45.Суспільно – політичний рух на початку хх ст. Становлення українських

політичних партій.

На початку XX ст. великої активності набув земський рух. Хоча земства діяли в цей час на Україні лише на Лівобережжі і Півдні, їх голос звучав гучно у вимогах скликання загальноросійського Земського собору, рішучого оновлення законодавства, надання усім громадянам політичних прав і свобод. Значно зросла роль земств у ході так званої "банкетної кампанії" 1904р., влаштованої на честь 40-річчя судової реформи. Під часи проведення земства в містах і містечках відбулися мітинги та демонстрації опозиційного характеру, нерідко з відверто антисамодержавними лозунгами.

Були проведені масові культурно-просвітні заходи, у яких брали участь широкі верстви української інтелігенції, відомі діячі національного руху. Серед таких заходів слід назвати урочисте відкриття в Полтаві пам'ятника І.П.Котляревському, відзначення 35-річчя творчої діяльності М.В.Лисенка та І.С.Нечуя-Левицького. Все це сприяло зростанню національної само свідомості українців, зміцненню контактів між українцями у складі Австрійської та Російської держави. Конфлікти з властями, що виникали, тільки посилювали рішучість учасників. Так, у Полтаві під час відкриття пам'ятника Котляревському було заборонено виголошувати привітання українською мовою. Але делегати відмовились виступати і поклали на стіл президії тексти своїх промов.

Одночасно відбувається піднесення робітничого та селянського руху. Економічна криза, що охопила на початку XX ст. економіку всієї Російської імперії, привела до погіршення становища робітничого класу. Робітники часто переходили від чисто економічних до політичних вимог. Особливо грізним був загальний політичний страйк 1903 р., що охопив усі українські промислові центри. Селянство, яке перебувало в скрутному становищі у зв'язку з голодом 1901 -1902 рр., нападало на поміщицькі маєтки. Тільки навесні 1902 р. трапилося близько 120 таких нападів.

Значно посилюються студентські виступи з вимогами академічних свобод. У відповідь на студентські заворушення в Київському університеті в грудні 1900 р. царський уряд вдався до репресивних заходів. 183 студенти на початку 1901 р. були віддані в солдати. У 1902 р. українське студентство взяло активну участь у всеросійському студентському страйку.

Царський уряд з одного боку посилював репресії, а з другого був змушений іти на поступки. Студентам було дозволено створювати гуртки, каси, бібліотеки, скликати студентські збори.

В листопаді 1904 р. було дозволено скликати земський з'їзд, на якому і знову вимагали "народного представництва з законодавчими правами".

12 грудня 1904 р. було оголошено царський указ про поступове зрівняння селян у правах з іншими станами, розширення прав земств, про введення державного страхування робітників.

Одночасно обговорювалося питання про скасування обмежень щодо української мови. Всі експерти, до яких звертався уряд з цього питання, виступали за таке скасування. Але уряд не зміг стримати наближення революційної бурі 1905-1907 рр.

Підсумовуючи цю тему, слід вказати на те, що опозиційний настрій щ початку XX ст. охопив практично всі кола суспільства.

Український рух вийшов за межі переважно культурно-освітні і н політичного спрямування. Виник цілий ряд українських політичних партій але у своїх програмних цілях ці партії (за винятком Української народної партії) не йшли далі національної автономії для України.

1. Революційна українська партія /РУП/.

Виникла в 1900 р. в м. Харкові. Лідери-студенти: Д. Антонович, Б. Камінський, Л. Мацієвич, М. Русов.

Мета: самостійна соціалістична Україна.

Українська соціалістична партія /УСП/.

Виникла в 1900 р.

Лідери: Б. Ярошевський, М. Меленевський,- українці польської культури. Створена на взірець Польської соціалістичної партії /ПСП/.

Програмні засади: практично не було розбіжності з РУП, тому на деякий час УСП (червень - грудень 1903 р.) навіть об'єднувалась з РУП.

В 1904 р. – більшість членів УСП вступила в ПСП.

Українська народна (національна) партія /УНП/.

Оформилась в 1902 р. як виразно націоналістична опозиція РУП.

Лідери: М. Міхновський, О. Макаренко.

Мета: "єдина, нероздільна, самостійна, демократична Україна".

Головний програмний документ : "10 заповідей члена УНП".

Українська демократична партія /УДП/.

Виникла в 1904 р.

Лідери: Б. Грінченко, С. Єфремов, І. Стешенко, - молодші члени громади та Всеукраїнської Загальної Організації.

Мета: ліквідація російського абсолютизму, побудова конституційного ладу, автономія України, широкі демократичні перетворення.

Українська радикальна партія /УРП/.

Виникла в кінці 1904 р.

Лідери: Б. Грінченко, С. Єфремов, М. Левицький, Ф. Матушевський.

Мета: соціалістичне перетворення майбутньої України та федеративні відносини з Росією.

Українська соціал-демократична робітнича партія /УСДРП/.

Виникла в грудні 1905 р. шляхом перейменування РУП.

Лідери: С. Петлюра, В. Винниченко, Д. Донцов, М. Порш, А. Жук.

В основу програми УСДРП лягла Ерфрутська програма німецьких соціал-демократів 1891 р.: право кожної нації на культурне і політичне самовизначення; широке самоврядування. Були намагання об'єднати партію з РСДРП, але через теоретичні розбіжності цього не сталося.

Українська демократично-хліборобська партія /УДХП/.

Утворена у червні 1917 р. Лідери: Д. Донцов, В. Липинський, В. і С. Шеремети.

Мета: "боротьбу за державний суверенітет цілого українського народу по всій Україні ми ставимо найважливішою і вихідною точкою нашої політичної програми"; "Українська національна ідея тільки тоді в силі оживити собою українську етнографічну масу, коли вона йде поруч з ідеєю суверенітету українського народу, коли вона кличе до повного національного визволення".

Отже, на поч. ХХ ст. розпочався процес творення українських політичних партій. Переважна більшість з них відстоювала ідею автономії України в складі демократичної федеративної Росії. Рубікон самостійництва перейшла лише УНП на чолі з М. Міхновським. Після поразки революції 1905/1907 рр. більшість українських партій фактично призупи-нили свою діяльність