51. Чи можливі зараз форми соціальної взаємодії на кшталт братств?

Думаю, перш за все потрібно установити, що ж собою представляють братства? Слово походить від «брат», і в нашій уяві виникають асоціації з родинними звя’зками. Але, якщо «родину не обирають», думаю, все же таки утворення братств диктується тим, що окрема група людей шукає таку ланку, в якій змогла б проявити себе як особистість і отримати підтримку своїх думок і прагнень. Утворення братств відбувається на основі виявлення спільних інтересів, думок, поглядів, ідей, переконань, люди, що створюють, або вступають в такі соціальні угрупування, мають на меті винести в світ та на огляд інших свої ідеї, отримати підтримку, стати частиною руху, яки має на меті зміну того чи іншого аспекту соціального, політичного, економічного і т.д. життя. Мабуть, самим яскравим і відомим широкому загалу прикладом такого братства є Кирило-Мефодіївське. Його основою стала інтелегенція яка була зацікавлена в певній справі, і була готова її усвідомлено підтримувати. Саме той фактор, що в фундаменті Кирило-Мефодієвського братства було закладено ядро зі спільноти, яка була освічена та усвідомлено діяла, мала певну мету і прагнення, був головним, рішаючим в подальшій долі як братства, так і суспільства того часу в цілому. Отже, можемо зробити висновок, що братства 16-17 століть -  це всестанові, загальнонаціональні організації, що створювались навколо церкви, сприяючи культурно-національному відродженню. Це світські організації, які відстоювали релігійні, політичні, національні, культурні, станові права українців. їм належали великі заслуги у справі збереження української православної традиції, у становленні громадянського суспільства, його етнонаціональної консолідації, у підвищенні рівня освіти та культури.

Але, яку ситуацію ми можемо спостерігати у сучасному світі? Напевно, почну розглядати її з «ядра» братства – його складу. Якщо в часи існування Кирило-Мефодіївського братства головними показниками соціального становища і розвитку людини були її розум, ерудованість, ступінь обізнаності, то якими головними рисами зараз відрізняються соціальні стани в українському суспільстві? Думаю, ні для кого не таємниця, що одну з найважливіших ролей в тому, до якого соціального прошарку віднести людину, зіграють гроші, майновий стан, і чи не в останню чергу в увагу візьмуться ваші інтелектуальні здібності. Йдемо далі: «братерства – це організації, які сприяли національно-культурному відродженню, відстоювали релігійні,культурні права українців» - на даному етапі існування української держави, багато можна зустріти людей, які б робили реальні спроби до відродження національної самобутності українського народу? Якщо дуже активно зайнятися пошуком таких спільнот, то знайдеться їх така кількість, що на на пальцях можна перерахувати. Але все ж таки, не буду сперечатись, такі організації є, але вони не несуть в собі масовий характер, і не мають реального впливу, якщо подивитись на ситуацію з місця глядача, а не учасника. Братерства «відстоювали релігійні,культурні права українців», чомусь, зараз і не дуже легко знайти людину, яка б цілком серйозно та усвідомлено заявляла про свої реальні права на життя в самобутній, культурно розвинутій Україні.

В реальний час, час розвитку технологій, людина забуває про своє коріння, про своє призначення і обов’язки перед країною, в якій вона народилась. Ми втрачаємо те коріння, яке з’єднує нас із державою, громадянами якої являємося від народження. А братства, це перш за все, угрупування, які мали на меті (з огляду на їх зміст в минулі часи) – нести в суспільство зерна мудрості та освіченості, зерна самобутності українців, допомагали встановленню в розумах широкого загалу ідей того, що кожен громадини країни повинен цілеспрямовано працювати задля покращення культурно-просвітницького життя в Україні.

Можливо, можна назвати деякі з угрупувань, існуючих в наш час, братствами. Але все ж таки, на мою думку, це організації, які повинні більш широке та масове розповсюдження, і повинні об’єднувати людей, що мають в серці запал до ідеї, яку вони беруться донести до людей. Чомусь, я вважаю, що цих компонентів наш час замало для того, аби виникла справжні братства.

52. .Богдан Хмельницький – необачний політик чи визначний державний діяч?

