19. Політична культура: поняття, структура, функції. Проблеми формування політичної культури в Україні.

Розвиток будь-якого суспільства, людини проходить під визначальним впливом культури. Поза досягнень культури поведінка і діяльність людини, соціальних спільнот утрачають спрямованість розвитку, сенс існування. В культурі дістають відображення спосіб людського буття, набутий досвід, традиції, цінності та механізм їх реалізації.

Поняття "культура" включає в себе сукупність матеріальних і духовних цінностей, процес їх виробництва, способи діяльності людини з виробництва цих цінностей тощо.

Термін "політична культура" було введено в науковий обіг в процесі історичного розвитку суспільства, у зв'язку із виділенням політики в самостійну сферу людського життя. Він вживався давно, але не прямо. Про нього говорили Платон, Н. Макіавеллі, Ш. Монтеск'є, К. Маркс, К. Мангейм. Аристотель, наприклад, писав про "стан розуму", який народжує стабільність або революцію.

У науковий обіг термін "політична культура " ввів видатний німецький мислитель епохи Відродження Йоганн Гердер (1744—1803), а відповідне поняття в політологію — американські політологи Г. Алмонд і С. Верба, Вони у праці "Культура громадянина" вказують на три рівні політичної культури — пізнавальний, орієнтаційний і оціночної орієнтації.

Політична культура має свої ознаки. Серед них:

— відображення класових, соціально-групових, національних інтересів на основі пріоритету політичних інтересів;

— інформаційний аспект (сукупність знань, поглядів);

— ціннісний аспект (перетворення політичних знань в переконання);

— поведінково-правовий аспект (участь громадян у суспільно-політичному житті згідно з відповідними нормами);

— нормативний аспект (матеріалізація політичних ідей в нормах, традиціях, інститутах).

Серед елементів політичної культури особистості виділяють: політичні погляди, інтереси, принципи, ідеали, цінності, орієнтації, активність, почуття, переконання тощо.

Отже, політична культура — це система об'єктивних знань про суспільство; поглядів, переконань і духовних цінностей; принципів і засобів політичної діяльності з врахуванням історичного досвіду.

Політична культура для своєї реалізації наділена певними функціями. Найважливішими функціями політичної культури є:

1. Політичне забезпечення реалізації суспільних, соціально-групових, національних інтересів.

2. Засвоєння і перетворення політичних відносин в інтересах держави, соціальних груп, націй.

3. Нормативно-регулююча.

4. Виховна. Формування і прищеплення політичної свідомості, вміння осмислювати одержані знання.

5. Комунікативна. Передача політичної культури через політичні традиції, стереотипи свідомості і поведінки.

6. Пізнавальна. Озброює людей знаннями, необхідними для успішної діяльності в сфері політики.

7. Прогностична.

Серед багатьох різних типологій політичної культури однією з найпопулярніших у науці стала класифікація, запропонована Г.Алмондом і С. Вербою. Аналізуючи основні компоненти і форми функціонування політичних систем Англії, Італії, ФРН, США і Мексики" вчені виділили три "ідеальних" типи політичної культури:

1. Патріархальний тип (парохіальна чи місцева культура), для якого характерні: відсутність інтересу громадян до політичного життя і" власне, інформації про політику; сліпе підпорядкування населення владі; у таких суспільствах відсутні спеціалізовані політичні ролі, основні актори (вожді, шамани тощо) реалізують одночасно політичні, економічні і релігійні функції; не відокремлюються одна від одної політичні, економічні, релігійні орієнтації населення та інші.

2. Підданський тип, для якого характерні: наявність у громадян інформації про політичне життя, але відсутність у них прагнення до активної участі; визнання особливого авторитету влади, шанобливе чи негативне ставлення до неї; орієнтація на пануючі офіційні цінності та норми, відсутність самостійного осмислення цих цінностей.

3. Партисипаторний тип (активістська культура, культура участі), для якого характерні: інтерес громадян до політики й активна участь індивідів у політичному житті; участь у політиці висока незалежно від позитивного чи негативного ставлення громадян до політичної системи; високий ступінь функціональної диференціації — різні сфери суспільного життя відносно автономні, а підсистеми досить розвинені і розгалужені (зокрема політична підсистема).

В сучасних суспільствах "ідеальні" типи культур відсутні, переважають змішані політичні культури, що являють собою різні варіанти сполучення базових типів: патріархально-підданська, піддансько-активістська і патріархально-активістська.

Для українського менталітету загалом та політичної культури зокрема притаманні такі риси:

— інтраверсія (тяжіння до малих груп — родина, громада);

— ірраціональність (перевага емоційності над прагматичністю, потребою керуватися нормативною поведінкою);

— екстернальність (нетерплячість до своїх політичних опонентів);

— екзекутивність (перевага споглядального способу життя перед активним, схильність до апатії);

— сенсорність (любов до комфорту, несприйняття конфліктів, терплячість та вміння лавірувати).

На формування перелічених рис політичної культури впливали такі чинники:

— багатовіковий період бездержавності, коли політична діяльність (за винятком певних періодів) була відсутня;

— розчленування України між країнами з різними культурними та політичними системами, що призвело до відчуження між різними частинами народу;

— денаціоналізація провідних верств;

— панування комуністичного режиму, що зумовило деформацію рис індивідуалізму і прагматизму, формування патериалістських та колективістських цінностей.

Для більшості громадян України сучасна політична культура має елемент невідповідності між очікуваннями і реальністю, або є своєрідним розщепленням дійсності. При цьому такий високий рівень очікувань насамперед був зумовлений ейфорією після проголошення незалежності України та демонтажу старої політичної системи.

Чимало населення висловлює невдоволення діяльністю партій, громадських рухів та владних структур. Реакцією на це є постійні пошуки "винних" за небажаний перебіг розвитку політичний подій, пошуки внутрішніх та зовнішніх ворогів, подальша поляризація населення.

Поза сумнівом, таке становище впливає на політичну культуру України, де поєднуються тоталітарні та демократичні компоненти. Характерними для неї є маргінальність (вона складається з культур різних соціальних груп, які ще не інтегрувалися в єдину політичну спільноту) та регіональність (орієнтація насамперед на місцеві, регіональні, за винятком низки місць, інтереси).

Регіональні відмінності у виявах окремих політичних компонентів політичної культури не випадкові: вони зумовлені об'єктивними чинниками: історичними, соціально-економічними, духовними, психологічними, мовними тощо.