74. Столипінська реформа та її наслідки

Великою перешкодою для розвитку ринкових відносин у сільському господарстві було поміщицьке землеволодіння. Але царський уряд вирішив зачепити селянську общину: селяни не могли покинути її та не мали права продавати землю, бо вона належала общині.

За ліквідацію общинного землеволодіння взявся Петро Столипін. 22 листопада 1906 року його указ був підписаний Миколою ІІ. Цей указ скасовував обов'язкові "земельні общини" і надав кожному селянинові право вимагати виділення йому землі в одному масиві, що мав назву "відрубу". Селяни могли перено­сити туди свої господарські будівлі і створювати "хутір". Крім того, уряд надав Селянському земельному банкові право виділяти селянам вигідні для сплати кредити на закуп землі. Це сприяло та­кож торгівлі землею, яку продавали поміщики, а також бідніші се­ляни.

До Столипіна уряд теж намагався допомагати багатим селянам, згадати пільгові кредити Селянського банку. Селянин також отримував допомогу у вигляді насіння, худоби, інвентарю, проте це можна було використовувати лише у господарстві: продати це у Сибіру не було кому.

Столипін затвердив право влади втручатися у є суто економічні відносини. Право держави щодо насильство економіки вперше продемонстровано в загальноросійському масштабі саме Столипіним під час якого реформ.

Слід підкреслити, що столипінська реформа викликала вороже ставлення з боку великих землевласників, які боялися втратити ро­бітників.

Реформа Столипіна дійсно мала великий успіх в Україні. Це пояснюється особливостями української ментальності, сильнішим, ніж у росіян, прагненням до індивідуального господарювання, порівняно меншою поширеністю на території України селянських общин. Протягом 1907–1915 рр. на Правобережжі вийшли із общини 48 % селян, на Півдні — 42 %, на Лівобережжі — 16,5 %. На 1916 р. утворилося 440 тисяч хуторів, що становило 14 % селянських дворів. Ці показники були значно вищими, ніж у європейській Росії, де з общини виділилося 24 % селянських господарств, а переселилися на хутори 10,3 %.

Цю реформу гальмували великі землевласники. Ліві партії також були проти, бо указ,як вони вважали, послаблювала революційний потенціал селян. 1 вересня 1911 р. у Київському оперному театрі на Столипіна було вчинено замах, унаслідок якого він був смертельно поранений.

Як на мене, столипінська реформа була добре спланованою та спрямована на покращення життя селян. Ніхто раніше не ставився до них по іншому, окрім як до рабів, які повинні лише працювати. Можливо, ця реформа стала переломним моментом в житті українців та змінила їхнє життя.

68. Тим часом як у Європі поширились ідеї Великої французької революції, соціального і національного визволення, відбувалася політизація національно-визвольної боротьби слов’янських народів, у Російській імперії жорсткий самодержавний режим Миколи І переслідував будь-які прояви лібералізму і вільнодумства.

У таких умовах на початку 1846 р. в Києві було утворено справжню нелегальну українську політичну організацію – Кирило-Мефодіївське братство, назване на честь відомих слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія. Серед засновників були вчитель з Полтави – Василь Білозерський, службовець канцелярії Київського генерал-губернаторства – Микола Гулак і професор Київського університету – Микола Костомаров. Активну учать у діяльності товариства брали Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш та ін..

Головною метою товариства було проголошення боротьби проти кріпацтва та визволення українського народу. Українську державу члени товариства вбачали у федеративній спілці незалежних слов’янських держав, кожна з яких мала б становити штат або розмежувалася на кілька штатів. Київ мав стати центральним містом цієї федеративної спілки, в якому раз на чотири роки збирався б найвищий орган – собор (сейм). Для захисту федерації від зовнішніх ворогів передбачалося мати регулярне військо, а кожний штат, мав би свої збройні сили. Ідею визволення слов’янських народів та їх єднання передбачалося поширювати літературно-просвітницькою діяльністю головним чином. Вони прагнули перебудувати суспільство на засадах християнської моралі. Свою практичну діяльність кирило-мефодіївці зосередили на науково-освітній ниві.

«Братчики» збирали кошти на видання популярних книжок, складали проекти запровадження в Україні мережі початкових навчальних закладів, укладали шкільні підручники. Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало трохи більше року. Восени 1847р царські власті заарештували 12 постійних членів товариства и відправили до Петербурга. Усіх учасників було заслано до різних місць Російської імперії. Найтяжче покарали Шевченка, бо при арешті знайшли рукописи його антицарських і анти кріпосних творів. Його заслали на 10 років рядовим солдатом у малозаселені оренбурзькі степи з найсуворішою забороною царя хоч що-небудь писати чи малювати. Значення Кирило-Мефодіївського товариства полягає в тому, що це була перша спроба української інтелігенції перейти до політичної боротьби, братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала прикладом для його наступників. Тарас Шевченко (1814-1861рр) відіграв виняткову роль в українському національно-визвольному русі. Його збірка поезій «Кобзар» , що побачила світ у 1840р стала однією з основ української ідеї та українського руху. Іншою великою заслугою Шевченка було те, що в своїй творчості він поєднав два до того часу відокремлені струмені козацької традиції – простолюдний і старшинський. Його ненависть до соціальної несправедливості та вболівання за волю і гідність простої людини виводилося з його селянського походження. Але своїми інтелектуальними здобутками він завдячує впливам українського дворянства. Шевченків заклик до національного і соціального визволення став ідеологічною основою нової України. Шевченкова творчість є відділом у розвитку української ідеї. Вона закликала основи перетворення етнічної спільноти у політично-свідому націю.