10.Галицько-Волинське князівство: утворення, розвиток, значення. ДанилоГалицький.

Після розпаду староруської держави в 12 столітті на окремі регіональні формування, Галицько-Волинське князівство перебрало на себе державотворчі традиції Русі. Незважаючи на руйнівні війни, які не обійшли й князівство, на його територіях в 12 столітті спостерігалась стабілізація економічного та політичного розвитку. На галицьких та волинських землях спостерігалося зростання населення та економічного потенціалу, а також формувалося регулювання економічних відносин. В 1199 р. князівства з аналогічними економічними та культурними умовами, політичними та економічними відносинами об’єдналися в Галицько-Волинську державу під керівництвом галицького князя Романа, нащадка Володимира Мономаха. Князь Роман першим в історії давньоруської держави увів такі звернення до правителя, як „Великий Князь” та „Правитель всієї Русі”.

Зміцнення влади Галицько-Волинського князя відбувалося за мов постійної опозиції з боку бояр, яких підтримували закордонні покровителі: угорці та поляки. Після смерті Романа Мстиславича боярам вдалося відлучити від влади його синів, Данила та Василька. В 1214 р. королем Галицько-Волинського князівства було проголошено Кальмана, молодого угорського князя, який одружився з польською принцесою. Відтоді почалася довготривала війна під проводом Данила Галицького та його брата Василька за повернення батьківського трону. Ця війна увійшла в історію як визвольна війна за відродження незалежності та територіальної єдності Галицько-Волинського князівства. Головною метою Данила Романовича було зміцнити державний інститут князівства та заручитися підтримкою громадськості, чого він сподівався досягти за допомогою бояр. За таких умов він запозичив певний державотворчий досвід Візантії та низки інших західноєвропейських країн.

Наприкінці 1230-х рр. Данилу Галицькому вдалося встановити мирні стосунки з сусідами, одруживши свого сина з донькою Бели ІХ, короля Угорщини. Князь доклав значних зусиль для захисту кордонів країни під час татаро-монгольської навали. Укріплення, які він побудував одразу після вторгнення монголів, сприяли зменшенню кількості грабежів в порівнянні з іншими князівствами. В 1254-1255 р. йому також вдалося одержати кілька перемог над загонами Орди та відкинути їх подалі, за межі України.

Внутрішня та зовнішня політики Данила Галицького сприяла підвищенню його популярності в очах світової спільноти. Придворні європейських коронованих осіб вважали за честь мати зв’язки з галицько-волинським князем. В 1253 р. папа Інокентій ІХ коронував Данила в місті Дрогобич на Підляшші. Цим актом було підтверджено визнання Галицько-Волинського князівства суб’єктом міжнародного права. Територія князівства значно збільшилася протягом 13 століття, за часів наступників Данила Романовича. Зокрема, до князівства було приєднано землі Люблянщини та Транскарпаття. Певний час галицько-волинський князь керував також землями Литви. Незважаючи на часткову економічну та політичну залежність від Золотої Орди, князівству вдалося зберегти власну зовнішню політику. Однак постійна виснажлва боротьба з внутрішніми та зовнішніми ворогами в кінці-кінців ослабила Галицько-Волинську державу, чим одразу скористалися її противники. Наприкінці 14 століття землі князівства поділили між собою Польща, Литва, Угорщина та Молдавія.