35.Початок українського національного відродження в Наддніпрянській Україні першої половини хіх ст. Кирило – Мефодіївське товариство. Т.Г.Шевченко.

Наприкінці XVIII — початку XIX ст. в Україні розпочинається національно-культурне відродження. Суть цього процесу полягає у відновленні різних буття народу після їхнього занепаду. Характерною рисою відродження є те, що цей процес, як правило, спирається на здобутки, традиції та досвід попередніх поколінь. У зв'язку з цим закономірно, що наприкінці XVIII — початку XIX ст. помітно зріс інтерес до національної історії. Це виявилося в активному збиранні та публікації історичних джерел і пам'яток історичної думки, виданні журналів та альманахів.Характерними рисами історичних творів цієї доби були описовість, компілятивність, некритичне ставлення до джерел. Та це й не дивно, оскільки їхніми авторами були не професійні історики, а армійські офіцери. 1790 р. Імперська геральдична канцелярія стала вимагати від частини нащадків старшини беззаперечних юридичних документальних доказів права на дворянство, незважаючи на заслуги предків на козацькій службі в минулому. Намагаючись відстояти свої права почали активно збирати документи про свій родовід. На ґрунті накопичених джерел та матеріалів з'явилося багато історичних творів. Поява праць з історії України стимулювала посилення цікавості елітної частини українського суспільства до життя народу, його побуту, звичаїв, традицій та обрядів. На початку XIX ст. з'явилася і перша ластівка українського мовознавства — друкована граматика української мови — ?Грамматика малорусского наречия? (1818) О. Павловського. Характерно, що у цей час значна частина інтелігенції, українську мову, вважала її діалектом. Одним з перших, хто публічно виступив проти офіційних концепцій та примітивно-побутових поглядів на українську мову, був видатний харківський славіст І. Срезневський. Своєрідним підтвердженням слів І. Срезневського стала творчість не тільки родоначальника української літератури І. Котляревського, талановитого прозаїка Г. Квітки-Основ'яненка, геніального поета Т. Шевченка та інших. У цій блискучій плеяді особливе місце належить Т. Шевченку. Вже перша збірка його поезій ?Кобзар? (1840) продемонструвала світу широкий спектр лексичних, семантичних та фразеологічних можливостей української мови. Поет на практиці довів, що мова здатна передавати всі відтінки людських емоцій, а отже, може бути надійним фундаментом для створення літературних творів світового рівня у різних жанрах від низьких (байка, комедія, сатира) до високих (трагедія, ода тощо). У своїй творчості Шевченко синтезував українські діалекти різних регіонів, говірки міста та села, чим збагачував арсенал української літературної мови, суттєво сприяв національній консолідації народу України. У 30-х роках змінюються акценти у внутрішній політиці Російської імперії. Новий міністр народної освіти граф С. Уваров наполягав на тому, що шлях до процвітання російської держави лежить через зміцнення трьох принципово важливих суспільних основ — самодержав- ства, православ'я, народності. У цьому контексті й слід оцінювати та сприймати факт виникнення 1846 р. у Києві української політичної організації — Кирило-Мефодіївського товариства (братства). Це об'єднання, з одного боку, стало яскравим свідченням невмирущості політичної традиції обстоювання українського автономізму, з іншого — закономірним виявом загальноєвропейських тенденцій та процесів. Таємна організація виникла під впливом загострення протистояння в Європі між силами абсолютизму і демократії; ідеологічно сформувалася на основі передових західноєвропейських філософських систем та ідей польського романтизму. Засновниками Кирило-Мефодіївського товариства були В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров, П. Кулгпі, О. Маркевич. Пізніше до його складу увійшли Г. Андг>узь- кий, О. НавроцЄкий, Д. Пильчиков, І. Посяда, М. Савич, О. Тулуб^У роботі товариства активну участь брав і Т. Шевченко. Основні програмні положення цієї органі-" зації сформульовані у ?Книзі буття українського народу ? і ?Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефо- дія?. Характерною рисою цього об'єднання була чітка, яскраво виражена релігійна спрямованість. Про це свідчить той факт, що товариство назване на честь відомих слов'янських просвітителів, православних святих Кирила й Мефодія, і сама форма організації була запозичена в українських церковних братств.