Богда́н (Зиновій) Михайлович Хмельни́цький (27 грудня 1595 (6 січня 1596)[1] — † 27 липня (6 серпня) 1657) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, очільник Українського гетьманату (1648–1657). Реєстровий козак, військовий писар, з 1648 року — гетьман Війська Запорозького. Організатор повстання проти панування шляхти в Україні, яке переросло у Національно-визвольну війну українського народу проти Речі Посполитої. Засновник козацької держави — Війська Запорозького, більш відомої як Гетьманщина. Протягом свого гетьманування укладав союзи зі Швецією, Московською державою, Османською Портою.

Багато написано книжок та складено пісень про славного гетьмана українського Богдана Хмельницького. Та про нього можна говорити й говорити, бо до нього Україна не знала на стільки розумного та дипломатичного політичного діяча. Богдан Хмельницький зробив перші кроки до незалежної України. Намагався підтримувати добрі відносини з багатьма варварськими сусідами, з якими до нього дуже небагато людей спробували би вести переговори. Богдан Хмельницький вірно розумів, що досягти розквіту неможливо, терплячі постійні навали загарбників. Та гетьман намагався під час перемир’я налагодити збройні сили тогочасної України, якими були козацькі дружини. Але про це все надалі…

У наші часи багатьом політичним діячам не вистачає мудрості та досвідченості у державних справах. Особою Богдана Хмельницького можна пишатися, бо в роки усепоглинаючого безграмоття він зміг отримати гарну освіту, все завдяки власній роботі над собою. З цього можна зробити висновок, що які б не були часи, та розумні люди завжди ціняться на рівні з золотом.

Коли Богдан Хмельницький вийшов на історичну арену, українські землі знемагали під владою Речі Посполитої, яка у 1569 році об’єднала Польське королівство і Велике князівство Литовське. Польська шляхта прагнула привласнити величезні простори української землі та закріпачити її людей. Шлях до цього вона вбачала у полонізації України, окатоличуванні українців. І тому католицька церква і особисто папа іменем Христа благословляли будь-які безумства і розправи над непокірними. Злочини шляхти проти українського народу були страшними. Вони грабували, насилували, мучили, знущалися над людьми. Все це поєднувалося з образою національної гідності і віри.

Таким у ті тяжкі часи було життя на Вкраїні. Народ не міг терпіти такої наруги. То тут то там спалахували народні повстання. Вони переростали у національно-визвольні рухи, на чолі яких стояли кращі представники народу. Та саме з козацтвом народ український пов’язував свої сподівання на краще майбутнє.

Богдан Хмельницький став найвидатнішим представником українського козацтва, та коли говорять історики за період козацької історії, коли запалала визвольна війна, то ніколи не обійдеться їхня думка без згадки про славного Гетьмана Богдана Хмельницького.

Українське козацтво почало свій часопис з тих часів, коли підневільні люди тікали від шляхтичів у низини Дніпра, на Запоріжжя, де вони вважали себе “вольними людьми” – козаками. Втікачі селилися понад Дніпром за порогами, яких нараховувалося дев’ять.

Богдан Хмельницький з юнацьких літ пройшов школу козацтва у Запорізькій Січі і вийшов на боротьбу за Україну та її народ. Коли Богдан повернувся на Україну він пішов служити у кінну сотню свого батька і разом з ним у 1620 році брав участь у битві під Цецорою проти турецьких військ. У цій битві героїчною смертю помер Михайло Хмельницький, а Богдан потрапив у турецький полон. У 1622 році вірні козаки, побратими Михайла Хмельницького, викупили Богдана з неволі. Він повернувся додому і пішов на козацьку службу в Чигиринський полк. У цей час його мати Анастасія Федорівна виходить заміж за королівського службовця і виїжджає з ним у Білорусію. Богдан залишається єдиним господарем хутора і доклав чимало зусиль до його впорядкування. Богдан одружується з Анною Сомко, сестрою свого старого друга, переяславського козака, майбутнього гетьмана Якима Сомка, почав будувати нову оселю…

