Тема 3. Організації як об’єкти управління

3.1. Сутність та класифікація організацій

Під ОРГАНІЗАЦІЄЮ слід розуміти групу людей, діяльність яких свідомо, керовано або спонтанно координується для досягнення певної мети [3, 24, 25, 34, 92, 110, 111, 114, 146, 159, 186]. В українському законодавстві організації, які мають статус юридичної особи, називають підприємствами, товариствами, асоціаціями, об’єднаннями тощо. На практиці використовуються терміни “фірма”, “корпорація” тощо. Організації можна класифікувати за різними ознаками, а саме: за способом та метою утворення, за кількістю цілей, за величиною, за юридичним статусом, за формами підприємництва, за характером адаптації до змін.

За способом та метою утворення організації поділяють на формальні і неформальні. Формальні організації – це групи працівників, діяльність яких свідомо планується, організується, мотивується, контролюється та регулюється з метою досягнення певної мети. Прикладами формальних організацій можуть бути підприємства, відділи, підрозділи, служби, комітети, факультети, кафедри тощо. Надалі формальні організації будемо називати просто організаціями. Неформальні організації виникають і функціонують спонтанно. Найчастіше вони входять у склад формальної організації і фактично створюються на засадах урахування спільних інтересів. Прикладами неформальних організацій можуть бути групи любителів певних видів спорту, туризму, мистецтва, музики, економічних підходів тощо.

Якщо організація має одну ціль – то це проста організація. Але в економіці в основному функціонують складні організації, які ставлять перед собою комплекс взаємопов’язаних цілей.

За величиною виділяють крупні, середні та дрібні організації. В крупних організаціях працюють тисячі працівників, в середніх – сотні, а в дрібних – десятки.

Офіційно зареєстровані організації отримують статус юридичної особи (офіційне визнання, атрибути державної реєстрації, рахунок в банку, форма підприємництва тощо). Усі інші організації є не юридичними особами.

За формами підприємництва організації ділять на підприємства, господарські товариства, банки, страхові компанії, інвестиційні фонди тощо.

За характером адаптації до змін слід виділити механістичні організації (характеризуються консерватизмом, негнучкою організаційною структурою управління, автократизмом в контролі та комунікаціях, фетишизацією стандартизації тощо) та органістичні (характеризуються динамічністю, гнучкістю організаційних структур управління, розвинутим самоконтролем, демократизацією комунікацій тощо).

Узагальнена класифікація організацій представлена на рис. 3.1 [3, 24, 25, 34, 92, 110, 111, 114, 146, 159, 186].

Рис. 3.1. Класифікація організацій

Організація є системою, тобто сукупністю взаємопов’язаних, взаємодіючих елементів, які складають цілісне утворення, що має властивості, відмінні від властивостей складових елементів. На сучасному етапі усі організації розглядаються як відкриті системи, тобто такі, внутрішні елементи яких взаємодіють не лише між собою, але й із зовнішнім середовищем. Відкрита система має певні властивості, а саме [3, 92, 191]:

• цілісність (зміна однієї складової зумовлює зміну інших);

• одноосібність (кожну складову можна розглядати окремо);

• перспективність (розвиток у напрямі удосконалення);

• незалежність (можливе відокремлення підсистем);

• спеціалізованість (здатність виконувати певний перелік робіт);

• перетворення вхідних елементів у вихідні;

• централізація (одна зі складових стає домінуючою);

• зростання (тяжіння до розширення, збільшення);

• циклічність розвитку;

• рівновага;

• непередбачуваність причин можливих збурень.

Відкрита система має вхід та вихід. Входом для організації як системи є усі види ресурсів (матеріали, капітал, робоча сила, інформація тощо), виходом є продукція, послуги, прибуток, соціальна відповідальність, освоєння ринку, забезпечення працівників. Організація складається з керуючої та керованої підсистем. Надалі термін “підсистема” можна замінити терміном “система”[3, 92, 191]. На рис. 3.2 представлено процес функціонування організації як відкритої системи. В процесі функціонування утворюється ефект синергії, тобто зростання сукупної ефективності управлінської діяльності в результаті поєднання, інтеграції та взаємодії керуючої та керованої систем. Синергія створює умови, за яких загальний ефект перевершує суму показників віддачі окремих підсистем організації, що діють незалежно.

