11.2. Оптимізація управлінських рішень

Найважливішим етапом технології вироблення управлінських рішень є їх оптимізація. Саме в процесі оптимізації отримують раціональні рішення. Під оптимізацією управлінських рішень розуміють вибір найбільш ефективного варіанту рішення із можливих альтернатив (тобто раціонального рішення).

У найбільш загальному вигляді функцію оптимізації можна представити за допомогою формули:

y = f (x₁, x₂, x₃, ….x_n),

де y – параметр, за яким проводиться оптимізація;

x₁, x₂, x₃, ….x_n - варіанти рішень (альтернативи).

Параметр у може виступати у вигляді показників: прибутку, обсягу робіт тощо, а варіанти рішень x_n визначаються ресурсами, організацією праці, виробничою площею тощо.

На Заході оптимізацією управлінських рішень займається напря­мок під назвою “наука управління” (використовуються ще терміни “наука про прийняття рішень”, “системний аналіз”, “наука про системи”, “дослідження операцій” та ін.). Наука управління виникла в Англії під час другої світової війни як необхідність розв'язання певних військових завдань. Широке застосування вона має в США, Японії, Німеччині, Україні, Росії та ін. країнах. Використовується з метою розв'язання таких завдань [2, 3, 34, 92, 110, 177, 189]:

• регулювання транспортних потоків в містах;

• оптимізація графіку руху в аеропортах;

• складання розкладу при розв'язанні різних завдань;

• управління запасами на підприємствах, в організаціях;

• розробка нових видів продукції;

• розподіл витрат на рекламу різних видів продукції;

• оптимізація чисельності допоміжного персоналу у структурі управління;

• планування матеріального забезпечення та постачання;

• розподіл обладнання для різних видів виробництва;

• розподіл трудових ресурсів;

• розкрій матеріалу (листового металу, тканини тощо);

• оптимізація обсягів виробництва та послуг;

• оптимізація діяльності на різних сегментах ринку.

Згідно з положеннями американського менеджменту наука управління як механізм оптимізації рішень може реалізовуватись з допомогою таких підходів [2, 3, 34, 92, 110, 177, 189]:

1. Застосування наукового методу.

2. Використання системної орієнтації.

3. Застосування моделей.

Науковий метод оптимізації управлінських рішень передбачає застосування схеми, представленої на рис. 11.3. Наприклад, в процесі оптимізації обсягів реалізації продукції на першому етапі збирається інформація про ринок і попит, на другому здійснюється її аналіз , а на третьому – встановлюється вплив на попит і визначається у вигляді гіпотези оптимальна величина обсягів реалізації продукції. Після четвертого етапу, який забезпечує процес перевірки гіпотези, можливі два варіанти: реалізація рішення, якщо гіпотеза вірна (п’ятий етап); повернення з допомогою зворотного зв'язку на один з попередніх етапів, якщо гіпотеза не вірна. В останньому випадку пошук оптимального варіанту продов­жується.

Рис. 11.3. Схема використання наукового методу

Системна орієнтація в процесі оптимізації рішень базується на тому, що організація є відкритою системою, яка складається з взаємопов'язаних частин. В процесі своєї діяльності (перетворення) організація обробляє входи (ресурси, інформацію тощо), перетворюючи їх в продукцію, послуги, прибуток та ін. На основі вивчення цього процесу і здійснюється підбір найбільш ефективного варіанту рішення [2, 3, 34, 92, 110, 177, 189].

Використання моделей дозволяє приймати рішення, при обґрун­товуванні яких враховуються всі фактори і альтернативи, що виникають в складних умовах виробничо-господарської діяльності. Тому моделювання розглядається як найефективніший спосіб оп­тимізації управлінських рішень [2, 3, 34, 92, 110, 177, 189].

Модель — це відображення в схемі, формулі, взірці тощо характерних ознак об'єкту, який досліджується. Вона є спрощеною конкретною управлінською ситуацією, іншими словами в моделях певним чином відображаються реальні події, обставини тощо. Необхідність застосування моделей пояснюється такими причинами [2, 3, 34, 92, 110, 177, 189]:

• складністю виробничо-господарської діяльності;

• наявністю багатофакторних залежностей в процесі розв'язання управлінських завдань;

• необхідністю експериментальної перевірки багатьох альтернативних управлінських рішень;

• доцільністю орієнтувати управління на майбутнє;

• необхідністю врахування ринкових умов.

Виділяються такі моделі [2, 3, 34, 92, 110, 177, 189]:

• фізичні. Вони відображають збільшене або зменшене опи­сання об'єкту;

• аналогові. Ці моделі поводять себе так, як реальні об'єкти, але зовнішньо вони не схожі на них;

• математичні (символічні). Для опису властивостей або харак­теристик об'єкту використовують символи.

Світова практика виробила певний порядок розробки моделей [2, 3, 34, 92, 110, 177, 189]. Найдоцільніше застосовувати такий процес їх побудови:

1. Постановка завдання.

