144.Роль діалогу в актуалізації мислення людини.

145.Спілкування. Його сутність та основні аспекти. Спілкування - складний багатоплановий процес установлення й розвитку контактів між людьми, що породжується потребами в спільній діяльності; полягає в обміні інформацією пізнавального або емоційно-оцінного характеру, виробленні стратегії взаємодії, сприйнятті та розумінні один одного як партнерів. Спілкування розглядається як одна з основних психологічних категорій. У найбільш загальних класифікаціях виділяють три аспекти спілкування, зокрема: комунікативний, інтерактивний та перцептивний. Комунікативний аспект полягає в специфіці інформаційного процесу між тими, хто спілкується, з урахуванням відносин між партнерами, їхніх установок, цілей та намірів. Інтерактивний аспект спілкування являє собою побудову загальної стратегії взаємодії. Розрізняють такі види взаємодії, як співдружність (кооперація або співробітництво), конкуренція й конфлікт. Перцептивний аспект полягає в сприйнятті одним партнером по спілкуванню другого, що досягається «прочитанням» за фізичними характеристиками партнера його психологічних властивостей та особливостей поведінки.

146.Комунікації в системах управління. Під комунікаціями в загальному вигляді розуміють те, що зв'язує. Тому це слово має декілька значень, зокрема: шляхи сполучення й транспорту; лінії зв'язку; мережі підземного господарства населених пунктів, особливо, міст; спілкування. Комунікація у філософії та психології трактується як тип взаємодії між людьми, що передбачає обмін інформацією, який за своєю сутністю відрізняється від діалогу й, власне, спілкування та є більшим за обсягом явищем і поняттям. Але в управлінні на таких нюансах акцент, як правило, не робиться й діалог та спілкування розглядаються як різновиди комунікацій.

147.Комунікації між підприємством і зовнішнім середовищем. Комунікації між підприємством і зовнішнім середовищем. Розрізняють внутрішні комунікації, тобто ті, які відбуваються в межах самого підприємства чи організації, та комунікації між організацією й зовнішнім середовищем, яке в найширшому розумінні ототожнюється з усім оточуючим світом. Усе, що не входить у структуру організації, є зовнішнім у відношенні до неї середовищем. Але є очевидним, що організація не взаємодіє зі всім світом, і зовнішнє середовище у своїх складових елементах і факторах має різний вплив на організацію.

148.Фактори прямого та опосередкованого впливу на п-во (організацію). До середовища прямого впливу відносять наступні фактори: 1)постачальники; 2)споживачі; 3)закони й державні органи; 4)конкуренти; 5)профспілки. До середовища побічного впливу відносять такі фактори: 1)стан економіки; 2)політичні фактори; 3)науково-технічний прогрес; 4)соціально-культурні умови; 5)міжнародні події. Організація буде тим більше залежати від факторів зовнішнього середовища: 1)чим більше в неї буде постачальників; 2)чим більше буде законів, інших нормативних актів, які регламентують діяльність організації, чим частіше ці правові акти будуть змінюватись, чим детальнішою буде регламентування й контроль із боку державних органів; 3)чим більше буде конкурентів; 4)чим менше буде споживачів; 5)чим активнішими будуть профспілки; 6)чим не стабільнішим буде стан економіки; 7)чим мінливішою буде технологія виробництва продукції, яку випускає організація; 8)чим не стабільніша політична ситуація; 9)чим більш негативні міжнародні події.

149.Основні вимоги до комунікацій між організацією та її зовнішнім середовищем. Вимоги до комунікацій між організацією та її зовнішнім середовищем: 1)організація повинна своєчасно й у достатньому обсязі володіти інформацією про ті факти, події, явища, які відбуваються в зовнішньому середовищі й впливають або можуть вплинути на її діяльність; 2)своєчасність і достатність надходження такої інформації повинні забезпечуватись системою управління організації в результаті відбору й переробки інформації, яка поступає із зовнішнього середовища; 3)оскільки значні обсяги важливої для організації інформації не адресуються й не надсилаються, тобто не надходять самі по собі в організацію, тому в цьому сенсі вона мусить займати активну позицію, яка б дозволяла забезпечити своєчасне отримання й здобуття необхідної інформації; 4)активну позицію організація має займати й у забезпеченні зворотного потоку інформації, яка йде від неї в зовнішнє середовище. Дуже важливо, що б ця інформація в міру можливостей позитивно впливала на фактори зовнішнього середовища з точки зору інтересів організації.

