154.Найбільш типові бар`єри в здійсненні ефективних комунікацій.

155.Організація діловодства в підприємствах галузі л/г.

156.Роль інформаційних технологій у забезпеченні управління.

1.Уявлення про типологію особистостей. Типологія особистостей або поділ особистостей на окремі типи логічно корелює з темпераментами як вродженими здібностями й схильностями індивідів та їхніми характерами, які природно вкорінені в темперамент й визначально зумовлюються ним, але формуються в онтогенезі під впливом соціокультурного середовища, в якому індивід від народження зростає й розвивається.

2.Сутність самоменеджменту та його роль в розвитку й удосконалені особистості людини. Самоменеджмент - це послідовне й цілеспрямоване використання ефективних методів, прийомів і технологій самореалізації й саморозвитку власного особистісного потенціалу. Основна ціль самоменеджменту полягає в максимальному використанні власних можливостей, самовизначенні та свідомому керуванні ходом свого життя для успішної самореалізації в ньому своєї особистості¹. Концептуальний смисл самоменеджменту закладений у самому цьому словосполученні. Для того щоб управляти іншими спочатку треба навчитись управляти собою.

3.Сутність концепту Сковороди «сродний труд» та його значення в житті людини. За твердженням філософа, головне джерело всіх бід людських - «несродність» її внутрішнього світу (мікрокосму) зі світом зовнішнім (макрокосмом). По-справжньому, на його думку, людина стає радісною й щасливою тоді, коли знаходить для себе «сродну» своїй душі працю.

4.Найважливіші аспекти, за якими розрізняють темпераметри людини. Як відомо, схильності людини до виконання тієї чи іншої праці залежать від її темпераменту, тобто від сукупності індивідуальних особливостей людини, яка характеризує динаміку її психічної діяльності. Під темпераментом, зазвичай, розуміють ті індивідуальні властивості, які в найбільшій мірі залежать від природних здібностей людини. Виокремлюють два найважливіших аспекти темпераменту: активність і емоційність. Активність в більшій мірі залежить від фізіології й тілесної будови організму, а емоційність - від психіки, яка вкорінена в нервову систему.

5.Сутність понять «людина», «індивід», «індивідуальність» та «особистість». Людина - це родова назва в біологічній класифікації всього живого, яка позначає істоту, що у земному житті досягла найвищого розвитку, володіє розумом, якісно відрізняється від інших істот, які знаходяться на вищих сходинках розвитку, зокрема тварин, і є суб'єктом суспільно-історичної діяльності. Як суб'єкт і продукт трудової та суспільної діяльності є складною біо-психо-соціальною системою, в якій біологічне й психічне, генетично зумовлене й при життєво сформоване, природне й соціальне утворюють нерозривну єдність. Індивід - знеособлена назва окремого представника людського роду як одиничної цілісності, що має в собі та репрезентує основні ознаки й властивості, притаманні для цього роду. Індивідуальність - цим поняттям визначається все те унікальне й неповторне, що притаманне конкретній людині, відрізняє від інших індивідів та робить її несхожою на інших. Особистість - це індивід, який набув соціально значущих рис і виступає суб'єктом соціальних відносин та свідомої діяльності. Особистість як набута прижиттєва властивість людини формується в суспільстві, серед людей у процесі соціалізації індивіда.

6.Сутність соціалізації та її роль в розвитку особистості. Соціалізація - це процес формування індивіда в особистість, засвоєння ним знань, досвіду, норм і цінностей, включення до системи соціальних зв'язків і відносин, необхідних для його становлення і життєдіяльності в даному суспільстві. Процес соціалізації поділяється на два основних етапи: 1) Адаптація - пристосування до норм і цінностей певного суспільства чи окремого соціального середовища, в якому індивіду доводиться перебувати; 2) Інтеріоризація - процес включення засвоєних на етапі адаптації норм і цінностей у внутрішній світ індивіда, в його свідомість і підсвідомість, після чоло ці норми і цінності стають його власними нормативами й життєвими орієнтирами та переконаннями, якими він керується у своїй поведінці, стилі й способі життя.

