28.Соціально – економічний розвиток України у другій половині хvіі – хvііі ст.

Стрижнем тогочасної економіки було сільське господарство. Земельна власність служить для правлячих верств економічною основою їхнього панування. Тож не дивно, що, втрачаючи політичну автономію, лівобережна старшина та шляхта намагалися зберегти бодай економічну незалежність шляхом концетрації у своїх руках значних земельних володінь.Тогочасне старшинське володіння землею існувало у двох формах: приватно-спадковій та тимчасово-умовній. Характерною рисою володіння була його незалежність від службового становища, а умовного те що Землі видавалися за службу на певний строк або ж ?до смерті?.Розширення меж приватного старшинського землеволодіння здійснювалося різними способами: займанщина вільних земель; захоплення громадських земель та угідь. Процес зростання та зміцнення старшинської земельної власності підтримував гетьманський уряд. У 30-х роках XVIII ст. понад 35% оброблюваних земель Гетьманщини вже перебували в приватній власності старшини. У період правління гетьмана Д. Апостола основний земельний фонд було роздано. Зростання крупного феодального землеволодіння супроводжувалося масованим наступом на землі та права козацтва і селянства. Особливо постраждали ці верстви в другій половині XVIII ст., коли офіційна влада в центрі та на місцях перестала визнавати ?займанщину? юридичноюпідставою для володіння земельними угіддями. Після поразки Української революції старшина взяла курс на обмеження прав рядового козацтва. Ще гіршим було становище селянства. Обмеження їхніх прав виявилося в тому, що наприкінці XVII ст. дедалі більшого поширення набуває феодальна рента, яка у другій половині XVIII ст. сягає п'яти і більше днів на тиждень. Логічним фіналом процесу обмеження селянських прав став царський указ 1783 p., який узаконив закріпачення селянства на Лівобережжі та Слобожанщині.Свої особливості мали аграрні відносини на Правобережжі. Оволодівши на початку XVIII ст. землями цього краю, Польща взялася за відновлення своїх порядків. Особливо швидко зростало магнатське землеволодіння. На середину XVIII ст. майже 40 магнатських родів контролювали 80% території Правобережжя. Великі земельні володіння вимагали значної кількості робочих рук, яких на Правобережжі хронічно не вистачало. Саме тому магнати створювали на своїх землях слободи, поселяючись у яких селяни звільнялися від усяких повинностей залежно від договору на 15—ЗО років.

29.Знищення Запорізької Січі, її роль в історії українського народу. Історична доля українського козацтва.

Запорізька Січ, що існувала на території нижнього Подніпров'я у середині XVI ст. – 1775 p., відіграла значну роль в історії українського народу. Вона була формою української державності у період наступу на Україну Польщі, Кримського ханства, Московії. Республіканська форма правління, участь найширших кіл козацтва у вирішенні практично всіх господарських та суспільних питань перетворили Запорізьку Січ на стійкий політичний організм. Висока виживаність Січі протягом довгого часу в умовах тиску іноземних держав забезпечувалася внутрішньою демократією, рівністю всіх козаків перед звичаями та традиціями. Саме запорізьке козацтво розпочало боротьбу за українську державність у кінці XVI – на початку XVII ст., підтримало Б. Хмельницького в ході Визвольної війни. Запорізький полково-сотенний устрій та принципи демократії були використані Б. Хмельницьким при розбудові Гетьманщини. Щоправда козацтво ніколи не хотіло бути підпорядкованим гетьманській владі, намагалося зберегти свою самостійність від Гетьманщини, що послаблювало сили українства. Конфлікти між Січчю та Гетьманщиною використала у своїх цілях царська Росія. На Січі стали формуватися нові соціально-економічні умови. Ту виникло і розвивалося хутірське господарство – зимівники, що було більш прогресивною формою господарювання, ніж використання селян-кріпаків. Козаки стали вільним станом в умовах феодальної Польщі, а пізніше Росії. Саме ці причини – демократизм та вільне землеволодіння на Січі ніяк не вписувалися в умови існування Російської імперії.Від початку заснування Нової Січі російський царський уряд поступово обмежував її права. У складі монархічної держави, якою була Російська імперія, козацька республіка не мала перспективи тривалого існування. У 1753 р. царизм спробував заборонити запорожцям обирати кошового. У 1752 р. в північно-східній частині Запорожжя було створено Нову Сербію, а наступного року на північно-східному кордоні володінь Січі засновано Слов'яносербію. Після проголошення незалежності Кримського ханства від Османської імперії над ним було встановлено російський протекторат. Відтепер зникла загроза татарських нападів, для захисту від яких імперії й були потрібні запорозькі козаки. По завершенні російсько-турецької війни під час повернення російських військ додому генерал Петро Текеля несподівано отримав наказ зайняти Січ і розігнати запорозьке козацтво. Наприкінці травня 1775 р. регулярні війська вступили на Запорожжя і рушили на Січ. У козаків це не викликало ніякої підозри. 4 червня російські війська непомітно зняли вартових і оточили січову фортецю. Звістку про намір П. Текелі козацтво зустріло з обуренням. Воно хотіло дати бій російським військам, але сили були надто нерівні. З огляду на це старшина відмовила козаків від бою. Після оголошення указу Катерини II про скасування Січі двоти-сячний гарнізон склав зброю. Інші війська також без бою захопили паланкові центри. Вищу січову старшину заарештували й віддали до суду. Землі Запорожжя увійшли до складу Новоросійської та Азовської губерній. Запроваджувалися російські порядки й органи влади. Розпочалася роздача земель царським вельможам. Згідно з указом Катерини II запорожцям дозволялося або вступати до кінних пікі-нерських полків, або повертатися туди, звідки вони прийшли на Січ, або залишатися жити на Запорожжі. Але не минуло й двох років, як вони пожалкували про це рішення. Царський уряд роздавав запорозькі землі своїм вельможам, не звертаючи уваги на козацькі зимівники. Нові господарі відбирали в козаків землю, а інколи перетворювали їх на кріпаків. Значна частина козаків-запорожців (близько 5 тис.) після ліквідації Січі подалася до турецьких володінь. Вони просили турецького султана прийняти їх під свою протекцію і надати землі для будівництва Січі. Султан задовольнив це прохання, унаслідок чого виникла Задунайська Січ.