26.Конституція п.Орлика та її історичне значення.

У жовтні 1709 р. у с. Варниця неподалік від Бендер помирає гетьман І. Мазепа. Козацька рада 1710 р. обирає гетьманом в еміграції П. Орлика. Новообраний гетьман уклав зі своїми виборцями та

запорозькими козаками договір, який дістав назву «Конституція прав і вольностей Війська Запорозького», або Бендерська конституція. Уперше в Європі було вироблено реальну модель вільної незалежної держави, заснованої на природному праві народу на свободу й самовизначення, модель, що базувалася на незнаних досі демократичних засадах суспільного життя. Характерною рисою Бендерської конституції є органічне поєднання традиційності й новаторства. Спрямований на політичне та церковне відокремлення України від Росії, дотримуючись неподільності українських земель на Правобережжі та Лівобережжі, цей документ вносить суттєві корективи і в модель державної структури, і в пріоритети соціальної політики. У Конституції наголошувавлося на обмеженні самовладдя гетьмана, оскільки саме «через те самодержавство, невластиве гетьманському урядуванню, виросли численні в Запорозькому війську незлагоди, розорення прав і вольностей, посполите утяження». Обмеження гетьманських повноважень виявлялося в посиленні впливу на внутрішню та зовнішню політику членів загальної Ради, у підвищенні ролі військового генерального суду, який позбавляв гетьмана права «карати своєю приватною помстою та владою», у чіткому розмежуванні військового скарбу і особистих фінансів гетьмана та ін. За оцінками фахівців, гетьману відводилася роль, рівнозначна сучасній президентській. Конституція прокламувала розширення демократичних засад у суспільстві. Йшлося про створення своєрідного козацького парламенту — загальної Ради. До складу цього представницького політичного органу мали входити вся старшина (генеральна, полкова, сотники), делегати Запорозької Січі та представники від полків. Характерно, що загальна Рада мала бути не формальним, а робочим органом. З цією метою планувалося її збирати тричі на рік — на Різдво Христове, Воскресіння Христове та Покрову Пресвятої Богородиці.

Надзвичайно важливими були пункти, які стосувалися повернення Запорозькій Січі традиційних вольностей і прав та гарантували запорожцям гетьманську підтримку. Планувалося очищення території Запорозького Низового війська від «городків та фортець московських»

і від «московської посесії», повернення Січі міста Трахтемирова та збереження за запорожцями прав на «Дніпро увесь згори від Переволочної вниз». Усім цим діям гарантувалася підтримка гетьмана, який до того ж брав зобов'язання «чинити всіляку поміч Запорозькому Низовому війську».

27.Обмеження та ліквідація автономії України у складі Російської держави

протягом ХVІІІ ст.

-Обмеження автономії Гетьманщини у складі Росії у І пол. 18 ст.

По закінченні Північної війни Петро I уживає заходів по ліквідації

автономії У. При гетьмані був призначений резидент А. Ізмайлов. У м.

Создается Малороссийская колегія (1722-1727 р.) на чолі з бригадиром С.

Вельяминовым. Вона складається з 6-ти російських офіцерів і прокурора і

контролює владу гетьмана. Обраний у 1727 р. гетьман Д. Апостол править

через військову канцелярію, Раду генеральної старшины і царського

резидента. Після його смерті в 1734 р. царський уряд не дозволив обрати

нового гетьмана, а уся влада була передана князю Шаховскому і Правлінню

гетьманського керування. Безуспішної виявилася робота створеної в 1728 році

Кодификационной комісії, якої керував Генеральний обозний Я. Лизогуб (1675-

1749). За 15 років діяльності вона створила важливий документ із 351 статті

- «Права, за якими позиватися Малоросійський народ». У ньому

конкретизувалися повноваження і межі автономності У в складі Російської

імперії. Проте Сенат 12 років затягував розгляд цього положення, а в 1767

р. «Права... » відкинула ЕкатеринаІІ.

-Ліквідація автономії У. у складі Росії у ІІ пол. 18 ст.

Після смерті Д. Апостола в січні 1734 р. царський уряд не розв'язав

вибирати нового гетьмана. У середині XVIII в. козацька старшина початку

клопотатися про відновлення гетьманства. 22 лютого 1750 р. Але рішенню

Єлизавети Петрівни гетьманом обрали Кирила Разумовского - молодшого брата

царициного фаворита (1750- 1764 р.), хоча йому було лише 22 року. Нова

цариця Катря П, прямуючи до уніфікації і централізації державного

керування, 10 листопада 1764 р. ліквідувала гетьманство на У. Уся повнота

влади зосередилася в руках президента Другої Малороссийской колегії (1764-

17S6 рр.) генерал-губернатора П. Румянцева. Колегія складалася з 4-х

російських представників, 4-х укр. старшин, прокурора,- 2-х секретарів

(росіянина й українця). На початку 80-х років був ліквідований полковий

будуй на колишній Гетьманщині. Царат ринувся ліквідувати козацьке

самоврядування і на Слобожанщиде, де існувало 5 полків: Острожский,

Сумської, Ах-тырский, Харківський, Изюмский. У 1767 р. Катря II ліквідувала

слобідське козацтво. Більшість заможних козаків наказовим порядком

переклали в гусари, а частина - у крестьянское-состояние. Старшина одержав

офіцерські звання і статус дворянства. На території слобідських полків була

створена Слободско-Укр. ая губернія з центром у Харкові (1765 р.). Таким

чином, у 70-80 р. XVIII сторіччя в результаті політики царату, спрямованої

на скасування будь-якого виду автономій, на У було ліквідоване гетьманство

(1764 р.), Запорізька Січ (1775 р.), полковий військовий і адміністративно-

територіальний лад (наприкінці 70-х років).