Модульна контрольна робота

з історії України

студента 1 курсу факультета іноземних мов

Правди Олега

90.

Чи була незмінною офіційна лінія польських властей щодо українських земель у 1920-1930-х роках?

Для початку я хотів би виділити свою позицію і окреслити свою задачу в цьому питанні. На мою думку, моя задача полягає в окресленні політичних тенденцій і напрямів, які проводила офіційна польська влада по відношенню до українських земель. Важливо відзначити і чіткі хронологічні межі, а саме,- в своїй роботі за початок я беру підписання Ризького миру в 1921 році. Верхньою хронологічною межею, звісно, є 1 вересня 1939 року, коли почався масовий наступ Вермахту на територію Республіки Польщи.

«Єще Польська не згінєла» - саме так заявила про себе молода Польська держава в кінці 1918 року. Безсумнівно, що в цей період, ставлення польського керівництва до українського населення не могло бути позитивним. В цей час йшла жорстка боротьба за ствердження власних національних геополітичних амбіцій, які добре були викладені у виразі «Ржеч Посполіта од можа до можа» - повернення Речі Посполитої у межах 1772 року. Речі Посполитої, де знову була б панівною, титульною нацією польська. Звичайно, я не буду детально описувати подробиці польсько-української та польсько-радянської воєн, але треба розуміти, що в цей період серед панівної кількості поляків були популярні саме шовіністичні погляди.

Отже, унаслідок українсько-польської війни, яку українці програли 1919 p., поляки захопили Східну Галичину, Західну Волинь, Західне Поділля, Холмщину, Підляшшя. За Ризьким миром 1921 р. ці землі увійшли до складу Польської держави. Питання про державну приналежність Східної Галичини залишалося нерозв'язаним — за рішенням Паризької мирної конференції Польща окупувала ці території тимчасово. У Галичині проживало 80 % західних українців.

Незважаючи на відвертий опір українців окупаційній владі, 14 березня 1923 р. у Версалі Рада послів Антанти остаточно визнала зверхність Польщі над Східною Галичиною, де українці становили 15 % населення.

Польський уряд територію своєї держави поділяв на дві категорії: Польщу «А» (корінні землі) і Польщу «Б» (східні землі — Західну Україну і Західну Білорусію). Основні галузі промисловості були зосереджені у Польщі «А», куди надходили основні капіталовкладення. Польща «Б» була сировинним придатком і ринком збуту.

Уряд Польщі проводив політику колонізації та асиміляції щодо українського населення краю, нехтував його правами та свободами, піддавав утискам національну культуру. У 1924 р. було заборонено розмовляти українською мовою в державних установах та органах самоврядування.

Економічне життя значно пожвавив кооперативний рух, розвиток якого відбувався на досить високому рівні. Керував роботою кооперативів Ревізійний союз кооперативів. Кожне село обов'язково створювало в себе кооператив — крамницю, касу, молочарню. Створювалися пов'язані з кооперацією банки. Кооперативний рух розглядався як школа самоврядування і засіб економічного самозахисту українців.

Умовно спробую поділити наступні періоди, які змогли б відобразити зміну політичних векторів польського уряду. Це: