Етапи психологічної професіографії.
Перший етап. Ознайомлення з особливостями трудової діяльності. Професіографічний, отже, на підставі спостережень, вивчення документів, акцентування і бесіди зі спеціалістами.
Другий етап. Виділення операцій. Складання схем, які характеризують інформаційну структуру операції. Орієнтовна кількісна характеристика деяких особливостей операції.
Третій етап. Детальний аналіз операції з виділенням складових її психофізіологічних елементів. Складання алгоритму операції в різних формах (опис, кінематичний графік тощо).
Четвертий етап. Проведення психофізіологічних досліджень трудового процесу. Експериментальна оцінка окремих елементів процесу.
П'ятий етап. Експериментальна оцінка рівнів розвитку професійно-важливих якостей. Визначення нижнього порогу розвитку здібностей, нижче якого людина є професійно непридатною.
Шостий етап. Узагальнення матеріалу та підготовка рекомендацій, які спрямовані на підвищення ефективності праці, підбір і правильне розміщення кадрів на виробничій ділянці.
3. Професіограма та психограма професії
Цілеспрямоване вивчення тих або інших аспектів праці людей, що підлягають раціоналізації й оптимізації, припускає споконвічне одержання комплексного знання про професію в цілому, необхідне для вирішення різних науково-практичних завдань. Оптимальна інтеграція знання про професію як складне соціальне явище забезпечується при виділенні суб'єкта як її системоутворюючого фактору.
Емпіричне вивчення професій у психології праці, розпочате в 1930-х рр., в 1970- х рр. знайшло методологічну завершеність. В 1930-х рр. ця робота проводилася у двох основних напрямках. Перше припускало докладний опис і психофізіологічний аналіз професій для рішення завдань профвідбору, профконсультації, профнавчання, раціоналізації робочого місця, профілактики стомлення. Другий напрямок орієнтувався на класифікацію професій з метою їхнього проектування. Сформовані прийоми й принципи оформилися в спеціальний підхід – професіографію, під якою розуміють описово-технічну й психофізіологічну характеристику різних видів професійної діяльності. У результаті професіографії складаються професіограми – зведення знань (соціально-економічних, технологічних, психофізіологічних) про професію й організацію праці, а також психограми професій. Психограма – психологічний "портрет" професії, представлений групою психологічних функцій, актуалізуємих даною професією.
Деякі дослідники думають, що психограма повинна відповідати більше твердим вимогам, а саме: 1) відбивати необхідні властивості, пропоновані до будь-якого середнього працівника; 2) відбивати бажані властивості, що визначають можливість досягнення вищого рівня професіоналізму.
А.К. Маркова у визначенні робочих понять професіографії акцентує увагу на суб'єкті праці як системоутворюючому факторі професії: професіограма (що включає в себе й психограму) – це узагальнена модель успішного фахівця в даній області; це науково обґрунтовані норми й вимоги професії до якостей особистості фахівця, які дозволяють йому ефективно їх виконувати; психограма – опис психологічної діяльності людини і її якостей, симетричних об'єктивної діяльності, але не співпадаючих з нею. Психограма відбиває соціальну норму професій.
У цілому можливі різні підходи до вивчення професій і побудові їх професіограм:
комплексний (ураховується широке коло характеристик: соціальних, технологічних, медичних, гігієнічних);
аналітичний (аналіз узагальнених нормативних і морфологічних показників структури професії).
А.К. Маркова пропонує задачно-особистісний підхід, при якому спочатку виділяють одиниці діяльності (за типами модулів). Основою модуля є певне професійне завдання, пов'язане з особистісними якостями суб'єкта. Таким чином, одна частина модуля включає об'єктивні професійні завдання, професійні знання, уміння, результати праці, друга частина модуля – психологічні характеристики суб'єкта, необхідні для виконання об'єктивних завдань, знання, психологічні дії, особистісні якості й ін. Прикладом реалізації задачно-особистісного підходу може служити професіограма державного службовця. Наведемо фрагмент її елементів.
І. Напрямки, види управлінської діяльності.
1. Координуюча (погоджувальна).
ІІ. Професійні завдання управлінської діяльності.
1. Координація дій учасників (по вертикалі й по горизонталі управлінської ієрархії); розподіл функцій і ролей.
ІІІ. Професійні дії (прийоми, технології).
1. Прийоми забезпечення спільної роботи. Показ співробітникам переваг раціонального й гнучкого розподілу праці й кооперації зусиль між ланками організації, між посадами.
ІV. Результат (продукт).
1. Погоджені дії.
2. Задоволеність учасників.
V. ПВК особистості держслужбовця, необхідні для даного виду управлінської діяльності.
1. Здатність погоджувати з іншими власні дії.
