- •16. Місце і роль громадських організацій та рухів в політичній системі.
- •17. Особа і громадянин. Значення політичних прав і свобод у розвитку людини і суспільства.
- •18. Політична ідеологія. Основні ідейно-політичні течії сучасності.
- •19. Політична культура: поняття, структура, функції. Проблеми формування політичної культури в Україні.
- •20. Політична свідомість: сутність, типологія, функції.
- •21. Політична система сучасної України.
- •16 Липня 1990 р. Верховна Рада України прийняла декларацію про державний суверенітет україни.
- •24 Серпня 1991 р. Верховна Рада України ухвалила акт
- •22. Політичні режими та їх основні характеристики
- •23. Правова держава: сутність, основні шляхи формування в Україні.
- •24. Сучасний соціал-демократизм та комунізм, їх роль в політичному житті.
- •25. Теорії політичної еліти. Типи еліт у суспільстві.
- •26. Участь у виборах як форма політичної діяльності. Види виборчих систем.
- •27. Форми державного правління та форми державного устрою.
- •28. Українська політологічна думка 19 - поч. 20 ст.
- •29. Гоббс про суспільство та державу.
- •30. Партії та партійні системи.
17. Особа і громадянин. Значення політичних прав і свобод у розвитку людини і суспільства.
Особа — людина, яка має історично зумовлений ступінь розвитку, користується правами, що надаються суспільством, та виконує обов'язки, які ним покладаються.
Саме на соціальний характер категорії «особа» вказують її наступні риси:
1. Розумність, тобто здатність мислити та приймати осмислені, а не інстинктивні рішення. Ця ознака зумовлює можливість упорядкування процесу спілкування суб'єктів.
2. Свобода, тобто можливість вибору із встановлених суспільством варіантів поведінки саме того, який найповніше відповідає інтересам особи та не порушує прав інших суб'єктів, що і забезпечує можливість усвідомленого ставлення суб'єкта до власної поведінки.
3. Індивідуальність, що виявляється у наявності специфічних рис, які виокремлюють особу з маси собі подібних. Саме це надає можливість реально визначити соціальний стан, професію, вік, місце особи в суспільстві.
4. Відповідальність, що характеризується як можливість передбачати результати своїх дій, керувати ними та самостійно нести відповідальність у разі невиконання обов'язків чи порушення прав інших осіб. Ця риса забезпечує певне співвідношення власної поведінки з інтересами суспільства та її самооцінку відповідно до існуючих стандартів.
Особа формується під впливом двох факторів: 1) індивідуальних вроджених властивостей; 2) соціального середовища, що впливає на людину.
Громадянин — це особа, яка належить до постійного населення певної держави, має нормативно закріплений статус, користується захистом держави як у межах її території, так і поза нею. Громадянин має певні особливості, що надають можливість бути суб'єктом не лише економічних та соціальних, а й політичних відносин.
1. Це особа, яка належить до постійного населення певної держави.
2. Це особа, що користується правами, наданими державою, та виконує обов'язки, покладені на неї.
3. Це особа, котра користується захистом з боку держави, як правовим, так і судовим.
4. Це особа, яка несе законодавчо закріплену відповідальність у разі порушення чи невиконання певних рішень, а також у випадку порушення суб'єктивних прав інших осіб або невиконання власних юридичних обов'язків.
Становище людини в державі характеризується її правовим статусом, що передбачає певні права, свободи й обов’язки.
Права людини — це можливості, що необхідні людині для існування й розвитку.
Людина є біологічною істотою, тому їй потрібні їжа, житло, одяг. Водночас людина є соціальною істотою, тому їй необхідно мати змогу вчитися, працювати, спілкуватися з іншими людьми. Людина є громадянином певної держави, тому їй необхідно забезпечити можливість брати участь у житті д'ержави та її справах.
Свободи людини — це також можливості людини, необхідні їй для існування й розвитку, такі як свобода думки, совісті та віросповідання, пересування, вибору місця проживання та ін. Можливості людини мати певні матеріальні, соціальні, культурні й духовні блага має гарантувати й забезпечити держава, яка закріплює їх у законах та інших правових актах.
Права і свободи людини визнані міжнародним співтовариством і закріпле-ні у документах, перш за все, у Загальній декларації прав людини (ЗДПЛ), яка була ухвалена Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй (ООН) 10 грудня 1948 року.
Загальна декларація прав людини складається з З0 статей, в яких визначено основні права і свободи людини — громадянські, політичні, соціальні, економічні та культурні.
Громадянські (особисті) права — право на життя, свободу, особисту не-доторканність, вибір місця проживання та ін.
Політичні права — право брати участь в управлінні державою, проводити збори, мітинги, демонстрації, вільно висловлювати свої погляди й переко-нання та ін.
Економічні права — право бути власником майна, право займатися під-приємницькою діяльністю та ін.
Соціальні права — право на працю, вільний вибір професійна гідний рівень життя та ін.
Культурні права — право на освіту, право брати участь у культурному житті суспільства, користуватися культурними цінностями та ін.
Отже , становище людини в Державі характеризується її правовим статусом, що передбачає певні права, свободи і обов’язки. Права і свободи людини — це можливості людини, необхідні їй для існування й розвитку.
