Четвертий період. 1480-1569 pp. Політика змагань за українські землі в умовах боротьби між Москвою і Литвою за право бути центром "збирання земель Русі".

Отже, українські землі перебували у складі Великого князівства Литовського впродовж кількох століть. За цей час ставлення литовської влади до місцевого населення зазнавало суттєвих змін. Після утворення Речі Посполитої (1569 р.) українські землі опинилися під польською владою, що спричинило форсоване окатоличення і посилення полонізації українського населення.

Таким чином, можна побачити зміну ролі руського православного населення у Великому Князівстві Литовському. І якщо в перших двох етапах українські землі можно дійсно можна порівняти зі старим вином у нових міхах, то в третьому воно вже програє новому і молодому польському конкуренту. А якщо казати про всю весь історичний період, то українські землі дійсно були «старим вином у нових міхах», але це вино було використане лише у якості аперетиву.

60.

Московсько-козацькі стосунки доби Руїни: чому сторони не зрозуміли одна одну?

Питання, які стосуються російсько-українських відносин завжди є складними, через велику кількість точок зору і заполітизованність питань. Ще більше складними для української історичної науки (звичайно, не настільки складними, як питання стосовно ОУН-УПА) є питання, які стосуються доби Руїни – тут додаються ще й різні точки зору різних істориків – їх уподобання наносять ще одне нашарування суб’єктивності. Загалом, не хотілося ще й забувати про те, що в тих подіях були зацікавлені не тільки вищезгадані сторони, а ще й турецька, татарська, польська сторони. Тому поставлене питання є доволі цікавим, хоча й передбачає комплекс причин.

Руїна. Якої тільки оцінки не набув цей період в українській історіографії. Нижче – таблиця з росповсюдженими варіантами періодизації і локалізації Руїни.

— Основний зміст — розпад	— Основний зміст — спус-
Української держави.	тошення Правобережної
— Тривала з 1657 до 1687 р.	України.
— Охопила і Лівобережну,	— Тривала з 1663 до 1687 р.
і Правобережну Україну	— Охопила тільки Право-
	бережжя України

Існують і різні погляди на причини Руїни:

—Відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Б. Хмельницького після його смерті.

—Розкол серед української еліти з питань внутрішньої і зовнішньої політики: частина орієнтувалася на Москву, частина — на Річ Посполиту.

— Нездатність старшини поставити державні інтереси над особистими.

—Гострі соціальні конфлікти, небажання рядового козацтва і селянства підпорядковуватися будь-якому уряду.

—Втручання у внутрішньоукраїнські справи та безпосередня агресія з боку Речі Посполитої, Московської держави, Османської імперії та Кримського ханства.

Як можна побачити, деякі причини напружених московсько-козацьких відносин можна побачити в зазначених причинах Руїни. Саме загальнонаціональний лідер, який би міг об'єднати усі верстви населення – рядове козацтво, старшину, селянство, духовенство, міщан. Саме цей загальнонаціональний лідер мав би обрати вектор політики – а натомість, в Гетьманщині були пропольські, протурецькі, промосковські, але жодного проукраїнського гетьмана.

Одною з причин я вважаю політику Богдана Хмельницького. Дійсно, важко дискутувати з тим, що Богдан Хмельницький – національний герой. Я також вважаю його героєм, але в той же час, саме багатовекторна політика Богдана Хмельницького і стала причиною майбутньої неспроможності еліти прийняти рішення. Не можна сказати, що Богдан Хмельницький був винний в цьому одноосібно. Багато рішень були продиктовані нестабільною політичною ситуацією. Богдан Хмельницький і його послідовувачі були вимушені лавіювати між рішеннями великих гравців на геополітичній карті регіону – Турції, Речі Посполитої, Кримського Ханства (не завжди узгоджувало свої дії з Османською Імперією), а також діяти з меншими гравцями – Молдовою, Трансильванією, Бранденбургом та іншими.

Важливо відзначити, що саме це й призвело до російсько-української війни 1658-1659 року – Московське втратилось в міжусібну війну козацької старшини. Не дивлячись на те, що на в битві під Конотопом Івану Виговському вдалося розбити 100-тисячне московське військо, йому не вдалося використати свій успіх – велика частина старшини була промосковськи налаштована.

Не дивлячись на те, що московське військо отримало поразку у війні, всі наступні договори були вигодними для Московського царства і старшини, але далеко не для українського населення. Такими були Переяславські статті (1659 р.), Батуринські статті (1663 р.), Глухівські статті (1669 р.), Конотопські статті. Московські царі не хотіли йти на визнання Гетьманщини – українські землі їх цікавили, як здобич, а точніше, як «спадок» Київської Русі.

Таким чином, на мою думку – проблема набагато глибша, ніж просто «важкі стосунки між Москвою і козацтвом». Ця проблема і її причини прямо виходить із проблем і причин Руїни, яка охопила Гетьманщину. Звісно тут додаються ще й амбіції Московського царства, яке саме через них і не хотіло йти на компроміс.