2. Усвідомлення оптимальних способів координації.
3. Терпимість людей у діловому співробітництві.
У цілому в професії, наприклад, державного службовця виділяються такі напрямки (види) діяльності, як: інформаційно-аналітична, плануюча, регулююча, керівна, організаційно-виконавська, координуюча (погоджувальна), контролюючо-облікова, інноваційно-дослідницька, експертно-консультаційна, представницька, діяльність саморозвитку (самоврядування), для кожного з яких розроблений свій модуль.
Професіограма повинна відповідати ряду вимог:
чітко виділяти предмет і основні результати праці;
підкреслювати спрямованість праці на благо конкретної людини (гуманістичний людиноцентризм);
не виділяти окремі складові професії, а описувати її цілісно в системі характеристик, особливо підкреслюючи її пріоритетні складові;
показувати можливі лінії розвитку людини засобами професії, динаміку психічних новотворів у процесі праці, що дозволяють людині вибирати оптимальні напрямки росту з урахуванням своєї індивідуальності; показувати перспективи змін у самій професії;
мати спрямованість на вирішення практичних завдань (профвідбір, навчання, раціоналізація трудової діяльності);
відбивати професійно важливі якості.
Можна виділити декілька підходів і відповідно типів професіограм.
1. Професіограми, складені з метою профорієнтації й профконсультації, повинні охоплювати широкий спектр питань. У них необхідно представляти актуальну для молоді інформацію: соціально-економічну, історичну, виробничо-технічні знання; бажано дати психологічний аналіз основних моментів професійної праці людини, процесу підготовки до нього, санітарно-гігієнічну характеристику умов праці, соціальної, медичної компенсації й ін.
2. Специфікою професіограми, яка розроблюється з метою раціоналізації процесу виробничого навчання, є установка на виявлення в першу чергу тих важливих для роботи ключових психофізіологічних функцій, значний розвиток яких можливий в процесі вправ і знаходження досвіду в міру оволодіння професійною майстерністю.
3. Мета – раціоналізація режиму й умов праці припускає виявлення основних професійно важливих якостей (ПВЯ), найбільш ефективне використання яких повинно бути забезпечене шляхом оптимізації умов самої діяльності. При цьому особлива увага приділяється виявленню найбільш лабільних психічних функцій, динаміка яких служить показником найбільш слабких місць в організації праці.
Третій тип професіограми за своїм "вихідним положенням" у певній мірі протилежний другому.
4. Мета – інженерно-психологічне дослідження припускає переважно аналіз джерел інформації, що одержує оператор, способів її переробки й зберігання, послідовності дій, вимог до їхньої швидкості й надійності, опис специфічних умов роботи. Такий аналіз дозволяє сформулювати вимоги до технічних засобів, технологіям, до конструкцію органів керування й т.д. Виявлення типових помилок операторів дозволяє оптимально перерозподілити функції між людиною й машиною.
Четвертий тип відбиває найбільш специфічний ("вузький" за логічним "обсягом") підхід до рішення завдань, тим самим дозволяючи дослідникові серйозно подбати про розкриття змісту основних (когнітивних) процесів праці.
У цілому виділяють основні, "класичні" розділи професіограми.
1. Загальна характеристика професії (описова частина професіограми).
2. Основні виробничі операції й умови праці.
3. Психограма.
Б.В. Кулагин пропонує наступну типологію професіограм.
1. Описова професіографія містить наступні характеристики: загальні особливості професії, основні дії, операції, їхня послідовність і взаємозумовленість, необхідна спецпідготовка, що вимагаються знання й навички, режим праці й відпочинку, санітарно-гігієнічні умови, характерні психофізіологічні стани (стомлення, емоційна напруженість і ін.), обсяг і характер інформації, фізична важкість праці, технологічні аспекти праці, використовуване устаткування й інші особливості. Недоліки цього типу: суб'єктивність описів, труднощі виділення даних, необхідних для визначення критеріальних вимог, відсутність кількісних характеристик і ін.
2. Кількісна оцінка елементів: співвіднесення їх з технологією виробництва (гальванізація деталей і т.п. ) або із загальною характеристикою чинених суб'єктом дій (сприйняття й переробка інформації, прийняття рішень, взаємодії й спілкування).
Типовий приклад – опросник PAQ, що дозволяє оцінювати 182 елемента, які класифікуються за шести категоріями.
3. Метод критичних інцидентів. Спочатку експерти відбирають, аналізують і приводять реальні приклади поведінки (дій) фахівців, які характеризують високу або, навпроти, низьку ефективність роботи. Аналізуються зразки поведінки, що залежать винятково від працівника. Інтенсивність, "вага" критичних інцидентів визначаються експертами суб'єктивно – за їхнім впливом на діяльність.