90. Чи була незмінною офіційна лінія польських властей щодо українських земель у 1920-1930-х роках?

Для початку я хотів би виділити свою позицію і окреслити свою задачу в цьому питанні. На мою думку, моя задача полягає в окресленні політичних тенденцій і напрямів, які проводила офіційна польська влада по відношенню до українських земель. Важливо відзначити і чіткі хронологічні межі, а саме,- в своїй роботі за початок я беру підписання Ризького миру в 1921 році. Верхньою хронологічною межею, звісно, є 1 вересня 1939 року, коли почався масовий наступ Вермахту на територію Республіки Польщи.

«Єще Польська не згінєла» - саме так заявила про себе молода Польська держава в кінці 1918 року. Безсумнівно, що в цей період, ставлення польського керівництва до українського населення не могло бути позитивним. В цей час йшла жорстка боротьба за ствердження власних національних геополітичних амбіцій, які добре були викладені у виразі «Ржеч Посполіта од можа до можа» - повернення Речі Посполитої у межах 1772 року. Речі Посполитої, де знову була б панівною, титульною нацією польська. Звичайно, я не буду детально описувати подробиці польсько-української та польсько-радянської воєн, але треба розуміти, що в цей період серед панівної кількості поляків були популярні саме шовіністичні погляди.

Отже, унаслідок українсько-польської війни, яку українці програли 1919 p., поляки захопили Східну Галичину, Західну Волинь, Західне Поділля, Холмщину, Підляшшя. За Ризьким миром 1921 р. ці землі увійшли до складу Польської держави. Питання про державну приналежність Східної Галичини залишалося нерозв'язаним — за рішенням Паризької мирної конференції Польща окупувала ці території тимчасово. У Галичині проживало 80 % західних українців.

Незважаючи на відвертий опір українців окупаційній владі, 14 березня 1923 р. у Версалі Рада послів Антанти остаточно визнала зверхність Польщі над Східною Галичиною, де українці становили 15 % населення.

Польський уряд територію своєї держави поділяв на дві категорії: Польщу «А» (корінні землі) і Польщу «Б» (східні землі — Західну Україну і Західну Білорусію). Основні галузі промисловості були зосереджені у Польщі «А», куди надходили основні капіталовкладення. Польща «Б» була сировинним придатком і ринком збуту.

Уряд Польщі проводив політику колонізації та асиміляції щодо українського населення краю, нехтував його правами та свободами, піддавав утискам національну культуру. У 1924 р. було заборонено розмовляти українською мовою в державних установах та органах самоврядування.

Економічне життя значно пожвавив кооперативний рух, розвиток якого відбувався на досить високому рівні. Керував роботою кооперативів Ревізійний союз кооперативів. Кожне село обов'язково створювало в себе кооператив — крамницю, касу, молочарню. Створювалися пов'язані з кооперацією банки. Кооперативний рух розглядався як школа самоврядування і засіб економічного самозахисту українців.

Умовно спробую поділити наступні періоди, які змогли б відобразити зміну політичних векторів польського уряду. Це:

1. Початок «санації».

Деякі зміни в відношенні польського уряду до українців можна побачити в 1926 році, після державного перевороту, здійсненого Юзефом Пілсудським. Режим, введений Юзефом і його прибічниками, мав назву режим «санації» - режим лікування економіки і політичної сфери Другої Речі Посполитої. У національному плані, режим санації мав досить недолугу концепцію, якщо її, в принципі можна було б так назвати. Але не буду вдаватися до термінологічних диспутів з самим собою. Режим продовжував практику державної асиміляції непольських народів:  декларував повагу прав національних меншин взамін на їхнє лояльне ставлення до держави. У політичній практиці Санація проявлялася у посиленні функцій війська, школи та адміністрації як інструментів тиску на національні меншості.

2. «Пацифікація»

Логічним продовженням мілітаристсько-шовіністичного режиму санації є акція під назвою «пацифікація». Не дивлячись на свою мирну назву («пацифікація» буквально перекладається, як «заспокоєння») акція була насильницькою. Пацифіка́ція у Галичині, репресивна акція, була проведена польською владою у вересні-листопаді 1930 року за наказом Юзефа Пілсудського, із застосуванням поліції та армії проти українського цивільного населення Галичини. Пацифікація була проведена у відповідь на «саботажну акцію» ОУН і супроводжувалась масовими арештами, побиттям людей, закриттям і руйнуванням українських установ в Галичині. Наслідком акції стала подальша значна радикалізація українського руху опору на західно-українських землях. Важливо відзначити, що в цей же час зачинялися місцеві відділи «Просвіти», «Пласту», «Соколу», проводилися локальні розправи землевласниками.

3. «Нормалізація»

Важливо відзначити, що крім ОУН та лівих організацій, на західноукраїнських землях діяла ще й УНДО – легальна організація, яка представляла інтереси українців перед офіційним польським урядом. Одною з їхніх найуспішніших дій можна вважати початок «Нормалізації» - політики врегулювання українсько-польських відносин здійснювана шляхом порозуміння між проводом Українського Національно-Демократичного Об'єднання (УНДО) і польським урядом протягом 1935-38. Її початок можливо пов’язати зі смертю Юзефа Пілсудського, але треба відзначити, що в той же час, коли українські депутати були представлені в парламенті, нормалізація локалізувалася лише на території Галичини. Перетворення у соціально-політичному житті були несуттєвими, а через час, у зв’язку зі зміною політичних векторів, вони були звернуті. УНДО розкололося, а на території Західної Україну все більшу популярність набирає ОУН.

Таким чином, політичному керівництву Польської Республіки не завжди вдавалося перемогти власні шовіністичні переконання заради стабільної політичної ситуації. Помітно, що багато хто з найвищих урядовців усвідомлював весь масштаб проблеми, але, на жаль, зміни і перетворення були несуттєвими, а методи – тоталітарними і варварськими. Повне усвідомлення своїх помилок прийшло лише під час Волинської Різні 1943 року, а також каральних акцій ОУН-УПА, які під час Другої Світової Війни сторицею відплатили за пригнічення українців все тими ж страшними і варварсьми методами.