60. Московсько-козацькі стосунки доби Руїни: чому сторони не зрозуміли одна одну?

Питання, які стосуються російсько-українських відносин завжди є складними, через велику кількість точок зору і заполітизованність питань. Ще більше складними для української історичної науки (звичайно, не настільки складними, як питання стосовно ОУН-УПА) є питання, які стосуються доби Руїни – тут додаються ще й різні точки зору різних істориків – їх уподобання наносять ще одне нашарування суб’єктивності. Загалом, не хотілося ще й забувати про те, що в тих подіях були зацікавлені не тільки вищезгадані сторони, а ще й турецька, татарська, польська сторони. Тому поставлене питання є доволі цікавим, хоча й передбачає комплекс причин.

Руїна. Якої тільки оцінки не набув цей період в українській історіографії. Нижче – таблиця з росповсюдженими варіантами періодизації і локалізації Руїни.

— Основний зміст — розпад	— Основний зміст — спус-
Української держави.	тошення Правобережної
— Тривала з 1657 до 1687 р.	України.
— Охопила і Лівобережну,	— Тривала з 1663 до 1687 р.
і Правобережну Україну	— Охопила тільки Право-
	бережжя України

Існують і різні погляди на причини Руїни:

—Відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Б. Хмельницького після його смерті.

—Розкол серед української еліти з питань внутрішньої і зовнішньої політики: частина орієнтувалася на Москву, частина — на Річ Посполиту.

— Нездатність старшини поставити державні інтереси над особистими.

—Гострі соціальні конфлікти, небажання рядового козацтва і селянства підпорядковуватися будь-якому уряду.

—Втручання у внутрішньоукраїнські справи та безпосередня агресія з боку Речі Посполитої, Московської держави, Османської імперії та Кримського ханства.

Як можна побачити, деякі причини напружених московсько-козацьких відносин можна побачити в зазначених причинах Руїни. Саме загальнонаціональний лідер, який би міг об'єднати усі верстви населення – рядове козацтво, старшину, селянство, духовенство, міщан. Саме цей загальнонаціональний лідер мав би обрати вектор політики – а натомість, в Гетьманщині були пропольські, протурецькі, промосковські, але жодного проукраїнського гетьмана.

Одною з причин я вважаю політику Богдана Хмельницького. Дійсно, важко дискутувати з тим, що Богдан Хмельницький – національний герой. Я також вважаю його героєм, але в той же час, саме багатовекторна політика Богдана Хмельницького і стала причиною майбутньої неспроможності еліти прийняти рішення. Не можна сказати, що Богдан Хмельницький був винний в цьому одноосібно. Багато рішень були продиктовані нестабільною політичною ситуацією. Богдан Хмельницький і його послідовувачі були вимушені лавіювати між рішеннями великих гравців на геополітичній карті регіону – Турції, Речі Посполитої, Кримського Ханства (не завжди узгоджувало свої дії з Османською Імперією), а також діяти з меншими гравцями – Молдовою, Трансильванією, Бранденбургом та іншими.

Важливо відзначити, що саме це й призвело до російсько-української війни 1658-1659 року – Московське втратилось в міжусібну війну козацької старшини. Не дивлячись на те, що на в битві під Конотопом Івану Виговському вдалося розбити 100-тисячне московське військо, йому не вдалося використати свій успіх – велика частина старшини була промосковськи налаштована.

Не дивлячись на те, що московське військо отримало поразку у війні, всі наступні договори були вигодними для Московського царства і старшини, але далеко не для українського населення. Такими були Переяславські статті (1659 р.), Батуринські статті (1663 р.), Глухівські статті (1669 р.), Конотопські статті. Московські царі не хотіли йти на визнання Гетьманщини – українські землі їх цікавили, як здобич, а точніше, як «спадок» Київської Русі.

Таким чином, на мою думку – проблема набагато глибша, ніж просто «важкі стосунки між Москвою і козацтвом». Ця проблема і її причини прямо виходить із проблем і причин Руїни, яка охопила Гетьманщину. Звісно тут додаються ще й амбіції Московського царства, яке саме через них і не хотіло йти на компроміс.

61. . Українсько-польська мирна угода, підписана 16 (6) вересня неподалік м. Гадяч гетьманом і Виговським з урядом польського короля Яна ‖ Казимира Ваза. Підписанню передували тривалі, глибоко законспіровані переговори сторін, на яких українські інтереси представляв П. Тетеря, а польські – С.–К. Беневський. На заключному етапі переговорів у виробленні умов Г.д. з українського боку активну участь брав Ю. Немирич. За умовами Г.д., який завершував десятилітню українсько-польську війну, передбачалося повернення української козацької держави (у складі трьох воєводств: Київського, Чернігівського та Брацлавського) до оновленої речі Посполитої на правах федеративної її частини – Великого князівства Руського державне життя тут облаштовувалося на зразок норм і порядків, що діяли у Великому князівстві Литовському крім того, король гарантував амністію всім учасникам війни з Польщею. Військо Запорозьке отримувало підтвердження старих привілеїв, дозвіл на куріння горілки й заведення шинків та право гетьманського суду козацький реєстр складався з 60 тис. осіб. За поданням гетьмана щороку 100 козаків із кожного полку мали отримувати нобілітацію церковна унія ліквідовувалася. Захоплене раніше унійцями церковне майно, культові споруди поверталися право-славній церкві. Православний київський митрополит та ще чотири право-славні єпископи отримували місця в сенаті речі Посполитої. Православ-ним міщанам гарантувалася рівність у правах із католицькими міщанами. Києво-Могилянський колегіум вперше отримував статус вищого навчального закладу та права, рівні з правами Краківської академії. Передбачалося заснування на території речі Посполитої ще однієї православної академії, а також відкриття середніх навчальних закладів та друкарень. Г.д. уможливлював вільне повернення в Україну польських землевласників, яким, однак, заборонялося переобтяжувати своїх підданих. Після підписання Г.д. сторони намагалися скоригувати його положення кожна на свою користь. Гетьманський уряд прагнув збільшити територію Великого князівства Руського, розширити прерогативи його державних інституцій. Водночас польська сторона наполягала на зменшенні удвічі кількості козацького реєстру, звуженні гетьманських повноважень, відмові від насильницьких дій стосовно унійної спільноти. До ратифікованого сеймом Речі Посполитої у травні 1659 тексту Г.д. не увійшли положення про ліквідацію унії на всій території держави, повернення всього відібраного раніше унійцями майна православній церкві, козацький реєстр обмежено 30 тис. осіб. дія договору юридично була припинена урядом Ю. Хмельницького в жовтні 1659, після підписання угоди з російською державою. у наступні роки положення Г.д. не раз використовувались урядами Ю.Хмельницького, П. Тетері, П. Дорошенка, М. Ханенка при виробленні умов мирних угод з польськими королями.