7.Десоціалізація й ресоціалізація: сутність та основні причини, які їх зумовлюють. Десоціалізація означає втрату особистістю раніше набутих властивостей і здатностей. Ресоціалізація полягає в набутті особистістю нових властивостей і здатностей взамін тих, якими вона оволоділа раніше і які втратили свою актуальність. Як правило, потреба в більшій чи меншій ресоціалізації, частіше всього виникає тоді, коли людині, доводиться змінювати свою професійну діяльність переходити в кардинально інакше⁷ соціальне середовище, міняти країну свого постійного проживання тощо.

8. Сутність соціальної де еволюції. До чого б докотилася у своїй соціальній еволюції людина, якби вона, щоразу, від свого народження й до смерті, керувалася одними лише бажаннями й не докладала волі й зусиль у розвитку себе як особистості. Логіка підказує - до витоків своєї еволюції, тобто в стан первісної людини. Це називається соціальною дееволюцією. Коли ж воля втрачається, тоді той, хто її втратив, приречений на соціальну дееволюцію, деградацію, втрату людської подоби й людського життя.

9.Особистість як інтегральна властивість людини у вузькому й широкому сенсі розуміння її сутності. Особистість - це та інтегральна властивість людини, набуваючи яку в процесі соціалізації людський індивід стає власне людиною. Особистість - це те, завдяки чому людина як істота відрізняється від тварин, братів своїх менших. Чим більше розвинена особистість, тим більше в людині людського й усього іншого, що відрізняє її від тварин. 10.Три рівні зрілості дорослої особистості як сходинки її розвитку: розкрити сутність цього твердження. У психології розрізняють три рівні зрілості дорослої особистості, зокрема: нижчий, середній і вищий. На нижчому рівні зрілості людина в більшій мірі підпорядкована своєму характеру, аніж власній особистості. При переході від нижчого до вищого рівня людина максимально, настільки це можливо, звільняється від залежності свого характеру, особливо його негативних рис, і в більшій мірі підпорядковує свою поведінку, стиль і спосіб життя власній особистості. Нижчий рівень зрілості імлистості класифікується за ознакою того, як живе і діє індивід, а вищий - за видом його провідної життєдіяльності, тобто за тим, ради чого він живе. Найвищим рівнем розвитку людини вважається, коли вона досягає самоактуалізації власної особистості. Це той рівень розвитку особистості, коли людина стає не лише самодостатньою в своїй життєдіяльності, а й знаходить справу свого життя, яка сприяє максимальній самореалізації її особистісного потенціалу й дає їй наснагу займатись цим залюбки без запобігань до вольових зусиль для внутрішнього примусу, долання ліні, негативних рис власного характеру тощо.

11.Самоактуалізована особистість як вищий рівень її розвитку та життєвий орієнтир у самоменеджменті людини: розкрити сутність цього твердження. Самоактуалізована особистість - це той життєвий орієнтир, до якого варто прагнути в розвитку власної особистості. Але без докладання вольових зусиль, спрямованих на розвиток власної особистості, навіть всебічно обдарований від природи індивід не зможе цього досягти. У цьому контексті доцільно зробити коротку інтерпретацію сутності волі та її значення в соціальній еволюції людини й розвитку особистості індивіда.

12.Роль волі людини в розвитку її особистості. Адже без волі людина перетворюється в соціальне ніщо. Наприклад, коли людина бажає їсти чи задовольнити якусь іншу фізіологічну потребу й у неї є можливості не відкладати своє бажання, і вона задовольняє його, тоді їй не потрібна воля. У такі моменти невідкладеного задоволення фізіологічного бажання людина керується інстинктами. Що забажав, те й зробив, не задумуючись. Як то робить дика тварина. В одомашненої тварини, на відміну від дикої, можуть бути сформовані відповідні рефлекси, які змушують н відтягувати свої бажання. Воля потрібна тоді, коли необхідно вгамувати свої бажання, коли потрібно виявити зусилля, долати якісь перепони чи бар'єри, вирішувати проблеми, досягати поставлені цілі тощо. Ми всі добре знаємо, що в стадії невідкладного задоволення фізіологічних потреб людина перебуває у віці немовляти, тобто на початку соціалізації своєї особистості. Далі, все досягнуте в розвитку особистості є результатом впливу оточуючого соціального середовища та актів волевиявлення конкретної людини, якій ця особистість належить.

1