23. Правова держава: сутність, основні шляхи формування в Україні.

Термін "правова держава" вперше було вжито у працях німець­ких вчених К. Т. Велькера (1813 р.) та І. X. Фрайхер фон Аретіна (1824 р.). А створення юридично завершеного поняття "правова дер­жава" пов'язують з ім'ям німецького мислителя Р. фон Моля (1833 р.), який ввів його до загального державноправового і політичного вжит­ку. Він визначив правову державу як конституційну, яка заснована на конституційному закріпленні прав і свобод людини, на забезпеченні судового захисту особи.

Правова держава — це організація політичної влади, діяль­ність якої заснована на принципах верховенства права і закону, взаємній відповідальності держави і особи, визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, окремих груп людей і громадянського суспільства в цілому.

Крім загальних ознак, характерних для будьякої держави, пра­вова держава має низку специфічних ознак, а саме:

1) законодавче закріплення і реальне забезпечення прав і свобод людини, тобто визнання кожної людини вищою соціальною цінністю. Правова держава зобов'язана послі­довно і неухильно забезпечувати реалізацію цих прав і за­хищати їх, будьяке обмеження прав людини неприпусти­мо.

2) верховенство і панування в суспільному і державному житті права та законів, які виражають волю більшості або всього населення країни. Право, по відношенню до держави, є первинним. Держава не створює право, а лише дає юридично завершені формулювання, в яких закріплю­ються уявлення про справедливість, що об'єктивно скла­лося в суспільстві і потребує державного захисту.

3) здійснення принципу поділу державної влади. За допо­могою поділу влади правова держава організується і функ­ціонує правовими засобами: державні органи діють строго у рамках своєї компетенції, не підмінюючи один одного, в їх взаємовідносинах установлюється збалансованість, рів­новага та взаємний контроль.

4) взаємна відповідальність особи і держави, тобто як осо­ба є відповідальною перед державою, так і держава відпо­відає перед особою за невиконання своїх обов'язків.

5) врегулювання відносин між особою і державою на підс­таві загальнодозвільного принципу, коли особі дозволе­но робити все, що прямо не заборонено законом. Тобто особа може вчиняти будь-які дії, якщо на них не поширені якісь заборони з боку держави.;

6) наявність високого рівня правосвідомості та правової культури як у окремого індивіда, посадової особи, так і у суспільства в цілому. А це насамперед передбачає наяв­ність досить високого рівня правових знань, стійких пере­конань усіх правових суб'єктів у необхідності виконання Конституції, законів тощо;

7) наявність незалежного, ефективного суду та забезпе­чення його провідної ролі у суспільному житті. Провід­ну роль суд може відігравати тільки за умови здійснення правосуддя виключно судом і відповідно до закону, забез­печення незалежності і кваліфікованості суддів, доступно­сті судового захисту для всіх громадян тощо.

8) наявність ефективних форм контролю і нагляду за здійсненням законів, інших нормативноправових ак­тів та режиму законності усіма учасниками суспільного життя і насамперед — державними органами.

У різних країнах основи правової державності складались по-різному, але всюди у цих процесах загальним було одне — це рух до свободи, свідоме прагнення ліквідувати тоталітарний характер держа­ви, змусити її поважати права і свободи громадян.

_______________________________

Шляхи формування правової держави в Україні

Українська держава визнала юрисдикцію європейських інститу­тів захисту прав і свобод людини та оновила значну кількість своїх правових інститутів, які забезпечують реалізацію прав і свобод грома­дян, а також забезпечила ідеологічну і політичну свободу, вільну дія­льність політичних партій.

Відбувається трансформація національної системи законодавства. Переглянуто багато галузей законодавства на проголошених Конститу­цією України принципах. Особливих змін зазнало конституційне, циві­льне, сімейне, адміністративне, кримінальне, земельне законодавство. Прийняті основні виборчі закони, закладені правові основи статусу Ав­тономної Республіки Крим тощо.

Однак слід мати на увазі, що правову державу не можна побу­дувати, обмежившись прийняттям законів. Крім демократичного, про­гресивного законодавства, необхідно забезпечити систему суворого додержання і виконання законів усіма суб'єктами: державою, держав­ними органами, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами.

Конституція, проголосивши Україну правовою державою, за­кріпила не стільки реальний, скільки бажаний стан держави. В Україні на сьогодні створено лише правові передумови для становлення і по­дальшого розвитку правової держави. Це процес складний і тривалий.