1.4. Закони, закономірності та принципи менеджменту
В управлінській діяльності керуються такими законами менеджменту [22, 60, 82, 106, 107, 108, 116, 136, 147, 167, 184]:
Закон спеціалізації управління передбачає розподіл управлінської діяльності на засадах застосування конкретних функцій менеджменту та таких складових, як права, повноваження, компетентність, відповідальність тощо.
Закон інтеграції управління передбачає досягнення єдності зусиль усіх підрозділів, служб, працівників для виконання завдань організації шляхом застосування правил, процедур, графіків, ієрархії управління, особистих зв’язків, стилів керівництва.
Закон оптимального поєднання централізації і децентралізації управління покликаний сформувати оптимальний рівень делегування вищим керівництвом нижчим рівням своїх повноважень з метою досягнення високих результатів та сприятливого психологічного клімату в організації.
Закон демократизації управління акцентує увагу на участі працівників в управлінських процесах, забезпеченні двостороннього спілкування, розвитку особистих та професійних якостей підлеглих тощо.
Закон економії часу в управлінні акцентує увагу на підвищення ефективності управлінської праці, зменшенні трудомісткості на засадах впровадження передових методів та прийомів праці.
Закон пропорційного розвитку систем управління передбачає послідовну та перманентну еволюцію усіх управлінських систем організації (виробничої, фінансової, соціальної, інформаційної тощо).
Об’єктивні, стійкі, загальні та повторювальні зв’язки між явищами, процесами, категоріями менеджменту є закономірностями менеджменту. Відповідно до цього в менеджменті можна виділити закономірності процесу менеджменту, функцій та методів менеджменту, управлінських рішень, керуючої та керованої систем організації, внутрішнього та зовнішнього середовища організації, розвитку менеджменту тощо [9, 22, 37, 51, 114].
Важливу роль в управлінській діяльності відіграють також принципи менеджменту [22, 60, 82, 106, 107, 108, 116, 136, 147, 167, 184]:
Цілеспрямованість. Будь-яка діяльність в організації повинна спрямовуватись на досягнення конкретних виробничо-господарських цілей та виконання поставлених завдань.
Урахування потреб та інтересів. Цей принцип покликаний задовольняти потреби та інтереси працівників з метою досягнення цілей організації на засадах застосування мотивування.
Ієрархічність – це розташування управлінських посад в організаційній структурі, починаючи з найнижчого рівня управління та закінчуючи найвищим.
Взаємозалежність. Організація складається з внутрішніх змінних (цілі, структура, технологія, працівники, завдання, ресурси), що тісно залежать одна від одної. При цьому фактори зовнішнього середовища здійснюють постійний вплив на організацію та викликають відповідну реакцію з її боку.
Динамічна рівновага передбачає безперервний розвиток організації та дотримання загальної рівноваги на кожному етапі цього розвитку.
Економічність формує засади функціонування організації з позиції збалансованості витрат, надходжень тощо, забезпечує розвиток бюджетних відносин.
Активізація є принципом, який спонукає організацію до діяльності, постійного розвитку, впровадження інновацій та ін.
Системність. Відповідно до цього принципу організація розглядається як відкрита система, яка складається з взаємодіючих та взаємопов’язаних елементів.
Єдиновладдя передбачає наявність єдиного відповідального центру, який здійснює керівництво та координацію діяльності організації з метою досягнення її цілей.
Усі принципи менеджменту тісно взаємопов’язані між собою. Відмова від одного чи декількох принципів, або неналежне їх врахування в управлінській діяльності знижує якість управлінських рішень та ефективність менеджменту.