Але господарська діяльність була не по ньому. Його воєнний досвід, знання Кримського ханства, Туреччини стали у пригоді запорізькому козацтву. Богдан очолює морські походи, відбиває нашестя кримчаків. Це підносить його авторитет, допомагає йому завоювати повагу серед козацтва та зайняти високі посади у козацькому війську. Та коли почалася нова хвиля селянсько-козацьких повстань на Україні, які очолили у 1630 р. Тарас Федорович, а у 1637-1638 роках Павло Бут, Яків Острянин і Дмитро Гуня, Богдана Хмельницького призначають писарем, а згодом – чигиринським сотником. У цих повстаннях він брав активну участь. У дипломатичних справах він, як писар Війська Запорізького, брав участь у переговорах з королем Владиславом IV та урядом Речі Посполитої. Та у 1645-1646 роках, на чолі загону козаків разом з Іваном Сірком приймав активну участь у війні, яку вела Франція з Іспанією.

Після повернення на Україну Хмельницький довідався, що чигиринський підстароста Чаплинський заявив про свої права на хутір Суботів. За відсутністю Богдана він тероризував його сім’ю, грабував рідний хутір, згубив найменшого сина, приказав забити його канчуками, додому принесли хлопця напівмертвого. Він сильно захворів та скоро помер. А інших – найстаршого Тимофія та середнього Юрія, дочок Катерину та Стефаниду залякав погрозами. Дружина від всього того тяжко захворіла та незабаром померла.

Богдан Хмельницький шукав допомоги у короля, але той, скутий волею магнатів, нічим не зміг йому допомогти. Особисте горе злилося з горем народу. “Так вони ставляться не тільки до мене, - говорив він однодумцям, - так ляхи відносяться до всього народу українського, який вважають бидлом і схизматиками… Чого ми тільки не терпіли! Вольності наші знищені, землі відібрані, більша частина вільних лицарів перетворена у холопів…”

Це був крик душі Богдана Хмельницького та він кинув до народу заклик: “З’єднаймося, браття, повстанемо за віру православну, відновимо волю народу нашого і будемо єдині!..”

Я считаю, что Богдан Хмельницкий является ярчайшим примером борца за независимость украинских земель от Польши. Итак, Богдан Хмельницкий начал своё обучение в Киевской братской школе, а после её окончания, поступил в Иезуитский коллегиум в  Ярославле, знал 5 языков. Вернувшись на родину, Хмельницкий участвует в польско-турецкой войне 1620—1621 годов, во время которой, в битве под Цецорой, гибнет его отец, а сам он попадает в плен. Два года тяжёлого рабства для Хмельницкого не прошли понапрасну: выучив турецкий  и татарский языки, он решается на побег. Вернувшись в Суботов, он был зачислен в реестровое казачество. Непосредственным поводом к восстанию стала личная обида, нанесенная Богдану польским шляхтичем Д. Чаплинским, который разрушил и ограбил хутор Хмельницкого Суботов, до смерти забил малолетнего сына и захватил жену . Все обращения Хмельницкого в польский суд и даже к самому королю ни к чему не привели: Чаплинский так и не был наказан, а Хмельницкий испытал новые неприятности. Не найдя справедливости у официальных властей, Богдан Хмельницкий все больше начал склоняться к мысли о восстании. Вскоре он убегает на Сечь, где под его руководством казаки в 1648 выгнали правительственный гарнизон и выбрали Хмельницкого гетманом. С этого момента Запорожская Сечь стала центром повстанческих сил, базой для развертывания освободительного движения. С большой энергией Б. Хмельницкий развернул деятельность по подготовке вооруженного восстания. Главными причинами национально- освободительной войны под руководством Хмельницкого, помимо личных обид, были:

• Ухудшение положения селянства в условиях засилья магнатов и барщинно - фольварковой системы хозяйствования:

  • Быстрое закрепощение селян

  • Увеличение барщины и различных форм налогов и отработок

• Увеличение недовольства украинского мещанства, которое претерпевало от частных собственников городов и от своеволия королевских членов правительства:

  • Православные крестьяне должны были селиться только в специально отведенных для этого кварталах

  • Отстраняли от участия в городском самоуправлении

• Ограничение прав казачества, направленных на уничтожение его как сословие:

  • Жестко подавлялись какие-либо проявления оказачивания

  • Реестровое казачество не могло выбирать себе гетмана и старшину - их должно назначать польское правительство

• Полонизация украинской культуры, принудительное насаждение католицизма:

  • Увеличивалось количество иезуитских коллегиумов

  • Сужалась сфера употребления украинского языка

  • Православные были обязаны платить налоги на содержание католического духовенства.

