32. Основні риси та особливості економічного розвитку українських земель у складі Великого князівства Литовського.

Історичні події розвивалися в несприятливому для України напрямі. Саме в той самий час, коли вона переживала політичний, економічний і культурний спад, її сусіди — Литва, Польща і Московія — переживали період становлення. Швидко розростаючись, вони відчули владу над слабшими країнами. До початку 1350-х князі дніпровського Лівобережжя вже визнали себе васалами Великого князя Литовського Ольгерда. В 1363 році, розгромивши Золоту Орду, литовці вторгнулися в Поділля. З цього часу Велике князівство Литовське підпорядкувало собі більшу частину України і стало найбільшою політичною силою в Європі.

Основою економіки України у складі Великого князівства Литовського були землеробство і традиційні промисли : полювання , бортництво , рибальство , причому останні переважали в господарській діяльності значної частини населення. Правовою базою в державі був "Литовський статут", який мав три редакції, в основу яких були покладені традиційні норми місцевого звичаєвого і писаного права .

Цей статут був також головним збірником права на Україні , в тому числі головним джерелом українського права на Гетьманщині; на Правобережжі він діяв аж до 1840р.

Литовський статут узаконював права феодалів на володіння землями і поневолення і закріпачення селян , а також численні привілеї. Так, статут 1566р. остаточно скасував всі обмеження шляхетської земельної власності, закріпив за шляхтою законодавчі права і створив організоване представництво шляхти на загальнодержавних сеймах .

Статутом 1588р. було остаточно закріпачено українське селянство. За селянами зберігалося лише право на володіння рухомим майном , необхідним для виконання повинностей на земельних наділах , якими вони користувалися.

Протягом XIV -XV ст. в українських землях у зв'язку із зростанням суспільного поділу праці розвивалося ремесло. Відбувалася значна спеціалізація ремесла в селах. Суспільний поділ праці було умовою складання внутрішнього ринку, розвитку торгівлі. Київ, Львів та інші міста мали торговельні зв'язки з Москвою, Новгородом, Смоленськом і іншими російськими містами. На українських ярмарках бували російські, польські, молдавські, чеські, угорські, німецькі та італійські купці. Міське торгово-ремісниче населення було сильно зацікавлене в розвитку економічного спілкування з Руссю. Розвивалися торговельні зв'язки України також з Малою Азією, Іраном і Кримом. З кордону привозилися переважно предмети розкоші. Вивозили з України мед, віск, хутра, шкіри, худобу, дерево, хліб і рибу. У містах посилювалося майнове розшарування, бо відбувалось поширення ремесла і торгівлі, зростала кількість малоземельних, які вже не могли забезпечити своє існування з наділів, їх широко використовували як "робітних людей" на численних панських промислових закладах, розташованих у фільварках.

Економічно зміцнілі міста отримували від польських королів і великих литовських князів право самоврядування - так зване « магдебурзьке право», яким користувалися великі купці і заможні ремісники-майстри. Введення магдебурзького права загострювало соціальні протиріччя у містах, оскільки його отримували в першу чергу польські та німецькі городяни-католики.