44. Козацько-селянські повстання кінця XVI – першої третини XVII ст. : стихійні бунти без чітко визначеної мети чи прообрази національно-визвольної війни

Наприкінці 16 століття українське козацтво усвідомило свою дискримінацію відносно інших станів і розпочало активну боротьбу за свої права. Методом боротьби вони обрали повстання:

Повстання Криштова Косинського 1591-93рр.

Перше велике козацьке повстання було спрямоване проти існуючих польсько- шляхетських порядків в Україні.

Наприкінці 1591 р. запорожці разом з реєстровцями під проводом К. Косинського прийшли під Білу Церкву — резиденцію і замок Я. Острозького і захопили її. Повстанців підтримали міщани та селяни навколишніх міст і сіл — всього близько 5 тис. чол.

Поступово повстанський рух проти польської влади набув значної сили і протягом 1592 р. охопив Київське, Волинське, Брацлавське і частково Подільське воєводства. На визволеній території старшина приводила до присяги Війську Запорізькому селян, міщан і шляхту та вводила форми козацького устрою. Тобто боротьба одночасно велася за соціально-економічні права й розширення козацьких порядків на нових землях.

Повстання під проводом М.Шаули та С.Наливайка 1595-96

Друге повстання, під проводом С. Наливайка, набрало ще більшого розмаху і охопило майже всі українські землі. До його козацьких загонів долучилися селяни і міщани, а також реєстрові козаки з полковником М. Шаулою. Повстання почалося на Поділлі, повстанці зайняли Брацлав, Гусятин, Бар, Канів, Черкаси, перейшли на Волинь і в Галичину, де захопили Луцьке, а згодом — у Білорусі — Слуцьке, Могилів на Дніпрі. Польский уряд доручив придушити повстання коронному гетьманові С. Жолкєвському. Повстанці відійшли на Лівобережжя, де, потрапивши в оточення недалеко від міста Лубень, були жорстоко винищені, а виданий Наливайко після тортур був страчений 1597 у Варшаві.

Ще після цього були ще масштабні повстання під керівництвом Тараса Трясила (1630 ), Івана Сулими (1635) та Павла Павлюка (1637-1638), проте всі вони закінчилися поразками.

Повстання зазнавали поразки, бо висунута керівниками ідея на стала загальнонародною. Звідси брак згуртованості та стихійність. Як на мене, такій великій цілі, як боротьба за свої права, треба було дати більше часу на те, щоб усі, хто хоче боротися, зрозуміли, наскільки це важливо.

Тож,я вважаю, що ці повстання були стихійними, але я не скажу, що вони були без чітко визначеної мети. Вона була, та ще й яка, проте вочевидь не така важлива для всіх. Або ж важлива, але не продумана до кінця. Козаки були відомі своїм палким характером та жагою до боротьби, на жаль цього разу їх якості не допомогли.

49. Переяславський договір: проблема визначення характеру угоди і трактування її умов. Після 6 виснажливих років війни проти Речі Посполитої Українська держава під проводом Б.Хмельницького потребувала сильного союзника, який зміг би надати військову та матеріальну підтримку у подальшій боротьбі за незалежність.

Здавна з Московією Українську державу пов’язувала спільна історія, близькість розташування, спільний ворог - Річ Посполита. Крім того, обидві сторони були зацікавлені у подальшій співпраці. Таким чином 8 січня 1654 року всенародні збори жителів України, Переяславська Рада, зі своєї сторони абсолютною більшістю ухвалили рішення перейти «під високу руку Російського Царя».

Умови договору:

1. Підтвердження прав і привілегій Війська Запорозького на маєтності;

2. Передбачався 60-тисячний козацький реєстр;

3. Збереження місцевої адміністрації, податкової та судової системи;

4. Надання староства Чигиринського гетьмана на гетьманську булаву;

5. Закріплювалось право Війська Запорозького обирати власного гетьмана;

6. Недоторканість козацьких земель і маєтків і їх спадкування козацькими вдовами та дітьми:

7. Були вирішені питання щодо виплати грошей і надання млинів та маєтків на утримання полковників, суддів тощо;

8. Утримання військової залоги на території України;

9. Збереження прав київського митрополита%

10. Похід російського війська на Смоленськ;

11. Зобов’язання обороняти Україну від татар;

12. Право зносин гетьмана з іноземними державами, за винятком Польщі і Туреччини.

Та укладення Переяславського договору 1654 року досі має досить суперечливий характер.

На сьогоднішній час не має точної думки щодо того, що саме являла собою ця угода. Прослідковується декілька поглядів:

1. Унія України з Москвою

2. Васалітет

3. Протекторат

4. Псевдопротекторат

5. Мілітарний союз двох держав

Деякі історики взагалі відмовляються визнавати існування Переяславського договору або переяславської угоди як документа, стверджуючи, що власне Переяславська рада не несла в собі ніякої юридичної сили. Натомість згадується документ під назвою «Березневі статті», що складався власне з 11 статей. Як вже згадувалось раніше, існує декілька думок щодо характеру та значення договору 1654 року.

Існує думка, що ця угода була першим кроком до позбавлення України її державності. І справді, Москва остерігалась виходу українського народу спід її контролю, низка наступних договорів між цим и державами поступово лише обмежували самостійну діяльність тогочасних гетьманів. Однією з причин цього є незавершеність і неструктурованість політичної системи українського суспільства. Стверджують також, що Московія свідомо поширювала чвари серед українського суспільства. Це призвело до ще більш нестабільного становища. А внаслідок укладення Андрусівського перемир’я з Річчю Посполитою був зафіксований поділ сфер впливу обох держав на українські землі, що майже відразу спричинило поділ Української держави на Правобережну та Лівобережну. Подальша політика Московії щодо України має характер денаціоналізації українського народу як такого. Але з іншого боку, Росія надавала підтримку українському населенню в боротьбі проти Польщі. Із поділом України на Правобережну та Лівобережну, Лівий берег відійшов до території Москви. Попри те, що діяльність гетьмана мала досить сильні обмеження, царська влада потужно оберігала українські землі від набігів татар та впливу Речі Посполитої, тоді як Правобережна Україна страждала від постійних війн із давніми ворогами.

Можна сказати, що територія України зазнала значного впливу с боку Росії:культурного, духовного, політичного тощо. Нам здається, що в зв’язку з угодою 1654 року почалась епоха поневолення українського народу Москвою, але також нам важно уявити долю нашої держави без впливу російської влади.