2. Підготовка інформації.

3. Формування моделі.

4. Перевірка моделі на достовірність.

5. Використання моделі.

6. Відновлення моделі.

В процесі перевірки, використання та відновлення моделей слід враховувати похибки, які знижують їх ефективність [2, 3, 34, 92, 110, 177, 189]:

• недостовірні вхідні умови (припущення);

• інформаційні обмеження;

• страх користувачів;

• недостатня практична перевірка;

• надмірно висока вартість побудови;

• недостатнє врахування чинних факторів тощо.

Американський менеджмент виділяє такі найбільш розпов­сюджені способи моделювання [3, 41, 44, 48, 92, 110, 142, 148]:

1. Теорія ігор. Моделює вплив прийнятого рішення на конку­рентів. Ця теорія найперше розроблялась військовими.

2. Теорія черг. Визначає оптимальне число каналів обслугову­вання стосовно потреби в них (так звана модель оптимального обслуговування).

3. Моделювання управління запасами. Визначає розміщення замовлень, їх кількість, обсяг готової продукції на складі.

4. Лінійне програмування. Забезпечує оптимальний спосіб розг­ляду ресурсів при наявності конкретних потреб. Моделі лінійного програмування найбільш популярні у менеджменті.

5. Імітаційне моделювання. Дає практичний спосіб застосування моделі замість реальної системи.

6. Економічний аналіз, тобто метод оцінки витрат та економічних вигод. Базується на визначенні економічних умов, за яких підприємство стає вигідним. Зрозуміло, що основною умовою буде ситуація, коли загальний дохід зрівнюється з підсумковими витратами.

7. Балансові методи, які базуються на побудові балансів витрат, прибутків, бюджетів тощо.

8. Платіжна матриця. Це статистичний метод, який дозволяє із кількох варіантів вибрати найбільш оптимальне рішення. При цьому платежі (грошові винагороди, доходи тощо) представ­ляються у формі таблиці.

9. Дерево рішень є схематичним відображенням дій у менеджменті з урахуванням фінансових результатів, ймовірності отримання їх позитивного значення, можливості порівняння альтернатив.

10. Прогнозування, тобто моделювання майбутніх управлінських ситуацій.

Оскільки останнє відіграє суттєву роль у менеджменті, то його слід розглянути окремо.

Прогнозування — це різновид планування, при якому використовується накопичений в минулому досвід та поточні припущення з метою визначення майбутнього. На сучасному етапі найчастіше використо­вуються такі прогнози [2, 3, 34, 92, 110, 177, 189]:

• економічні;

• соціальні;

• політичні;

• розвитку конкуренції;

• розвитку науково-технічного прогресу;

• розвитку технології;

• розвитку суспільства;

• розвитку сільського господарства тощо.

Прийняття управлінських рішень завжди пов’язано з невизначеністю ситуації, тобто з ризиком. Ризик – це імовірність виникнення втрат, недоотримання прибутків, небажаного розвитку середовища функціонування, відхилення від установлених цілей. В іноземній літературі ризик розглядають як фактор часу, вважаючи, що усі інші чинники, які впливають на реалізацію ризику, пов’язані динамікою середовища функціонування у часі. Усі ризики тісно пов’язані із середовищем функціонування, тому їх доцільно поділяти на ризики зовнішнього середовища та ризики внутрішнього середовища. До ризиків зовнішнього середовища належать:

• економічні;

• соціальні;

• політичні;

• адміністративно-законодавчі;

• природно-екологічні;

• науково-технічні.

До ризиків внутрішнього середовища функціонування належать:

• ресурсні ризики (фінансові, ризики персоналу, матеріальні, інформаційні, енергетичні);

• виробничо-господарські ризики (технічні, технологічні, інноваційні, майнові тощо);

• комерційні ризики (неплатежів, маркетингові, торгові, транспортні, сервісні та ін.).

Необхідно зазначити, що за мірою ризиконасиченості виділяють ризики: мінімальний, середній, оптимальний, максимальний, або допустимий, критичний, катастрофічний

При прийнятті управлінських рішень доцільно використовувати такі методи подолання ризиків:

• уникнення, попередження (запобігання) виникненню ризиків;

• прийняття ризику – передбачає усвідомлене формування заходів з урахуванням потенційних ризиків та взяття керівником на себе відповідальності щодо покриття можливих втрат внаслідок виникнення ризику;

• оптимізація (зниження) ступеню ризику може здійснюватись різними способами: шляхом розподілу ризиків, страхування, диверсифікації, лімітування, формування резервів тощо.

Здатність приймати ефективні управлінські рішення, передбачати потенційні зміни у середовищі функціонування, характеризує успішність, компетентність та результативність роботи менеджерів. Будь-яке рішення повинно враховувати характер ситуації, у якій воно приймається та буде виконуватись, оптимальним чином розв'язувати проблеми, що склались на підприємстві та спрямовуватись на забезпечення розвитку.