150.Внутрішні комунікації. Внутрішні комунікації поділяються на вертикальні та горизонтальні, які, у свою чергу, за характером перебігу або здійснення можуть бути формальними й неформальними. Вертикальні комунікації забезпечують переміщення інформації між працівниками, ланками, підрозділами, які знаходяться на різних рівнях у структурі організації й можуть перебувати у відносинах субординації (керування й підлеглості). Вертикальні потоки інформації можуть бути висхідними (від нижчих рівнів до вищих) у вигляді зворотного зв'язку та низхідними (від вищих рівнів до нижчих), як прямий зв'язок. Управління забезпечується завдяки вертикальним комунікаціям. Горизонтальні комунікації відбуваються між працівниками, ланками, підрозділами, які знаходяться на одному ієрархічному рівні системи, що виключає між ними субординацію, а передбачає суб'єкт-суб'єктні, тобто партнерські відносини. Вони забезпечують координацію та узгодженість завдань і дій на паритетних засадах. Неформальні комунікації здійснюються як по вертикалі (уверх-вниз), так і по горизонталях структури організації. На відміну від формальних комунікацій, які у своїх потоках несуть офіційну інформацію, неформальні комунікації можуть транслювати будь-яку інформацію й не мають нормативного характеру. Навіть офіційна інформація, яка передасться каналами неформальних комунікацій, не передбачає обов'язковості її сприйняття та врахування в діяльності. Ці комунікації ще називають каналами розповсюдження чуток. До неформальних комунікацій склалось суперечливе відношення. 3 одного боку, уважається, що чутки (або плітки) несуть неправдиву інформацію.

151.Сутність міжособистісних комунікацій та їхня роль в управлінні. Міжособистісні комунікації як формального, так і неформального характеру мають надзвичайно важливе значення в забезпеченні управління, структуруванні та функціонуванні трудового колективу. Зарубіжними дослідниками доведено, що керівники від 50 до 90 % свого робочого часу витрачають на розмови. Звідси вважається, що ефективність керівника багато в чому зумовлюється тим, наскільки він може бути ефективним у спілкуваннях із підлеглими, колегами, партнерами й керівниками вищих рівнів. Не дивлячись на віртуальність, яка із запровадженням і розвитком інформаційних технологій усе більше використовується в міжособистісні комунікаціях, потреба в безпосередніх спілкуваннях ніколи не щезне. Отже, і значення таких спілкувань не втратить своєї актуальності. Тому й важливо набувати й розвивати в собі навички здатності здійснювати змістовні та ефективні міжособистісні комунікації.

152.Комунікаційний процес та його основні елементи. Комунікаційний процес - це обмін інформацією між двома або більше людьми. Обмін інформацією відбувається лише тоді, коли одна сторона пропонує інформацію, а інша її сприймає. В управлінні, як було розглянуто вище, це постійний кругообіг інформації у вигляді прямого й зворотного зв'язку. Більшість американських, англійських, японських керівників уважають, що комунікації є головною перепоною на шляху досягнення ефективності організації. Тобто, без ефективних комунікацій неможливе ефективне управління. До комунікаційного процесу входять такі елементи:1)Відправник - особа, яка генерує ідеї, збирає, обробляє, готує та передає інформацію; 2)Повідомлення - власне, інформація, закодована в певні символи; 3)Канал - засіб передавання інформації; 4)одержувач (адресат) - особа, для якої призначена інформація та яка інтерпретує її.

153.Вимоги до інформаційного забезпечення управління. Вимоги до інформаційного забезпечення управління узагальнено й концептуально можна звести до того, що інформація повинна бути: 1)достовірною; 2)своєчасною; 3)достатньою; 4)не надлишковою. Недостовірна та недостатня інформація позбавляє можливості адекватно проаналізувати ситуацію, підготувати й прийняти доцільне управлінське рішення та здійснити необхідний управлінський вплив. Цим зумовлюється недолугий управлінський процес, на виправлення хиб якого потрібно буде витрачати додатковий час і ресурси. Запрограмовані таким штабом помилки не завжди вдається виправити. Несвоєчасна інформація втрачає свій сенс і значення для аналізу ситуації та здійснення управлінського впливу. Надлишкова інформація топить і розчинює в собі необхідну й сутнісну інформацію, перевантажує комунікаційний процес баластною інформацією.