Рис. 3.2. Процес функціонування організації як відкритої системи

Можна виділити такі загальні риси організацій:

• установлення місії та цілей;

• наявність ресурсів: люди, капітал, матеріали, технологія, інформація;

• залежність від зовнішнього середовища (економічних та правових умов, громадських організацій, міжнародних подій, законодавчих актів, конкурентів, техніки, менталітету суспільства тощо);

• горизонтальний поділ праці (виділення конкретних завдань), який зумовлює виникнення підрозділів та служб;

• вертикальний поділ праці, спрямований на координацію роботи, тобто здійснення процесу управління;

• необхідність управління;

• наявність формальних та неформальних груп;

• здійснення певних видів діяльності (виробничої, фінансової, інвестиційної, торговельної, науково-дослідної тощо).

Успіх будь-якої організації залежить від таких умов:

• прибутковості;

• капіталізації;

• виживання;

• підприємницької ініціативи;

• розвитку комунікацій;

• результативності (ефективності);

• продуктивності;

• здатності до формування культури;

• здатності до практичної реалізації;

• здатності до саморозвитку;

• вміння ефективно використовувати інвестиції;

• здатності до самовдосконалення системи менеджменту.

Будь-яка організація має циклічний характер розвитку, тобто проходить через певні стадії життєвого циклу, що визначають характер виробничо-господарської, інвестиційної, фінансової та інших видів діяльності тощо. Стадії життєвого циклу організації та характер діяльності організації відповідно до кожного етапу життєвого розвитку наведені у табл. 3.1 [104, 111, 114, 159, 191].

Таблиця 3.1

Етапи життєвого циклу організації

Етапи життєвого циклу організації	Характер діяльності організації
1. “Народження”	Проникнення на ринок, забезпечення виживання при збитковій діяльності, забезпечення у достатніх обсягах капітальних вкладень для започаткування діяльності організації
2. “Дитинство”	Закріплення на ринку чи його окремих сегментах, забезпечення діяльності на рівні беззбитковості
3. “Юність”	Суттєве розширення цільових сегментів ринку, забезпечення високих темпів зростання прибутку, інвестування розвитку на засадах самофінансування
4. “Рання зрілість”	Подальше розширення сегментів ринку, орієнтація на регіональну диверсифікацію, забезпечення стабільного росту прибутків і забезпечення їх на оптимальному рівні
5. “Завершальна зрілість”	Формування іміджу підприємства, збалансоване зростання, орієнтація на галузеву диверсифікацію діяльності з метою підтримки рівня конкурентоспроможності, забезпечення підтримки рівня прибутковості на оптимальному рівні
6. “Старіння”	Збереження позицій або часткове зменшення обсягів виробництва, згортання діяльності, падіння прибутковості, фінансової стійкості
7. “Відродження”	Суттєве оновлення форм, видів та напрямів діяльності, забезпечення умов для зростання прибутковості, залучення значних обсягів інвестицій

За іншою концепцією життєвого циклу організації виділяють чотири стадії розвитку організації: зародження (реєстрація, початкове інвестування діяльності), зростання (нарощення обсягів виробництва та збуту, формування іміджу, зростання прибутку), “пік” діяльності (максимальні прибутки, обсяги виробництва та збуту), спадання (згортання діяльності та переорієнтація) [104, 111, 114, 159, 191].

В процесі еволюції організація формує свою культуру, яка характеризує якісні боки управлінської діяльності та її відповідність економічним, органічним, соціальним, екологічним, економічним, ергономічним, фізіологічним, естетичним, психологічним та технологічним вимогам. Культура організації – це сукупність цінностей, традицій, норм поведінки, поглядів, які властиві членам організації. Організаційна культура складається з об’єктивних та суб’єктивних елементів. До суб’єктивних елементів культури організації належать: організаційні табу, звичаї, ритуали, зразки поведінки, мова спілкування, гасла тощо. Об’єктивні елементи культури організації формуються за рахунок місцерозташування організації, дизайну і обладнання робочих місць, престижу та іміджу організації тощо [15, 41, 155, 174, 178, 182].