14. Київська Русь і кочові народи степу у XI-XII столітті:між війною і співпрацею

Протягом VIII - IX ст. слов'яни розселилися на території Східної Європи.

Найбільшими слов'янськими племенами були: поляни, що жили на Середній

Наддніпрянщині, сіверяни - на р. Десна, в'ятичі - на Оці, на заході від

полян - дреговичі та древляни. По течії р. Західний Буг лежали землі

волинян і дулібів. У цей час основною формою суспільного ладу були спілки

племен, які часто переходили у більш складні об'єднання.

На північному заході сусідами східних слов'ян були варяги (племена балтів і

норманів), на сході й півдні - кочові племена хозарів, печенігів, булгар.

Найбільше землі Київскьої Русі страждали від набігів половців. Якщо проаналізувати військові дії, то виявиться, що вони пов'язані здебільшого з міжусобними війнами на Русі, де половці виступали як союзники тих чи інших князів. З 57 спільних русько-половецьких походів 53 пов'язані з міжусобною боротьбою давньоруських князів, в яких половці енергійно захищали інтереси близьких їм князів.

Аналіз свідчень давньоруських літописів показує, що русичі дуже швидко зупинили набіги-пограбування половців. Вже з другої половини XI ст. напади носять характер ударів у відповідь на напади русичів або участь у їхніх міжусобних війнах.

Але не просто так питання звучить «між війною і співпрацею». Історія має багато прикладів, коли між ворогуючими країнами підписуються мирні договори і водночас ведуться жорстокі війни. Так і у цей період.

Між половцями й русичами було укладено 14 мирних угод. З вини половців мирні угоди порушувались двічі й обидва рази тягнули за собою серію нищівних для половців ударів русичів. Останні ж дозволили собі шість разів порушити мирні угоди, тобто необхідно визнати, що не половці завойовували Русь, а навпаки, Русь завойовувала половців.

Не можу не згадати про торгівельні відносини між обома народами. Під час військових дій торговельні шляхи порушувалися, однак незабаром транзитна торгівля відновлювалась.

Протягом декількох століть ще одним ворогом Київської Русі були кочівники південних степів. Цілі полчища кінних воїнів спрямовував степ на південні кордони руської держави, її військо постійно вело безперервну, виснажливу боротьбу з кочівниками. Важко назвати будьякий інший народ, на долю якого випало б випробування триваліше і важче, ніж це.

Інші давні вороги Києва – монголо-татари. Монголо-татарські війська, що ніколи не були багаточисельними (найбільше від 120 до 140 тис. воїнів), зате надзвичайно рухливими, добре організованими й блискуче керованими, спочатку підкорили Китай, Середню Азію та Іран. У 1222 р. монголо-татарський загін перейшов Кавказ і напав на половців.

у 1237 р. на кордонах Русі з'явилося сильне монголо-татарське військо на чолі з онуком Чингізхана Батиєм. Вогнем і мечем зруйнувало воно міста Рязань, Суздаль і Володимир, а у 1240 р. дійшло до Києва. Хоча місцевий князь Михайло втік, городяни на чолі з воєводою Дмитром, що його послав Данило Галицький, вирішили оборонятися від нападників. Облога міста була тривалою й жорстокою, й навіть коли монголо-татари подолали міські мури, бої точилися за кожну вулицю й за кожний будинок.

Остаточне зруйнування Києва монголо-татарами відбулося у 1240 р.

Ослабленням Русі внаслідок навали скористалися сусідні крайни: Польща, Угорщина , Литва, Тевтонський орден. Відбувся розподіл українських земель, країну було знищено.

Це, на мій погляд, найбільший та найтрагічніший наслідок панування та жорстоких нападів на Україну.