48.Україна в період першої світової війни.

Перша світова війна не була випадковою історичною подією, а стала результатом політичного, економічного й суспільного розвитку великих європейських держав, США та Японії кінця XIX - початку XX ст. У результаті загострення міждержавних суперечностей, великі країни на зламі віків об'єдналися у дві великі коаліції (союзи). У 1882 р. Німеччина,Австро-Угорщина та Італія склали «Троїстий союз». На противагу йому 1907 р. Англія, Франція та Росія утворили «Троїсту згоду», або Антанту. Кількість учасників блоків з часом змінювалася і зростала, так що у розпал війни в ній брало участь 33 держави.Війну розпочала 19 липня (1 серпня) 1914 р. Австро-Угорщина проти Сербії, використавши вбивство сербськими патріотами спадкоємця австрійського престолу. За кілька днів у війну вступили всі учасники (крім Італії) «Троїстого союзу» та Антанти. Метою її був перерозподіл уже поділеного світу. Україна стала об'єктом мілітаристських домагань Росії, Австро-Угорщини та Німеччини. Кожна з цих держав прагнула захопити всі без винятків українські землі і, приєднавши до своїх володінь, перетворити на аграрно-сировинний придаток, широкий ринок збуту товарів і дешевої робочої сили.

Поділені між двома ворогуючими блоками українці, які не мали власної держави, що захищала б їхні інтереси, опинилися перед прірвою братовбивчої війни. Потрапивши по обидві лінії фронту, українці змушені були вбивати один одного і воювати за інтереси чужих, ненависних імперій, які століттями докладали зусиль, щоб знищити їх як народ.

З наказу російського командування закрито всі українські кооперативи,НТШ, погромлені бібліотеки і музеї, «Просвіту», культурні установи, газети, журнали, видавництва. З допомогою москвофілів вишукували діячів національних партій, народовців, радикалів і розстрілювали. Заборонили прилюдні виступи українською мовою, обмежили її викладання у школах, впроваджуючи натомість

Після ганебних провалів на фронті й під тиском всезростаючого революційного руху в Росії та діяльності національних партій за кордоном і в підпіллі, цар змушений був пом'якшити тон щодо українців і піти їм на деякі поступки, щоб вкрай не озлоблювати та не насичувати і так нездорову атмосферу неприязню. В Україні починають знову працювати товариства, книгарні, кооперативні спілки, виходити газети й журнали. Під тиском хвилі страйків і демонстрацій, що прокотились у лютому 1917 p. по імперії, віковий царський режим упав, мов спорохнявіле дерево. 3 березня 1917 р. бездарний Микола II, не в змозі справитися із ситуацією у державі, підписав акт про зречення від престолу.Відразу ж як стало відомо про зречення, 4 березня, у Києві зібралося на засідання Товариство українських поступовців, до якого приєдналися представники всіх українських партій і утворили єдиний координуючий орган українського руху, що прибрав назви Центральної Ради. Головою Центральної Ради став Михайло Грушевський. В Україні розпочалася Національна революція.

49.Створення і діяльність Центральної Ради. М.Грушевський.

Після повалення царизму в Російській імперії, у Києві 4 березня 1917 року утворюють Виконавчий комітет об’єднаних громадянських організацій, які від імені Тимчасового уряду і в перші пореволюційні дні вважався найвищою виконавчою владою. Подібні організації виникають по всій території України. Водночас починають організовуватися ради робітничих і солдатських депутатів. Знаковим є утворення 4 березня 1917 року в Києві, за ініціативи Товариства українських поступовців, Української Центральної Ради.

Провідну роль у Раді відігравали партії українських соціалістів-федералістів, соціал-демократів, есерів. 7-8 квітня у Києві Центральна Рада скликає Національний конгрес. На ньому було обрано новий склад Ради, надалі він мав поповнюватися за територіальним принципом та шляхом делегування представників від політичних партій до громадських установ.

Головою Ради конгрес обрав М.Грушевського. Національний конгрес доручив Центральній Раді розробити статут української автономії. Перший Всеукраїнський військовий з’їзд українізованих частин, що відбувся у травні 1917 року, проголосив Раду «єдиним компетентним органом», здатним вирішувати всі наболілі питання життя краю.

Одним із перших програмних документів Центральної Ради був виданий нею 10 червня 1917 року «1 Універсал до українського народу на Україні й поза Україною сущого». У ньому проголошувалась автономія України, «не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою Російською». Висловлювалася надія, що національні меншості, які живуть на території України, теж будуватимуть автономний устрій.

Перший український уряд очолив В.Винниченко. 3 липня 1917 року Центральна Рада опублікувала 2 Універсал. У ньому проголошувалося, що вона, «з задоволенням сприймає заклик уряду до єднання». Рада зобов’язувалася підготувати закон про автономний устрій України, в якому мали враховуватись інтереси національних меншин, тобто її кожного четвертого громадянина, для прийняття його Установчими зборами. Складений радою «Статут вищого управління України» не було прийнято Тимчасовим урядом.

7 листопада 1917 року Центральна Рада проголосила 3 Універсал: «Віднині Україна стає Українською Народною Республікою. У цьому Універсалі була накреслена програма політичних та соціально-економічних перетворень в Україні, а саме ліквідація приватної власності на землю, 8-годинний робочий день на підприємствах, контроль над виробництвом, скасування смертної кари, запровадження судової реформи, гарантія демократичних свобод, персонально-національна автономія для національних меншостей.

В ніч на 12 січня 1918 року Михайло Грушевський оголосив останній 4 Універсал, яким проголошувалася «вільна Українська Народна Республіка».