серпня 1991 року, є правонаступницею УНР)