С этой целью Хмельницкий разослал казаков-агентов в воеводства, заручился поддержкой крымского хана Гиреем в марте 1648 года. Этот союз обеспечивал тыл и существенно помогал конницей.

Пытаясь «быстрее подавить казацкое своеволие » на начальном этапе, Польша бросила против повстанцев многочисленные войска. Казаки не только выдержали удар, но и в течение короткого времени 1648 трижды получили блестящие победы, а именно в битве на Желтых Водах 5 - 6 мая, 15 - 16 мая в битве под Корсунем и 11 - 13 сентября в битве под Пилявцами. Уже в ходе этих баталий ярко проявился талант Б. Хмельницкого как военачальника. Успех достигался благодаря использованию различных тактических мероприятий: разгрома врага частями в ходе встречной битвы (Желтые Воды); перекрытия противнику, уклоняющемуся от боя, пути к отступлению (Корсунь); создание психологического кризиса в армии противника с целью его полной деморализации (Пилявцы).

В феврале 1649 года в городе Переяслав во время переговоров с польскими властями Богдан заявил, что будет строить соборную державу. Летом этого же года война разгорелась с новой силой, а именно 5 - 6 августа 1649 года битва под Зборовым, в ходе которой Герей нарушил договоренность и перешел на сторону короля Речи Посполитой. Невозможность вести войну одновременно против Крымского ханства и Польши побудили Хмельницкого заключить мирный договор с Польшей 8 августа Зборовский мирный договор:

• Автономия в составе 3 воеводств(Черниговское, Киевское и Брацславское)

• Реестр 40 тыс. человек

Такое соглашение имело вынужденный, компромиссный характер. Она не могла удовлетворить в полной мере обе стороны, которые фактически рассматривали ее как временную и не стремились к концу выполнять все требования.

18 июня 1651 года - битва под Берестечком, Хмельницкий потерпел поражение Белоцерковский мирный договор (18 сентября) :

• Автономия только Киевского воеводства

• Казацкий реестр 20 тыс. человек

• Поляки возвращались на Чернигивщину и Брацславщину

• Хмельницкому запретили внешнеполитические связи с Крымским ханством

Май 1652 - битва под Батогом победа Богдана Хмельницкого, в результате которого вернулись в действие условия Зборовского договора.

Октябрь 1653 - битва под Жванцем, в ходе которого казаки заручились поддержкой татар татары подписали с польским королем Каменецкий договор, казаки отступили.

Январь 1654 - Переяславская рада рассмотрен вопрос о принятии Московского протектората

Март 1654 - Украино - Московский договор (Мартовские статьи):

• Украина должна была платить налоги в Московскую казну

• Казацкое войско состояло из 60 тыс. человек

Январь 1655 - битва под Ахматовым (Дрыжепольская битва)

1655

Швеция Речь Посполитая Украина

1 656

Швеция Р.П Трансильвания Украина + Московия

1 657

Дания Швеция Р.П Трансильвания Украина

Р.П. Украина

Октябрь 1656 - между Р.П. и Московией подписано Виленское перемирие

1657 - Швеция и Трансильвания стали союзниками украинцев

Июль 1657 - смерть Хмельницкого.

Из всего выше сказанного я с уверенностью могу утверждать, что Богдан Хмельницкий был выдающимся государственным деятелем и добился больших успехов, а именно поднял и возглавил национально - освободительную войну против польского порабощения и ликвидации украинского народа как нации, возобновил украинские традиции, создал казацкое государство со строгой системой власти, создал боеспособную народную армию со многими новыми видами войск которые под его командованием ни разу не потерпели поражения! По словам историка В. Сергейчука, "... ни один гетман перед ним или после него не играл даже примерно такой исключительной роли в европейской политике, как Хмельницкий. Ни одно важное политическое событие ни происходило без его участия или хотя без того, чтобы с его личностью не считались. Все это лишний раз доказывает одаренность Хмельницкого как выдающегося деятеля не только украинской, но и европейской истории.